3. Демократичний режим.

Демократія в етимологічному тлумаченні - влада народу. Сучасні підходи до сутності демократії досить різноманітні, їх можна згрупувати в два основні напрями.

Одні автори вважають, що демократія - це не метод організації особливої політичної сфери життя, а спосіб функціонування і розвитку всього суспільства як цілого.

Інші вчені розглядають демократію як технологію формування і здійснення влади.

 

Ідеальних демократичних режимів не існує. Вони досить різноманітні. Однак є деякі загальні ознаки, властиві всім демократіям:

- Вільні вибори правителів, які передбачають щонайменше три умови: свободу висування кандидатур; свободу виборчого права, тобто загальне і рівне виборче право за принципом «одна людина - один голос»; свободу голосування (воно має бути таємним), рівність усіх в інформації та можливості вести пропаганду під час виборчої кампанії.

- Наявність представницьких органів, які формуються на основі загальних виборів;

- Виконавча влада походить від народу (президентська республіка) або представницького органу (парламентська республіка);

- Побудова держави за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

- Легальна діяльність не лише урядових, а й опозиційних партій (багатопартійність);

- Визнання і здійснення на практиці принципів конституційності і законності. І влада, і громадяни повинні поважати конституцію, яка зобов'язує партії доводити свою прихильність до згоди, а саму владу - підкорятися юрисдикції незалежного органу конституційного контролю;

- Визнання рівноправності громадян, проголошення і здійснення на практиці демократичних прав і свобод;

- Розвинені сектори економіки, вільні від прямого державного втручання;

- Розвинене громадянське суспільство; державна влада і громадянське суспільство виступають як рівноправні партнери, які на паритетних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем; і держава, і громадянське суспільство є суб'єктами суспільної життєдіяльності.

Прийнято виділяти два підтипи демократичних режимів:

• парламентський;

• президентський.

Їх основні характеристики відповідають характеристикам парламентської і президентської форм державного правління.

 

4. Закономірності трансформації тоталітарних і авторитарних режимів у сучасні демократії.

Недемократичні режими можуть змінюватися по-різному. Польський політолог Єжи Вятр виділяє три форми трансформації.

Першу можна назвати реформою згори, коли автократичні правителі добровільно, а не в результаті тиску опозиції вирішують змінити систему і до того ж мають достатньо мудрості та волі, щоб впровадити свою програму демократичних перетворень у життя.

Друга форма - крах недемократичних режимів, коли вони дуже швидко капітулюють.

Третьою формою є поступові реформи, узгоджені з різними політичними силами.

На думку більшості політологів, перехід від авторитаризму до демократії здійснюється в кілька етапів:

• криза авторитарного режиму;

• його лібералізація;

• встановлення демократії.

Криза інститутів авторитарного держави пов'язана насамперед із недосконалістю механізму спадковості влади. Політична система авторитарної держави найбільш часто вибудовується таким чином, що процес прийняття політичних рішень замикається на одній людині - диктаторі, лідері військової хунти, авторитарній партії чи блоку сил. Це свідчить про відсутність чіткої регламентації політичного процесу. Система інститутів має другорядне значення і нормально функціонує, поки живе диктатор, її слабкість стає очевидною після його смерті.

Ослаблення або розвал правлячого блоку також відноситься до внутрішніх кризових процесів авторитарного режиму. Фрагментація інтересів й ослаблення здатності диктатора підтримувати рівновагу в авторитарному блоці можуть викликати відцентрові тенденції. Прикметою його ослаблення є наростання явних і прихованих політичних конфліктів всередині правлячої еліти, внаслідок чого режим не здатний протистояти зростанню плюралізму, який існував лише в межах панівного союзу сил. Знижується ефективність рішень, які приймає режим, який послаблює його легітимність.

Ослаблення легітимності відбувається на рівні не тільки мас, а й правлячої еліти: в ній виникають течії, які по-різному бачать шляхи виходу з кризи. Умовно дані перебігу можна розділити на дві: «тверду» і «м'яку». Прихильники першої вважають за необхідне посилити згуртованість правлячої еліти через повернення до фундаментальних цінностей. Якщо це неможливо, то положення може врятувати перехоплення влади одним із компонентів правлячого блоку (як правило, армією). Прихильники другої лінії бачать вихід у пристосуванні режиму до обставин, що змінилися, шляхом його контрольованої лібералізації.

Лібералізація починається тоді, коли верх в еліті беруть прихильники «м'якої лінії». Надання деяких прав і свобод зумовлює зростання інтересу до політики. Рано чи пізно формується відкрита політична опозиція режиму. Ліберальна еліта змушена йти на співпрацю з опозицією, надати їй виборче право, визнати демократичну конкуренцію. Реформа політичної системи відбувається згори. Суспільство вступає в етап встановлення демократичного політичного режиму.

 

Встановлення демократії. Основним змістом попереднього періоду було розширення індивідуальних прав і свобод при збереженні в політичній системі авторитарних структур й авторитарного режиму функціонування. На другому етапі відбуваються якісні зміни в політичній системі: формування демократичних політичних інститутів і структур, які взаємодіють на основі демократичних процедур.

Одним з основних процесів встановлення демократії є формування конкурентної партійної системи. Вона починається з перших вільних виборів, в ході яких партії стають основними дійовими особами політичного процесу. У результаті виборів з десятка партій, які виникли в період лібералізації, виділяються декілька, які мають реальну вагу. Вони й утворюють партійну систему.

Консолідація демократії. Інституціоналізація демократичних механізмів державної влади є другою істотною проблемою, яка вирішується на даному етапі. Формально йдеться про те, яку з відомих демократичних моделей обрати: президентську, парламентську або президентсько-парламентську. Фактично основне питання - встановлення обсягу повноважень виконавчої влади, ступеня його залежності від законодавчої влади.

Криза авторитарного режиму розвивається як внутрішньополітичний, оскільки його політична система досить автономна щодо економічної. Причому ця криза може розвиватися на тлі високої економічної кон'юнктури. Тому перехід від авторитаризму до демократії - це зміна політичного режиму.

 

Перехід від тоталітаризму до демократії має свої особливості. Адже тоталітарна політична система більш стійка, міцно зрослася з економікою, її підриває не так внутрішньополітична криза, скільки воєнна поразка або криза економічних структур. Тому перехід від тоталітаризму до демократії є насамперед зміна соціально-економічного порядку, що дуже ускладнює завдання.

У політичній літературі існують різні точки зору на шляхи трансформації тоталітаризму. На думку деяких західних вчених, для економічно відсталих, політично нестабільних, соціально фрагментованих товариств західна ліберально-демократична модель може бути не методом, а метою. Шляхи ж до цієї мети прокладаються авторитарними диктаторськими, але «прогресивно» орієнтованими режимами.

З роздержавленням духовного, а потім й економічного життя, у міру юридичного оформлення різних форм власності ускладнюється суспільство, в якому виникають різноманітні, часом протилежні інтереси. Поляризація і конфлікт між ними збільшують можливість хаосу і краху політичної системи. Тому поки триватимуть складні процеси формування, оформлення, зміцнення громадянського суспільства в економічній та духовній сферах, дуже важливо, щоб зберігалася міцна авторитарна влада, яка на цьому етапі допускала б обмежену демократію.