36) Поняття і способи тлумачення міжнародного договору

Тлумачення договору полягає у з’ясуванні точного значення і змісту до-говору. Тлумачення здійснюється з урахуванням загальних норм міжнарод-ного права і не повинно призводити до наслідків, що суперечать імператив-ним нормам міжнародного права.

Тлумачення міжнародного договору може бути офіційним і неофіцій-ним. Офіційним вважається тлумачення договору його учасниками чи між-народними органами, які вказуються в тексті договору, або органами, що спе-ціально створені самим договором.

Неофіційним видом тлумачення вважається таке, що здійснюється юрис-тами, істориками права, журналістами, а також ученими в наукових працях з міжнародного права.

За суб’єктами тлумачення поділяється на міжнародне і внутрішньо-державне. Найвагомішим видом офіційного міжнародного тлумачення є автентичне тлумачення, що здійснюється за угодою учасників договору і є обов’язковим для них. Вважається, що таке тлумачення має найвищу юри-дичну силу, тому що ґрунтується на письмовій угоді сторін і не може бути змінене одним з учасників без згоди інших. Автентичне тлумачення може здійснюватися у формі спеціальної угоди або протоколу, обміну нотами, шляхом тлумачення термінів у тексті договору.

Міжнародним тлумаченням є тлумачення, що здійснюється міжнарод-ними органами, які передбачені в самому договорі. Цей вид тлумачення, у свою чергу, поділяється на міжнародне адміністративне тлумачення і між-народне судове тлумачення, залежно від міжнародного органу, який його здійснює. Таким може бути тлумачення, яке здійснюють Міжнародний Суд

 При тлумаченні можуть використовуватися і додаткові засоби, якими, як вказується у ст. 32 Віденських конвенцій, є підготовчі матеріали та обставини укладання договору. Однак до додаткових засобів можливе звертання лише у тому випадку, якщо тлумачення призводить до неясних або двозначних ви-сновків чи до результатів, які є явно абсурдними чи нерозумними.

37) Реєстрація і опублікування міжнародних договорів

Після набрання договорами чинності вони направляються у Секретаріат ООН для їхньої реєстрації (ст. 80 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).  Стаття 18 Статуту Ліги Націй зобов'язувала держави - членів Ліги реєструвати всі свої договори в її Секретаріаті для наступного опублікування; нереєстрація міжнародного договору означала його недійсність. Міжнародна практика довела неефективність даного положення. У ст. 102 Уставу ООН зафіксовано, що будь-яка міжнародна угода, укладена членом ООН і вступив у силу, повинне бути зареєстроване в Секретаріаті цієї организации і їм опубліковано. ООН видає для цього спеціальні збірники - Treaty Series. Однак нереєстрація якого-небудь договору в Секретаріаті ООН не означає його юридичної незначності. У такому випадку жодна йз сторін договору не має права посилатися на незареєстрованний договір у жодному з органів ООН (п. 2 ст. 102 Уставу ООН). Наприклад, при виникненні суперечки між учасниками незареєстрованного договору відносно його тлумачення й застосування він не може бути переданий на розгляд Міжнародного Суду ООН. 

У кожній державі також є внутрішня процедура опублікування міжнародних договорів. Так, ст. 20 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачає, що ратифіковані й міжнародні договори, що вступили в силу, України публікуються в «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України», «Зборах діючих міжнародних договорів України». Договори України, які не вимагають ратифікації, і міжурядові угоди публікуються в «Зборах постанов Правительства України». Порядок опублікування міжвідомчих договорів України визначається Правительством України.