- •Методичнi вказівки з мiкробiологiчної дiагностики менiнгококової iнфекцiї та гнійних бактерiальних менiнгiтiв вступ
- •1. Показання до лабораторного бактеріологічного обстеження.
- •2.Характеристика основних збудників менінгітів
- •2.1.Мікроорганізми роду Neisseriа
- •2.2.Мікроорганізми роду Haemophilus
- •2.3.Пневмококи
- •3. Взяття і доставка матеріалу для лабораторного дослідження
- •Первинні середовища, необхідні для первинного посіву матеріалу
- •4. Порядок проведення досліджень
- •Властивості основних збудників гбм, якi враховуються через 24 години вiд початку бактерiологiчного дослiдження ліквору або крові
- •Диференцiальні властивостi стрептококiв та ентерококів якi викликають менiнгiт
- •Біотипування h.Influenzae
- •5.Методи бактеріологічного та біохімічного вивчення менінгококів, пневмококів та гемофілів
- •5.1.Створення пiдвищеної концентрацiї вуглекислого газу для культивування посiвiв
- •5.2.Проба на каталазу
- •5.3.Проба на оксидазу
- •5.4.Визначення сахаролітичної активності
- •5.8.Застосування дискiв з жовчу для iдентифiкацiї збудників менінгітів
- •5.9.Оптохіновий тест
- •5.10.Визначення ферменту уреази
- •5.11.Визначення індолоутворення
- •5.12.Визначення наявності орнітиндекарбоксилази
- •5.13.Визначення наявності β-галактозидази у штамів h.Influenzae
- •6.Методи серологiчної дІагностики та типування збудників гнійних бактеріальних менінгітів
- •6.1.Реакція латекс-аглютинації.
- •6.2.Реакцiя аглютинацiї на склi
- •Реакцiя аглютинацiї в полiстиролових панелях
- •7. Визначення чутливості до антибіотиків
- •8. Термiни видачi вiдповiдi та її формулювання
- •10. Зберiгання та транспортування видiлених культур
- •11.Організаційно-методична робота бактеріологічних лабораторій
- •12.Обов’язки спеціалістів лабораторій, що проводять дослідження з метою діагностики гнійних бактеріальних менінгітів.
- •13. Штами для контролю якості поживних середовищ та постановки тестів ідентифікації
- •Зони інгібіції тест-штамів на середовищі Мюллер-Хінтон.
- •14. Вимоги безпеки
- •Культуральнi та бiохiмiчнi властивостi нейсерiй I m.(b.) catarrhalis
- •Приготування поживних середовищ та індикаторів
- •1.Сироватковий агар
- •1.1.Сироватковий агар з ристомiцином
- •1.2.Сироватковий агар з лiнкомiцином
- •2.Кров'яний агар
- •3."Шоколадний" агар (кип’ячений)
- •3.1.Шоколадний бульйон
- •3.2.Середовище Левінталя
- •4.Жовчно - сироватковий агар
- •5. Середовища з вуглеводами для визначення сахаролітичних властивостей нейсерій
- •6.Середовище для визначення продукції полісахаридів на агарі з 5% сахарози
- •7.Середовище для тесту відновлення нітратів в нітрити
- •8.Нтм агар (Середовище для тестування гемофілів)
- •9.Реактиви для визначення ферменту уреази за методом Заксе Готується 2 реактиви: а і в.
- •10.Реактив Грісса
- •11.Реактив Касаткіна
- •12.Індикатор феноловий червоний (фенолрот)
- •13.Водний розчин Люголя
- •Застосування реакцiї непрямої гемаглютинацiї для виявлення протименiнгококових антитiл
- •Показання до проведення серологiчних дослiджень
- •2. Реакцiя непрямої гемаглютинацiї (рнга) з еритроцитарними менiнгококовими дiагностикумами
- •Забiр кровi
- •Рекомендованi терміни, кратнiсть обстеження та трактування результатiв серологiчних досліджень
- •4.1. Рнга при генералiзованих формах менiнгококової iнфекцiї
- •4.1.1. Рнга з дiагностикумами а I с
- •4.1.2. Рнга з дiагностикумом серогрупи в
- •4.1.3.Групова специфiчнiсть рнга
- •4.2. Рнга при локалiзованих формах менiнгококової
- •Iнфекцiї (назофарингiт I бактерiоносiйство)
- •4.3.Рнга при iмуно-епiдемiологiчних дослiдженнях
- •4.4. Застосування рнга для оцiнки ефективностi вакцинопрофiлактики менiнгококової iнфекцiї
|
Затверджено Наказом МОЗ України від 15.04.2005 № 170 .
|
Методичнi вказівки з мiкробiологiчної дiагностики менiнгококової iнфекцiї та гнійних бактерiальних менiнгiтiв вступ
Методичні вказівки з мікробіологічної діагностики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів встановлюють єдиний порядок відбору, транспортування клінічних зразків, та проведення лабораторних досліджень з метою діагностики та профілактики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів.
Методичні вказівки можуть бути використані в роботі усіма установами охорони здоров’я на території України незалежно від їх відомчої належності і форм власності, а також юридичними і фізичними особами, що проводять лабораторні дослідження з метою діагностики та профілактики менінгококової інфекції та гнійних бактеріальних менінгітів.
1. Показання до лабораторного бактеріологічного обстеження.
Лабораторна дiагностика менiнгококової iнфекцiї (МІ) та гнiйних бактеріальних менiнгiтiв (ГБМ) здiйснюється наступними методами:
-бактерiологiчним - шляхом видiлення, iдентифiкацiї збудника, та вивчення його чутливості до антибіотиків;
-імунологiчним - шляхом виявлення специфiчних антигенiв в рідинах організму (лiквор, кров та iн.) або антитiл у сироватці крові (додаток 3 );
-молекулярно-генетичним – шляхом виявлення специфічних фрагментів ДНК збудника.
Матерiалом для бактерiологiчного дослiдження можуть бути: спинномозкова рідина (СМР), кров, ексудат iз петехiй, слиз із задньої стінки носоглотки, трупний матеріал.
Лабораторні обстеження проводять з дiагностичною, профілактичною метою та за епiдемiологiчними показаннями. З дiагностичною метою обстежують хворих та з підозрою на гнійні бактеріальні менінгіти, в тому числі на менiнгококову iнфекцiю. За епiдемiологiчними показаннями обстежують осiб, що були в контактi з хворими на менiнгококову інфекцію. З профілактичною метою обстежують групи ризику з метою визначення масивності циркуляції менінгококів та домінуючих серогруп збудника.
2.Характеристика основних збудників менінгітів
Незалежно від природи збудника клінічні прояви менінгітів відносно постійні і в діагностиці уражень та тактиці лікування особливе значення мають результати лабораторного виділення етіологічного агента. Основними збудниками гнійних бактеріальних менінгітів вважають Neisseria meningitidis, Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae. Крім того, описані випадки захворювання на гнійні менінгіти, викликані Listeria monocytogenes, ентеробактеріями (Escherichia coli, Salmonella spp., Klebsiella pneumoniae, Citrobaсter spp., Enterobaсter spp., Serratia marcescens та ін.), патогенними грибками, Leptospira, Mycoplasma. У дітей раннього вiку та осіб з ослабленою імунною системою гнійні менінгіти можуть бути спричинені, крім названих груп мікроорганізмів, представниками умовно-патогенної та опортуністичної мікрофлори (стафілококами, стрептококами, ацинетобактерами, псевдомонадами та ін.).
2.1.Мікроорганізми роду Neisseriа
За “Визначником бактерій Берджі” (ІХ видання, 1994) рід Neisseria належить до “Групи грамнегативних аеробних та мікроаерофільних паличок і коків”. Представники роду Neisseria є сферичними бактеріями (крім N.elongata, яка є паличкою), які формують пари; вони нерухливі, оксидазопозитивні, каталазопозитивні (крім N.elongata), деякі з них утворюють жовтий пігмент, відновлюють нітрати (крім N.gonorrhoeae та N.canis). Патогенними для людини є N.meningitidis та N.gonorrhoeae. Крім того, від людини можуть виділятись N.N.subflava, sicca, mucosa, flavescens, lactamica, cinerea, elongata, які є резидентною флорою слизових оболонок.
Neisseria meningitidis – збудник менінгококової інфекції з характерним ураженням слизової оболонки носоглотки з подальшою генералізацією у вигляді менінгококової септицемії (менінгококцемія) та запалення м’яких мозкових оболонок (менінгококовий менінгіт).
Менінгококи – грамнегативні диплококи, що складаються з двох бобовидних коків, які лежать увігнутими сторонами один до одного. Вони не мають спор, іноді утворюють ніжну капсулу. Часто розташовуються всередині лейкоцитів (але зустрічаються і поза клітиною). В мазках із культур можуть розташовуватись по одному, попарно і по чотири.
Для цих бактерій при вирощуванні на штучних середовищах характерний поліморфізм - вони змінюють розмір, форму, а при фарбуванні за Грамом можуть набувати різної інтенсивності забарвлення клітин, особливо при тривалому культивуванні. Виявлення чіткішого ставлення до забарвлення за Грамом можна досягти при використанні методики забарвлення за Грамом в модифікації Калини.
Менінгококи – аероби, ростуть при температурі (37±1)оС і рН середовища 7,2-7,6. Характеризуються високою потребою в ростових факторах, яка покривається внесенням до поживного середовища крові або сироватки ссавців. Як джерело вуглецю та азоту, менінгококи використовують амінокислоти. Для росту вони вимагають щойно приготованих середовищ. Культивування менінгококів проводять при підвищеній концентрації СО2 в атмосфері вирощування (5-10%).
Ферментативні властивості менінгококів виражені слабо; серед вуглеводів вони здатні розщепити лише глюкозу і мальтозу.
При руйнуванні бактеріальних клітин звільняється сильний ендотоксин - ліпополісахаридний комплекс- який, викликаючи каскад реакцій організма у відповідь, може призвести до розвитку інфекційно-токсичного шоку.
Менінгокок не стійкий до дії зовнішніх факторів і досить швидко гине, а при низькій температурі губить здатність до утворення колоній. Тому, при доставці матеріалу в лабораторію необхідно запобігати його охолодженню! При нагріванні до 60оС менінгокок гине через 10 хвилин, кип’ятіння вбиває його за 30 секунд, аналогічний ефект дає ультрафіолетове опромінення. Бактерії чутливі також до дезінфікуючих речовин: 1% розчин фенолу викликає загибель N.meningitidis протягом 1 хвилини, так само діють на них 0,5-1% розчини хлораміну, 70% етанол, 3-5% розчини карболової кислоти.
Класифікація менінгококів базується на відмінностях в структурі полісахаридів капсули; виділяють серогрупи А, B, C, X, Y, Z, Z’(29E), W135, а також H, I, K та L.
Зверніть увагу: серогрупа D в даний час не визнана.
Існують певні епідеміологічні особливості в захворюваннях, що викликаються менінгококами різних серогруп. Серогрупи A, B, C, W135 та Y найчастіше викликають менінгіт. У більшості країн менінгококова інфекція, викликана менінгококами серогрупи В, типовіша для дітей до 5 років, а випадки захворювання, викликаного менінгококами серогруп С і А, частіше спостерігаються у віковій групі від 15 до 25 років. Менінгококи серогрупи С - найчастіша причина епідемій у Африці та Азії.
Проте, перебіг менінгококової інфекції і її лікування практично не залежать від серогрупи штаму-збудника. Істотним виключенням з цього правила є захворювання, викликані менінгококами "рідких" серогруп (W135, Y, X) і може вказувати на наявність у пацієнта вродженого дефіциту термінальних компонентів комплементу, різко знижену резистентність до менінгококової інфекції і можливість повторних захворювань.