http://refoteka.ru/r-148035.html шпорі

53,54 тетр.

55.

Предмет- Возрастные периоды развития, причины и механизмы перехода от одного возрастного периода к другому, общие закономерности и тенденции, темп и направленность психического развития в онтогенезе.

Практическое значение возрастной психологии

связано в первую очередь с научной разработанностью вопросов о нормативном развитии здорового ребенка, о типических возрастных про

блемах, путях и способах их решения, стадиях становления взрослой полноценной личности, гражданина, профессионала, родителя.

Практические задачи возрастной психологии:

— определение возрастных норм психических функций, выявление психологических ресурсов и творческого потенциала человека;

— создание службы систематического контроля за ходом психического развития, психического здоровья детей, оказания помощи родителям в проблемных ситуациях;

—  возрастная и клиническая диагностика;

— выполнение функции психологического сопровождения, помощи в кризисные периоды жизни человека;

— наиболее оптимальная организация учебно-образовательного процесса, непрерывного образования (в том числе ориентированного на людей среднего и пожилого возраста).

56. Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що формуються з віком у психіці та діяльності людини, знаменуючи собою переходи до все нових ступенів її розвитку. Розкриває вона передумови та умови що визначають процес розвитку, співвідношення у ньому природних (спадковість, фізіологічне дозрівання організму) і суспільних факторів, завдяки яким і через які реалізуються можливості психічного розвитку людини, а також роль історично сформованих суспільством цінностей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у становленні особистості.

А) біологічні (природны)передумови психічного розвитку. Спадковість – фізіологічні ознаки які спільні для всіх представників людського роду (будова тіло, будова нервової системи, будова мовленнєвого апарату, будова руки як органу пізнання). Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови нервової системи, головного мозку, та органів чуття. Вродженість - це ті індивідуальні особливості яких набуває дитина під впливом умов її розвитку в утробі матері (вживання матір’ю алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, захворювання, травми при пологах)

. Природні передумови, сам по собі не визначають психічний розвиток, а виступають лише основою цього розвитку, розвиток психіки (визначається соціальним середовищем) при в взаємодії з біологічними передумовами – вирішальну роль відіграють навчання і виховання. Природні передумови впливають на псих. розвиток в таких напрямках. Визначає шляхи і способи формування певних психічних властивостей. Впливають на темпи та рівень досягнень людини у певній сфері. При дуже яскраво виражених задатках можливе досягнення людиною значних успіхів навіть при несприятливих соціальних умовах.

Проте ні біологічні передумови, ні соціальне середовище не може впливати на людину поза її власною активністю.

Б) соціальний фактор: Макросередовище (природне середовище, географічне положення клімат), рівень суспільно-історичного та соціально-економічного розвитку суспільства, вплив ЗМІ., рівень розвитку науки, культури, ідеології)

Мікросередовище (первинні –малі групи в яких формується особистість людини (сім’я, дитсадок, клас, група, трудовий колектив,) групи за місцем проживання та інтересами). Ігрова діяльність, навчання, виховання, праця

57.

Особливу увагу звертає вона на рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді, дорослих і старих людей, чинники, що їх детермінують, тощо.

Савчин

Длительную историю имеет спор о том, какие факторы (движущие силы) — биологические (внутренние, природные, связанные с наследственностью) или социальные (внешние, культурные, средовые) — играют в развитии важнейшую роль. Традиционно выделяют две крайние точки зрения на обусловленность развития — природой (наследственностью) или средой(воспитанием, обучением).

Непосредственными движущими силами развития ребенка являются противоречия между новым и старым, которые возникают и преодолеваются в процессе обучения, воспитания и деятельности. К таким противоречиям относятся, например, противоречия между новыми потребностями, порождаемыми деятельностью, и возможностями их удовлетворения; противоречия между возросшими физическими и духовными потребностями и старыми сложившимися формами взаимоотношений и видами деятельности; между растущими требованиями со стороны общества, коллектива, взрослых и наличным уровнем психического развития.

В науці існує дві концепції розгляду проблеми розвитку взагалі і психологічного зокрема:

1) метафізична – з позиції цієї концепції розвиток розглядається як накопичення кількісних сил, а проблема рушійних сил розвитку навіть не піднімається з позиції такої концепції розвиток психіки людини розглядається як збільшення обсягу уваги, пам’яті, збільшення словникового запасу тощо.

2) діалектико-матеріалістична – з позиції цієї концепції розвитком розглядається не як просте накопичення кількісних змін, а як перетворення на певному етапі кількісних змін у якісні, розвиток психіки трактується як перетворення (збільшення словникового запасу дитини на певному етапі її життя переходить у нову якість здатність до спілкування за допомогою мови. З позиції цієї концепції рушійними силами розвитку є боротьба протилежностей (внутрішні суперечності між новим та старим).

Суперечності між новими потребами які виникають у дитини та наявним рівнем її можливостей який ще недостатній для негайного задоволення її потреб

Між зрослими фізичними та психічними силами дитини та старшими способами взаємодії з дорослими видами діяльності, які вже не задовольняють дитину

Суперечність між новими вимогами, що ставляться суспільством та дорослими та наявним рівнем розвитку, що не дозволяє виконувати ці вимоги

Движущие силы развития Конвергенция двух факторов (наследственности и среды) Обучение. Деятельность

58. Загальні закономірності розвитку особистості

До закономірностей розвитку належать:

1. Наявність насамперед якісних, а не кількісних змін, виникнення психічних і особистісних новоутворень, нових психічних механізмів, процесів, структур. Найважливішими ознаками розвитку є диференціація (розчленування раніше єдиного феномена), поява нових аспектів, елементів у розвитку, зв'язків між сторонами внутрішнього світу суб'єкта.

2. Різноспрямованість і взаємопов'язаність напрямів, сфер розвитку (тіло, психіка, особистість, суб'єктність, духовність та ін.).

3. Детермінованість розвитку. Оскільки людина є біосоціальною істотою, її розвиток зумовлений багатьма чинниками. Залежно від часу та ситуації розвиток кожного індивіда має специфічні особливості.

4. Нерівномірність і гетерохронність. У певному віці різні психічні властивості мають різний рівень розвитку. В одному періоді життя дитини найсуттєвіші зміни відбуваються у пізнавальній діяльності (молодший школяр), в іншому — перебудовуються погляди і формуються переконання (рання юність). Але завжди вона є індивідуальністю.

5. Сенситивність (у певні вікові періоди). Як відомо, у певні періоди виникають найсприятливіші умови для розвитку певних психічних властивостей. Такі вікові періоди називають сенситивними для розвитку тієї чи іншої психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлення сенситивним є вік від 1 до 5 років, пам'яті — молодший шкільний вік, мислення — підлітковий період, світогляду — ранній юнацький вік.

6. Інтегрованість. Кожна сфера особистості є системою, що виникає в процесі онтогенезу, і елементом складнішої системи — соціального оточення. Відбувається інтеграція різних сфер особистості (інтелектуальної, спонукальної, емоційної, вольової, духовної). Вона простежується і в межах окремої сфери, наприклад, в інтелектуальній сфері інтегруються перцептивний і когнітивний рівні пізнання тощо. З віком психіка стає ціліснішою, стабільнішою, що виявляється у поведінці, вчинках, діях, у інтегрованому ставленні до дійсності.

7. Пластичність розвитку. Вона забезпечує компенсацію, заміну дії однієї психічної функції іншою (наприклад, зір — слухом у сліпих). Розвиток суб'єктивного світу дітей зумовлює зміни співвідношення реактивності й активності у процесі взаємодії. Зростають довільність, ініціативність, самостійність поведінки, опір прямим зовнішнім впливам, які не відповідають внутрішнім настановам дитини.

8. Включення індивіда в систему діяльності. Для кожного віку характерна особлива провідна діяльність, що зумовлює основні зміни в психіці дитини та її особистості.

9. Наявність суперечностей між особистістю й оточенням, а також внутрішніх суперечностей між окремими складовими особистості й окремими психічними функціями. Продуктивна актуалізація вихователем та усвідомлення цих суперечностей особистістю, наявність волі в їх вирішенні, гуманістичні стосунки в групах, виховання, самовиховання забезпечують прогресивний розвиток особистості. Підсумком розв'язання суперечності є виникнення психічних новоутворень віку, що не відповідають попередній соціальній ситуації розвитку, виходять за її межі. Виникає нова суперечність, яка може бути розв'язана завдяки побудові нової системи стосунків, включення у нову ситуацію розвитку, що засвідчує перехід дитини до нового психологічного віку.

10. Постійний прогрес особистості. Він є наслідком сприятливих умов та адекватної активності дитини.

11. Саморозвиток особистості. Свідченням його є зміни особистості як результат роботи над собою, самостійних занять, вправ.

12. Психічний та особистісний розвиток зумовлений дією механізмів захисту Я, проявів акцентуацій особистості, функціонуванням несвідомого.

Індивідуальний розвиток людини, її становлення як особистості є цілісним процесом, який характеризується наявністю взаємопов'язаних періодів. На початкових етапах розвитку закладаються, виникають основи певних психічних явищ, становлення яких відбувається у наступних періодах. За певних умов одні утворення перебудовуються, стають більш значущими, а інші — перестають розвиватися. Це вимагає масштабної активності суб'єкта розвитку (саморозвитку).

Отже, для вікового розвитку людини характерні якісні і кількісні зміни, різноспрямованість, взаємопов'язаність, інтегрованість, нерівномірність, гетерохронність, пластичність, суперечливість тощо.

59. Особливості психічного розвитку дитини до 1 року пов´язані зі зміцненням опорно-рухового апарату організму дитини, на основі якого виникає здатність дитини захоплювати й втримувати предмети у руках. Рука дитини при цьому рухається під контролем зору, що свідчить про появу зорово-рухових координацій. Під впливом пізнавальної потреби й потреби в активності дитина інтенсивно освоює маніпулювання з предметами. Операційну сторону такого маніпулювання становить дія хапання. Дитина прагне освоїти якомога більшу кількість предметів, починає повзати, намагаючись дістати цікаву іграшку, а до кінця 1-го року життя навчається ходити, що значно розширює її самостійність.

У кінці 1-го півріччя потреба малюка у спілкуванні з дорослим починає перебудовуватись: він прагне до спільних дій з дорослими, тобто виникають ділові мотиви спілкування (наприклад, прагнення разом з дорослим оглядати іграшку). Спілкування включається у процес маніпуляцій з предметами, у його змісті з´являються коментування дій, пояснення до них, контроль за ними.

У ході цих видів діяльності у немовляти виникають новоутворення: емоційне ставлення до дорослих, психологічна спільність існування з іншими, хапання предметів, деякі перцептивні дії.

Виникає важлива форма зв´язку дитини з дійсністю через співробітництво з дорослими, що є основою розвитку свідомості.

У II півріччі з´являються маніпуляційні дії.

Значення маніпуляцій з предметами в тому, що дитина оволодіває суспільними способами використання предметів, засвоюючи їх функції й призначення.

На цій основі зароджуються передумови для розвитку мовлення. Першим етапом у його розвитку виступає латентне засвоєння мови, коли дитина не може сама вимовляти слова, але вже розуміє мовлення дорослого. До року дитина вимовляє перші слова, фрази виникають після року. Завдяки мовленню в дитини інтенсивно починають розвиватися психічні процеси. Вона прагне назвати сприймані об´єкти. У процесі маніпулятивних дій з предметами зароджується наочно-дійове мислення. Для того, щоб мислити, дитині потрібно одночасно діяти з предметами.

Таким чином, дитина набуває певної незалежності від дорослого, пов´язаної із її фізичним розвитком (рука втримує предмети, дитина сама пересувається). Тепер малюк сам може вибирати об´єкт, з яким діятиме.

ВИСНОВКИ про головні досягнення психічного розвитку в немовлячому віці:

— поява зорово-рухових координацій, спостерігається вирівнювання у розвитку органів чуття та опорно-рухового апарату;

— виникають предметні маніпуляції, операційною стороною яких виступає дія хапання, а мотиваційною — потреба у пізнанні та активності;

— спілкування з дорослим вплітається у маніпулятивну діяльність з предметами;

— розширюється самостійність дитини у пересуванні й пізнанні, з´являється перше «передособистісне» новоутворення — активність;

— у сфері пізнавальних процесів виникає уявлення про предмет зі стійкими властивостями; розвиток пам´яті розширює межі досвіду дитини і починає його формувати; з´являються перші прояви наочно-дійового мислення, починається оволодіння пасивним та активним мовленням.

63. Розвиток пізнавальних процесів дошкільнят

Найзагальнішу картину змін періоду немовляти дає вивчення пізнавального розвитку дитини. Протягом першого року життя діти не тільки набувають моторних (рухових) навичок, а й вчаться гратися, мислити, розуміти навколишній світ. Інтелект їх як універсальний чинник врівноваження з оточенням, за Ж. Піаже, розвивається на основі інстинкту та анатомо-фізіологічної структури організму. Хоч процес пізнання в цей час надзвичайно багатогранний, найважливішими психічними механізмами у ньому є розвиток сприйняття, розпізнавання інформації, виокремлення категорій, розвиток пам'яті.

Розвиток у немовляти сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Немовлятам притаманна більшість людських відчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик.

Діти не обов'язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної (лат. perceptio — уявлення, сприймання) діяльності, вони самі активно шукають інформацію. Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщення предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю, протяжністю та висотою тону звуки. Діти вчаться виявляти зміни в однакових явищах, зіставляти отриману інформацію з набутими раніше знаннями. Згідно з гіпотезою вчених, у немовляти з перших днів життя виникає відображення отриманих вражень (перцептивных схем) як абстрактне відображення зовнішніх елементів уявлення та їх взаємозв'язків. Генетично перцептивні дії пов'язані з практичними діями. У русі руки, що обмацує предмет, у русі ока, що обстежує видимий контур, у рухах гортані, що відтворює звук, відбувається зіставлення ситуативного образу з оригіналом, здійснюється його корекція.

Развитие речи в раннем детстве Раннее Детство Сензитивно К Усвоению речи. Автономная Речь Ребенка Довольно Быстро Трансформируется И исчезает. Развитие Речи Идет По Двум линиям: совершенствуется понимание речи взрослых и формируется собственная активная речь ребенка.Умение относить слова к обозначаемым предметам и действиям Приходит К ребенку не сразу.Сначала Понимается ситуация, а не конкретный предмет или действие. Для Ребенка Второго Года Слово Гораздо Раньше Приобретает пусковое, чем тормозящее, значение. Лишь На Третьем Году речевые указания взрослых начинают по-настоящемурегулировать поведение ребенка

присматривается к артикуляции. Появляются Первые Попытки Произнести слово. В Этих Попытках Ребенок Строит артикулярно-произноси-тельный образ слова. Неадекватные Речевые пробы исчезают, и ребенок произносит требуемое слово-название предмета. Развитие Активной Речи Ребенка До Полутора Лет Происходт медленно. Он Усваивает От 30-40 До 100 Слов И Употребляет Их Очень редко. После

Полутора Лет Ребенок Становится инициативным. Появляется Вопрос «Это что?». Темп Развития Речи Сраз Же возрастает. К Концу Второго Года Ребенок Употребляет До 300, А к Концу Третьего года-от 500 До 1500 слов. Наряду С Расширением Словаря И Уточнением

Произношения Слов В Раннем Детстве Происходит Усвоение Грамматического Строя Родного языка. Вначале Дети ничиваются

предложениями, состоящими из одного, позднее- двух слов, не изменяющихся по родам и падежам (до1года9месяцев). Причем Каждое Такое слово-предложение может иметь несколько разных значений. Позже Речь Ребенка Начинает Приобретать связный характер и

выражать простейшие отношения между предметами. К Концу Раннего Возраста Дети Довольно Хорошо Согласовывают Слова В предложении. К Трем Годам Усваиваются Основные Грамматические Формы И Основные Синтаксические Конструкции Родноо языка. В

Речи Ребенка Встречаются Почти Все Част речи, разные типы предло жений.Речь Становиться Полноценным Средством Общения 65. Кризис Трех Лет Кризис трехлетнего возраста- этап онтогенеза, сопровождающийся резкой и кардинальной перестройкой сложившихся личностных новообразований у детей и переходом к новому типу взаимоотношений с окружающими. тделение Себя отдругих людей, сознание собственных возможностей через чувство овладения телом, ощущение себя источником воли приводят

К тому, что ребенок начинает сравнивать себя со взрослыми и хочет пользоваться теми же правами, что и взрослые: выполнять такиеже

действия, быть такимже независимым и самостоятельным.Желание Быть Самостоятельным Выражается В Упорном Стремлении оступить

так, а не ощутив прелесть и возбуждающую тревогу от волеизъявления. Ощущать Себя Источником Своей воли- важный момент в развитии самопостижения. Негативизм И Упрямство Развиваютя Внутри Отношений Взрослых И ребенка. Попытки Обращаться

Рамках Сложившихся Прежде отношений, когда ребенок стремится действовать самостоятельно, могут привести к поддержанию

негативизма и упрямства. Кризис Трех Лет Возникает В Результае Определенных Достижений В Личностном Развитии Ребенка И Невозможности Его Действовать По Освоенным Прежде способам общения с другими людьми. Но Именно Переживания Кризиса

Обостряют Сензитивность Ребенка К Чувствам Других людей, учат не только навыкам позитивного общения, но и навыкам приемлемых

форм обособления себя от окружающих. Возникающие В Процессе Развития Собственная воля, способность к обособлению,

рефлексивные способности готовят ребенка к тому, чтобы стать личностью Л.С. Выготский Описывает Характеристики Кризиса

Трех лет:1) негативизм- ребенок дает негативную реакцию не на само действие, которое он отказывается выполнять, а на требование

или просьбу взрослого;2) упрямство- это реакция ребенка, который настаивает на чем-то не потому, что ему этого очень хочется,

а потому, что он сам об этом сказал взрослым и требует, чтобы с его мнением считались;3) обесценивание- когда обесценивается то,

что было привычно, интересно, дорого раньше;4) строптивость близка к негативизму и упрямству, но направлена не против

стремится к самостоятельности намерения, протест-бунт, который в частых

ссорах с родителями; 7) деспотизм-диктует свое поведени е (если в семье один ребенок).

68.

Социальная ситуация развития дошкольника Отделение ребенка от взрослого к концу раннего возраста создает предпосылки для создания новой социальной ситуации развития . В чем

Же

Она заключается? Впервые Ребенок Выходит За предел ы своего семейного мира и устанавливает отношения с миром взрослых людей. Идеальной формой, с которой ребенок начинает взаимодействовать, становится мир социальных отношений, существующих в мире взрослых людей. Идеальная форма, как считал Л. С. Выготский, Это та часть объективной действительности (более высокая,чем уровень,на Котором Находится ребенок), с котор ой он вступает в непосредственное взаимодействие; это та сфера, в

которую ребенок пытается войти. Вдошкольном Возрасте этой идеальной формой становится мир взрослых людей. По Словам

Д. Б. Эльконина, Здесь Дошкольны Возрас т Вращается Как Вокруг Своего Центра Вокруг Взрослого человека, его функций, его

задач. Взрослый Здесь Выступает В Обобщенной форме, какноси тель общественных функций в системе общественных отношений

(взрослый- Папа , доктор, шофери т.п.). Противоречие Этой Социальной Ситуации Развития Д.Б. Эльконин Видит что ребенок есть

член общества, вне общества он жить не может, основнаяего потребность- жить вместе с окружающими людьми, но это осуществить

в современных исторических условиях невозможно: жизнь ребенка проходит в условиях опосредованной, а не прямой связи с миром.

Ребенок Еще Не в состоянии реально участвовать в жизни взрослых. Данное Противоречие Разрешается В Игре Как В Ведущей еятельности. Это Единственная Деятельность Которая Позволяет Смоделировать жизнь взрослых и дей- ствовать в ней. Круг Отнош ний

Детей расширяется, он и чаще бывают в магазинах, больницах и т.п., появляется потребность изображать взрослую жизнь. Здесь Впервые

Появляется Общение Со сверстниками, форма его внеситуативно-личностная. Со Взрослыми Преобладает внеситуативно-познавательное

общение (общение По Поводу Мира предметов), ребенок испытывает потребность во внимательном уважительном отношении к нему .