План
1.Вступ.
2.Спроби врегулювання Бессарабського питання.
3. Загострення Радянсько – Румунських відносин.
4. Входження радянських військ у Бессарабію.
5. Висновок.
6.Список використаної літератури.
7.Додатки
1.Вступ.
Дипломатичні відносини Радянського Союзу з Румунією, єдиною балканською країною, що мала спільний кордон з СРСР, були затьмарені наявністю невирішеного Бессарабського питання, яке виникло в 1918 році, коли Румунія в умовах розпаду Російської та Австро-Угорської імперій анексувала територію Бессарабії та Буковини.
Ще на початку січня 1918 року Румунія на запрошення Сфатул Церій — парламенту Молдавської Демократичної Республіки — увела в Бессарабію війська «для боротьби з анархією, охорони продовольчих складів, залізниць». 23 січня 1918 року Сфатул Церій проголосив незалежність від Російської республіки, а 27 березня проголосував за приєднання Бессарабії до Румунії.
Ні РРФСР, ні УРСР, ні пізніше СРСР не визнавали цю румунську акцію. 1 травня 1919 за часів Громадянської війні в Росії, радянські уряди Росії та України поставили ультиматум Румунії, вимагаючи вивести її війська з території Бессарабії, та наступного дня Голова Ради Народних Комісарів УСРР Християн Раковський пред'явив претензію на вивід румунських військ і з території Буковини також. Спільними планами передбачалося провести військову операцію з метою повернення цих регіонів силоміць, проте події в Україні завадили втіленню цього плану в життя.
Згодом, Румунії так і не вдалося добитися визнання де-юре приєднання Бессарабії з боку великих держав, які, як правило, обмежувалися визнанням цієї події де-факто. Була навіть спроба визнати легітимність анексії з боку переможців Першої світової війни — Великої Британії, Франції, Італії та Японії — шляхом підписання Паризького договору, або так званої «Бессарабської угоди» від 28 жовтня 1920 року. Проте в силу угода так і не вступила через відмову уряду Японії її ратифікувати. Бессарабське питання, яке перетворилося на ключову проблему радянсько-румунських взаємин у період між світовими війнами, водночас постало і територіальним, і національним питаннями. У першому випадку, це було суперечливе через правомірність анексії Румунською державою колишньої Бессарабської губернії Російської імперії. У національному контексті можна виділити два головних аспекти: по-перше, становище нероманомовного населення Бессарабії (українців, що становили 19,6% населення, євреїв — 11,8%, росіян — 8%, болгар — 5,3%, німців — 3,1%, гагаузів — 2,9%), яке в сукупності становило 53% від загальної чисельності мешканців краю і страждало від політики румунізації; по-друге, проблема існування відмінної від румун молдавської народності і її право на самовизначення в рамках автономії або незалежної держави.
Румунія, постійно остерігаючись збройного вторгнення на свою територію з боку Радянської Росії й відторгнення захопленої Бессарабії, не квапилася з розвитком краю, через що румунські підприємці відмовлялися вкладати гроші в економіку регіону, вважаючи, що там ось-ось може встановитися радянська влада. У результаті, з 1919 по 1937 доля Бессарабії в промисловому виробництві Румунії різко скоротилася на цензових підприємствах за всіма показниками, зокрема за капітальними вкладеннями — з 6 до 1,6%, за вартістю продукції — з 4 до 2,3%.
До 1937 року виробничі потужності підприємств харчової, деревообробної, текстильної, будівельної і хімічної промисловості використовувалися лише на 12,5-16,9%, металообробної — на 5,4%, шкіряно-хутряної — на 0,2%. Багато підприємств не працювали, а їхнє устаткування вивозилося за Прут. Так, наприклад, були вивезені до Румунії залізничні майстерні Бендер, Бессарабки, Флорешт, текстильна й трикотажна фабрики, один із кишинівських заводів. Розорення дрібних власників призвело до збільшення сільськогосподарських робітників, число яких в 1930 році склало понад 18 тис. чоловік. Багато хто виїжджав на заробітки в інші регіони Румунії та за кордон.
Таким чином, зайняття румунськими військами Бессарабії в січні 1918 поклало початок двадцятидворічному радянсько-румунському антагонізму, а всі спроби вирішення Бессарабського питання дипломатичними шляхами успіху не мали.