4. Входження радянських військ у Бессарабію.
У зв'язку з тим, що радянсько-румунський конфлікт був вирішений мирним шляхом, війська Південного фронту отримали наказ провести операцію за другим варіантом плану дій. До Бессарабії та Північної Буковини вводилася лише обмежена частина військ.
О 14.00 28 червня 1940 війська Південного фронту перейшли старий кордон і того ж дня зайняли Чернівці, Хотин, Бєльці, Кишинів і Аккерман. Радянські війська просувалися практично услід за ар'єргардами румунських військ, а рухомі загони з'єднань обігнали їх і раніше них вийшли до річки Прут. Форсування військами 9-ї армії нижньої течії Дністра зайняло надто багато часу, оскільки понтонери виявилися погано навченими.
29 червня війська перших ешелонів вийшли на річку Прут, де зайняли переправи і встановили порядок огляду румунських частин, що відходили, з метою вилучення захопленого в місцевого населення майна.
Того ж дня у Кишиневі відбувся мітинг, у якому брало участь близько 100 тисяч жителів міста й сусідніх сіл. На ньому виступали перший секретар ЦК КП(б)У М. С. Хрущов, маршал С. К. Тимошенко і голова бессарабського ВРК С. Д. Бурлаченко, що прибули особисто підтримати ентузіазм населення у зв'язку з приходом Червоної Армії.
Місцеве населення краю, більшість якого складали національні меншини, які потерпали від соціального й національного гніту, в цілому радо зустрічало Червону армію. Мешканці ганили румунську армію, скаржилися на владу за її соціальну і національну політику, висловлювали подив і захоплення від вигляду потужної радянської військової техніки та «демократичного поводження радянських командирів», з якими можна було вільно спілкуватися на відміну від «пихатих» румунських офіцерів.
Повсюдно мешканці міст і сіл допомагали розбирати чисельні завали на дорогах, що їх залишила румунська армія. Населення Бендер вийшло розтягувати шпали, щоб звільнити шлях для радянських танків. На підході до Чернівців радянську частину зустріла колона молоді, озброєна заступами й кирками, яка йшла розчищати дорогу частинам РСЧА. Саме місто вітало червоноармійців червоними прапорами, а також маленькими прапорцями, зробленими з жіночих хусток. У свою чергу червоноармійці також виявляли свою прихильність населенню: возили бессарабців і буковинців на броні танків, «давали постріляти» зі зброї тощо.
«Радіння і захоплення нових громадян Радянського Союзу буквально не піддається опису», — повідомлялося в одному з військових документів. — Скрізь чулися вигуки: «Хай живе Червона армія! Хай живе Країна Рад!» Повсюди і скрізь звучала російська і українська мови. Це населення вільної Радянської Бессарабії поздоровляло один одного рідною мовою, тією мовою, за яку ще вчора румунські бояри жорстоко карали".
Однак із приходом НКВС ситуація змінилася: на місцях проводилися екзекуції політично активних й національно свідомих представників місцевого населення. Потім людей почали цілими сім'ями, інколи й селами вивозити у Сибір, що для багатьох означало смерть, як не в дорозі, то на новому місці без засобів для існування. Особливо розмаху ця практика радянської влади набула перед нападом гітлерівської Німеччини на сталінський СРСР. Тих, кого не встигали вивезти, НКВС таємно розстрілював на місцях у надії звинуватити потім у цьому німців.
До кінця операції радянські війська повністю оволоділи територією Бессарабії та Буковини, а також без усяких пояснень захопили територію Герцаївського району, який, до речі, не входив до складу обох регіонів та історично належав до так званого Старого Королівства Румунії, корінне населення якого в переважній більшості було румунського походження (більше 90%).
Затримка із просуванням військ у південно-західні райони Бессарабії й дані про мародерство румунських частин, що евакуювалися, призвели до того, що було вирішено висадити повітряні десанти в південній частині Бессарабії.
У ході проведення десантної операції загинули 3 військовослужбовця, 7 — отримали переломи, та 25 — зазнали легких травм. На думку командування Південного фронту, десанти «повністю себе виправдали й змусили румунські частини зважати на угоду.»
Разом з цим, незважаючи на високу оцінку дій десантників, безпосереднє командування повітряно-десантних бригад було налаштоване дуже критично щодо результатів проведеної операції. Начальник Управління бойової підготовки Червоної Армії генерал-лейтенант В. М. Курдюмов, докладаючи 24 липня 1940 наркомові оборони про підсумки повітряно-десантної операції в Бессарабії, відзначив, що вона була «виконана виключно погано», оскільки була «відсутня будь-яка підготовка до операції».