5. Визначення і еволюція менеджменту.

Менеджмент:- спосіб, манера спілкування з людьми;- влада та мистецтво управління;

- особливого роду вміння та адміністративні навички;

За М. X. Мескон: «Менеджмент - це процес планування, організації, мотивації та контролю працівників організації, які забезпечують досягнення її цілей».

Підходи до визначення «Менеджменту»:

1. Як сукупність функцій та видів діяльності;

2. Як процес впливу на діяльність підлеглих, групи, орг-ії вцілому з метою досягнення найкращих результатів;

3. Як наука або мистецтво управління

4. Як орган або апарат

5. Як категорія людей

Еволюція М-ту:

У процесі розвитку менеджменту можна виділити декілька етапів. Перший, основоположний етап (1880-1920) - ділове адміністрування. Науковий менеджмент Ф. Тейлора полягав у тому, розвивав науковий менеджмент у чотирьох сферах:

- формування (будь-яку працю можна структурувати та виміряти);

- дослідження співвідношення часу і завдань

- систематичний відбір і навчання

- грошові заохочення (ефективний менеджмент) передбачає винагороду за кінцевий результат, але не за діяльність.М. Вебер розробив ідеї побудови оптимальної організаційної структури, відомої в менеджменті як бюрократія.

Файоль вважав, що роботу керівника можна розділити на п'ять функцій: планування, організація, управління, координація та контроль. Він розробив принципи управління, щоб показати керівникам, як виконувати свої функціональні обов'язки.

Концепція людських стосунків на виробництві Елтона Мейо та Мері Паркер Фоллетт, а також наукові дослідження Дугласа Мак-Грегора визначили другий етап розвитку менеджменту (1920-1950) -менеджмент людських ресурсів.

У 20-30-ті роки XX ст. у США проводили соціологічні дослідження людських стосунків на виробництві. Група дослідників на чолі з професором Гарвардського університету Е. Мейо сформулювала такі висновки:

— непрямі питання переважають традиційні методи прямих питань (непрямі питання потребують розгорнутішої відповіді, ніж «так» чи «ні», а тому дають можливість більш вільно висловлювати свої думки);

— працівники при традиційному контролі систематично намагаються обмежити виробіток.

Дослідження Д. МакТрегора щодо ставлення людини до праці довели, що ефективність організації залежить від людського чинника.

Третій етап розвитку менеджменту (1945-1970) - менеджмент бізнесу — характеризується підходом П'єра С. Дюпона та Альфреда П. Слоана, які на початку 20-х років XX ст. вперше розробили організаційні принципи децентралізації для великого бізнесу. Учені розуміли, що для успішного розвитку необхідно орієнтуватися на зовнішні зміни (на споживача), і таким чином визначили розвиток менеджменту від замкнутості до відкритості. Тим самим вони зумовили інтенсивний розвиток маркетингу. На цьому етапі розвитку менеджменту загальною стала орієнтація на отримання найбільшого прибутку та гнучкість у задоволенні потреб споживача.

Четвертий, сучасний етап розвитку менеджменту (з 1970 р. і дотепер) -етап соціального менеджменту, пов'язаний з ім'ям П. Друкера. На його думку, кожне підприємство, окрім отримання прибутку, має визначати свою міру соціальної відповідальності перед суспільством.

Сучасний етап розвитку менеджменту об'єднує й ефективне ділове адміністрування, і менеджмент людських ресурсів, і менеджмент бізнесу для гармонійного розвитку суспільства.