- •1. Рекреаційна та естетична оцінка ландшафту. Оцінка рельєфу для лікувально-оздоровчого відпочинку.
- •Оцінка рельєфу для гірського туризму і альпінізму. Скельний рельєф .
- •Спелеотуризм та гірсько-лижні курорти.
- •Естетична оцінка ландшафту.
- •Оцінка водних об'єктів для організації відпочинку
- •6. Оцінка грунтово-рослинного покриву
- •7. Оцінка ресурсів грибних і ягідних угідь і угідь з лікарськими рослинами.
- •8. Оцінка кліматичних ресурсів.
Лекція на тему: «Управління розвитком природних туристично-рекреаційних ресурсів. Особливості екологічної оцінки різних видів природних рекреаційних ресурсів»
Рекомендована література:
1. Соціально-економічна географія України (за ред. О. І Шаблія) – Львів, 1994
2. Р. Іванух, В. Жученко. Стратегічні проблеми розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України. “Економіка України” № 1, 1997
План:
Рекреаційна та естетична оцінка ландшафту для лікувально-оздоровчого відпочинку. Оцінка рельєфу для лікувально-оздоровчого відпочинку.
Оцінка рельєфу для гірського туризму і альпінізму. Скельний рельєф .
Спелеотуризм та гірсько-лижні курорти.
Естетична оцінка ландшафту.
Оцінка водних об'єктів для організації відпочинку.
Оцінка грунтово-рослинного покриву.
Оцінка ресурсів грибних і ягідних угідь і угідь з лікарськими рослинами.
Оцінка кліматичних ресурсів.
Для того щоб певним чином управляти розвитком природних ресурсів, насамперед потрібно дати оцінку їх стану в момент дослідження. Рекреаційну оцінку ландшафту виробляють на основі по-факторної оцінки кожного з компонентів ландшафту (рельєфу, водних об'єктів і грунтоворослинного покриву) з точки зору використання його в конкретних видах відпочинку і туризму.
1. Рекреаційна та естетична оцінка ландшафту. Оцінка рельєфу для лікувально-оздоровчого відпочинку.
Оцінка рельєфу для лікувально-оздоровчого відпочинку. Для цих цілей як функціонально, так і естетично найбільш сприятлива пересічена місцевість, але з незначними перевищеннями. Тому, як правило, лікувально-оздоровчі установи будують або на рівнинних територіях, або в передгіркій (200-400 м) і низькогірній (400-1 000 м) місцевостях, а в окремих випадках - в нижньому поясі середньогір'я (1000 - 1 500 м), якщо є особливі природні умови. Отже, при оцінці території й необхідно вказувати абсолютні відмітки висоти місцевості.
Ступінь розчленованості рельєфу визначається трьома параметрами: глибиною розчленування (відносне перевищення, м); густотою розчленування (відстань, км, через яке відбувається зміна форми рельєфу від опуклої до ввігнутої, і навпаки) і крутизною схилів (град).
Для оздоровчих цілей найбільш сприятливим вважається крупногорбистий або грядовий рельєф, відносно сприятливим - слабогорбиста і хвиляста місцевість. Рівна ж, плоска поверхня не підходить, так як з естетичної точки зору пейзажного сприйняття монотонний рельєф нецікавий і, крім того, функціонально малопридатний.
Особливо важливі характеристики рельєфу при прокладці теренкурів.
Теренкур - це маршрут для дозованої ходьби, призначають відпочиваючим в санаторіях з метою тренування серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та дихальної системи.
За величиною енергетичного навантаження на організм людини теренкури поділяють на три категорії складності:
І - слабкі навантаження, їх призначають хворим, які знаходяться в стадії реабілітації (після інфаркту, інсульту та ін);
II - середні навантаження, їх рекомендують відпочиваючим, які мають хронічні захворювання та знаходяться в стадії ремісії;
III - сильні навантаження, їх призначають практично здоровим людям.
Точки відліку теренкурів розташовують недалеко від спальних корпусів маршрути прокладають по пересіченій місцевості у вигляді ступенів, де горизонтальні відрізки чергуються з підйомами. Чим вище категорія складності маршруту, тим більше його довжина, менше в ньому протяжність горизонтальних ділянок, крутіше висота підйому і ухилів. Теренкури маркуються через кожні 100 м. Вони повинні мати гареве покриттям (дренаж з піску і гравію, зверху покритий товченим піском). Протипоказано застосовувати асфальт, так як він канцерогенний.
Раніше була прийнята інша дозування енергетичних навантажень, і в багатьох санаторіях збереглися більш короткі маршрути, але з більшим навантаженням на підйомах. Крутизна схилу на підйомах в них варіює від 3 - 5 ° (слабкі), до 5 - 10 ° (середні) і 10 - 15 ° (сильні).
Несприятливими вважаються території, підвладні зсувів і'ерозіі. Цю обставину необхідно враховувати при будівництві рекреаційних закладів. У таких випадках виконується проведення інженерно-геологічних зйомок з вивченням геологічних і гідрогеологічних умов.
Оцінка рельєфу для спортивного пішохідного туризму. Категорійні походи
(I-VI категорії складності) проводять на рівнинній, передгірській та гірській місцевостях . Категорії маршрутів визначаються висотою місцевості, крутизною схилів, довжиною дистанції і наявністю перешкод на трасі. На рівнинах перешкодами вважають болота з купиною, розташованими на відстані менше 1,0-1,5 м один від одного, лісові чагарникові хащі, круті береги річок і схили ярів крутістю 25 - 40 °. При оцінці гірських територій необхідно враховувати мікрокліматичні особливості схилів і ступінь стійкості їх до рекреаційних навантажень.
