4.Особливі риси італійського Фашизму і Німецького Націонал-Соціалізму(13 хв.)

Передусім вони мали різний підхід до держави. В Італії відбувалася певна абсолютизація держави, трактування сильної держави як самостійної мети фашистського руху, що збігалося з поглядами

Натомість у Німеччині державу трактували як інструмент для досягнення сформульованих А. Гітлером перед німецьким народом завдань. Вище від держави він підносив німецький народ, чистоту арійської раси тощо

По-друге, спостерігалося різне ставлення щодо корпоративізму. Багато дослідників кваліфікували фашизм в Італії як корпоративний. Пошуки виходу зі стану економічного застою, властивого Італії після завершення світової війни, подолання гострого класового протистояння були підґрунтям для винаходу корпоративізму як своєрідного "третього" шляху між економікою вільного ринку та плановою соціалістичною економікою. Підставою для подолання класових протиріч між бізнесом і робітниками мали стати національні інтереси, які репрезентувала держава. Вона ж повинна була бути і посередником у випадку виникнення напруги в цих відносинах. Корпорації охоплювали власників, робітників і державу. В інституційному плані це були об'єднання підприємців і профспілки з боку робітників. Спільна платформа полягала в тому, що підприємці брали на себе зобов'язання щодо фіксованого рівня платні, мораторію на звільнення, параметрів тривалості робочого дня, тижня, відпустки тощо. Профспілки мали гарантувати лояльність робітників, не допускати страйків, локаутів і под. Фактично найбільший виграш від інституту корпорації мала фашистська держава, яка взяла під свій контроль організації підприємців, власників і профспілки. Треба мати на увазі, що значною мірою творення корпорацій мало примусовий характер, оскільки ініціатором формування галузевих корпорацій була фашистська держава.

В Німеччині режим А. Гітлера вчиняв брутальніше – були заборонені профспілки, економіку взято під контроль. Дієвим засобом впливу було обрано залякування підприємців, у тім числі й шляхом пограбування та фізичного знищення власників єврейської національності.

По-третє, суттєва відмінність полягала у ставленні до модернізації. У фашистській Італії національно-державне відродження значною мірою асоціювалося з економічною модернізацією, тобто Італія мала стати індустріально розвинутою країною та подолати бідність. Натомість націонал-соціалізм характеризувався антимодерністським спрямуванням, що виявлялося в критиці негативних наслідків індустріалізації та урбанізації. Селянство проголошувалося опорою III Рейху, простежувалась ідеалізація сільського способу життя в гармонії з природою, народних традицій і звичаїв, які збереглися лише на селі.

По-четверте, Расизм був сутнісною ознакою націонал-соціалізму, що яскраво відображено в творах ідеологів і політичній практиці III Рейху. В листі секретаря націонал-соціалістичної партії М. Бормана до А. Розенберга 23.07.1942 р. зазначалося: "Слов'яни покликані працювати на нас. Коли ж ми не будемо їх потребувати, вони зможуть спокійно вмирати. Тому обов'язкові щеплення, німецька система охорони здоров'я їм не потрібна. Розмноження слов'ян не бажане. Вони можуть користуватися засобами контрацепції або робити аборти. Чим більше, тим краще. Освіта є небезпечною. Цілком достатньо, щоби вони могли рахувати до 100... Кожна освічена людина – це майбутній ворог. Ми можемо їм залишити їхню релігію як засіб відволікання. Що стосується харчування, то вони не повинні отримувати нічого понад те, що конче необхідне для підтримання життя. Ми – пани. Ми – понад усе" Муссоліні був змушений у 1937 р. запровадити антисемітські норми, але вони мали радше формальний характер.

По-п'яте, суттєва різниця полягала в значенні терору як засобу суспільного контролю. В 1927–1933 pp. в Італії з політичних мотивів було винесено 329 смертних вироків. Натомість у Німеччині від моменту приходу А. Гітлера до влади "успішно" діяла система ліквідації політичних опонентів. Під час нацистського режиму було створено понад 30 концтаборів, у яких знищено понад 7 млн в'язнів. В Італії за часів режиму Б. Муссоліні існували різні осередки незадоволення, в 40-х роках минулого століття виник і успішно діяв рух Опору. В Німеччині будь-яка опозиція чи опір придушувались і не мали жодних шансів.

По-шосте, суттєвою відмінністю можна вважати ставлення до традицій. В Італії, попри формування системи фашистської влади, продовжувала діяти монархія, і король зберігав певний рівень власної автономії. Певний рівень самостійності мав Ватикан, який підписав Латеранські угоди з Італією. Поряд з фашистською партією значний вплив на внутрішньополітичне життя країни справляла аристократія, армія, державна бюрократія. Внаслідок цього рівень концентрації влади в руках фашистської партії та дуче був суттєво нижчим, ніж у Німеччині. На противагу цьому режим Гітлера повністю підпорядкував партії, а передусім фюреру, державний апарат, армію і суспільство загалом.

По-сьоме, суттєві відмінності простежувалися в питаннях зовнішньополітичних амбіцій. Муссоліні хоча і наголошував на необхідності відновлення минулої величі імперського Риму, але ставив перед собою та державою завдання завоювання лише територій Албанії, Ефіопії, територіальні набуття за рахунок колишньої королівської Югославії. Натомість Гітлер прагнув світового панування націонал-соціалізму.