1. Предмет і методи політології

Вступ

Вступ

Як ви розумієте вислів: «Якщо ви не цікавитеся політикою, то вона зацікавиться вами»?

 

Мета: розкрити поняття, зміст, предмет і методи політології.

 

Ключові слова: політична наука, політологія, теорія політики, методи політичної науки, категорії і функції політології, сутність політики, види і структура політики.

 

 

План:

1. Політика як суспільне явище.

2. Політологія як наука.

3. Функції політології

1. Предмет і методи політології Основна частина

Прочитайте та законспектуйте основні положення:

1. Політика як суспільне явище.

Політологія - наука про політику. Для розуміння предмета потрібно з'ясувати суть поняття "політика".

Термін "політика" походить від давньогрецького слова polіs (місто-держава), polіteіa (конституція), polіtіke (мистецтво управління), polіtіcas (державний діяч), polіtes (громадянин).

Сучасні політологи, як вітчизняні, так і зарубіжні розглядають політику:

1) як систему дій, яка ієрархічно вибудовує відносини між різними соціальними групами з приводу завоювання домінуючої ролі в суспільстві;

2) як дію політичних установ, ланка політичного організму щодо організації найбільш оптимальних умов і норм свободи особистості;

3) як надію кожної людини брати участь у здійсненні влади або впливати на її розподіл у державі і завжди знаходити зустрічне розуміння інших членів суспільства щодо своїх дій (М. Вебер);

4) як причинно зумовлену, ситуативно-змінну за формою та орієнтацією діяльність, яка служить практичній організації суспільства; і саме таким чином політика задає суспільству адекватні його сутнісним основам структури, форми, створює конвенції, інститути, закони і правила, змінює ситуацію і дає можливість людині адаптуватися в умовах, що змінюються в часі і просторі (3. Фрейд).

В історії існує кілька віх, які по-своєму визначають політику, особливості її впливу на суспільні відносини, їх прогрес.

Античність породила специфічне уявлення про політичну діяльність як систему умінь, навичок людини щодо організації життя в суспільстві. Політику розглядали як одну з домінуючих сфер діяльності, яка визначає статус, можливість затвердити свої сили, розум і базується переважно на двох принципах: волі і традиції.

У середньовіччя домінуючою стає ірраціональна ідея, в якій політика трактувалося як прояв волі і дії Бога (Фома Аквінський, Августин та інші).

І лише з початком доби європейського Відродження в системі суспільних відносин політика починає трактуватися як категорія, яка пов'язана здією людини, як боротьба між силою і законом. Якщо недостатньо дії закону, їх може замінити або доповнити сила. Самі ж закони тільки тоді щось значать, якщо спираються на силу. При цьому сила може камуфлювати під закон, навіть якщо в основі її закладено несправедливість.

Доба Нового часу з позиції раціоналізму (Гоббс, Локк, Монтеск'є та інші) визначала політику як відносини з утвердження людської свободи за рахунок права, розуму і моралі. Суспільство і держава в такій системі політики виступають такими, які побудовані на засадах:

 

а) атомізації (індивідуалізації) відносин;

б) встановленні договірної інтерпретації цих відносин на основі конкретного типу державності.

 

XIX сторіччя дещо трансформувало цю гуманістичну ідею ранньобуржуазного лібералізму і визначало політику як мистецтво використання можливостей. Тут найбільше не логіки розуму, а ігри, дипломатії, прагматичного розрахунку. Розуміння політики як мистецтва використання можливостей не позбавляє її раціонального сенсу. У політиці важливими є не лише загальні, стратегічні принципи, а й уміння визначати свої дії в кожній ситуації, вміння інтуїтивно відшукати засоби, шляхи, знаходити компроміси, вміло лавірувати під час розроблення, прийняття та реалізації політичних рішень.

З'ясовуючи зміст і роль політики як суспільного явища, слід виходити в першу чергу з ролі людини, особистості з його інтересами і потребами, які й виступають першоосновою, першоджерелом політичного життя. Саме це сприяє формуванню складної системи суспільних відносин, в якій провідне місце займають політичні відносини, спрямовані на регулювання політико-владних проблем і процесів, які дають можливість певним групам людей реалізовувати, здійснювати свої цілі.

Таким чином, політика в будь-якому суспільстві, на будь-яких історичних етапах його розвитку стає засобом забезпечення насамперед власне інтересів індивіда чи великих груп людей: станів, територіальних одиниць, класів, націй.

 

У найбільш загальному прояві структуру політики визначають:

1) політична активність, участь і діяльність суб'єктів цього процесу;

2) політична культура, традиції і свідомість, ціннісні орієнтири або установки людини;

3) політико-ідеологічні та науково-теоретичні погляди, ідеї, доктрини, які визначають сутність політичних намірів і дій, ціннісних орієнтирів;

4) система нормативних ідей, до якої можна віднести конституйовані політико-правові норми, політичні програми, передвиборні декларації політичних партій;

5) політичні інститути владного характеру і процеси участі в отриманні та реалізації влади в державі;

6) розроблення та прийняття політичних рішень, контроль за їх виконанням;

7) система соціально-владних відносин, яка характеризується суперечливістю, пануванням і підпорядкуванням.

 

Таким чином, щодо розуміння поняття «політика» можна виділити п'ять основних аспектів:

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне управління.

2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях.

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу і управління суспільством.

 

Таким чином, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльному аспекті - вживається термін "політика", якщо в структурно-функціональному - «політична система».

Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на завоювання, використання, підтримку і повалення державної влади, реалізацію інтересів індивіда, соціальних груп на державному рівні.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особистості, реалізації власних владних амбіцій, а також вирішення соціальних проблем, піднесення престижу.

Якщо в примітивних суспільствах політика служить інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві - інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загального - національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій.

Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів - об'єктами політики.

Суб'єкти політики - це індивіди і соціуми, а також створені ними установи та організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об'єкти політики - всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичних, економічної, правової та культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх соціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політичного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає те або інше ідеологічне перебіг.