2.3. Підходи до вивчення туристичних центрів.
Підходи до вивчення туристичних центрів різні. Найбільш поширеним і традиційним є такий, що враховує об'єктивний рекреаційно-туристичний потенціал, тобто наявність певного ресурсу, або спадщини, притаманного цій місцевості, завдяки чому до неї виникає інтерес, який, у свою чергу, спричинює туристичні потоки з інших місцевостей.
Другий, навпаки, ґрунтується на тому, що туристичні потоки спричинюються не самою наявністю рекреаційного ресурсу, а інформованістю про нього і реальне значення туристичного центру можна виявити, якщо оцінити рівень інформованості людей про його значимі об'єкти природи, культури, історії, індустрії туризму.
Для точності визначень, які характеризують два зазначені підходи до проблеми вивчення туристичних центрів, доцільно запровадити два поняття — центр туризму і туристичний центр, які відрізняються один від одного як об'єктивне від суб'єктивного. Якщо поняття "центр туризму" розкриває ресурсний аспект місцевості, то "туристичний центр" за тих самих умов свідчить про рівень інформованості про нього туристів.
Центр туризму — місто, місцевість або об'єкт, де на базі рекреаційних ресурсів створено комплекс туристично-екскурсійного обслуговування.
Туристичний центр — це місцевість або об'єкт, які приваблюють туристів завдяки наявності специфічних рекреаційних ресурсів, переваг транспортно-географічного положення і доступної для туриста інформації про це.
У спеціальній літературі пропонується розгорнута типологія туристичних центрів залежно від того, який цикл рекреаційної діяльності в них реалізовано: культурно-історичний, паломницький, курортний, приморський, альпійський, активно-оздоровчий, комерційно-діловий, екологічний, фестивально-конгресний, водний, спортивний, альпіністський, мисливсько-рибальський, пригодницький, екзотичний, етнографічний, розважальний. Звичайно, цикли рекреаційної діяльності, так само як і центри, можуть бути комбінованими і становити основу для формування туристично-рекреаційних кластерів, підкомплексів і підсистем (рис. 3.8).
Типологія туристичних центрів, з одного боку, відображає велике розмаїття рекреаційної діяльності туристів, яка, в свою чергу, висвітлює різноманітні потреби людей. З іншого боку, вона пов'язана з наявністю природної та культурної спадщини, рекреаційних ресурсів у тому чи іншому місці, без яких рекреаційна діяльність не може бути реалізована.
Рис. 3.8. Функціональна структура рекреаційного комплексу: Підкомплекси (П): I — курортно-оздоровчий, II — пізнавально-діловий, III — спортивний, IV — екологічний, V — релігійний, VI — розважальний та ін. Рекреаційні кластери (РК) — види рекреаційної діяльності: 1 — курортно-лікувальний відпочинок, 2 — курортно-оздоровчий відпочинок, 3 — спортивно-оздоровчий відпочинок, 4 — пізнавальний туризм, 5 — історико-етнографічний туризм, 6 — історико-культурний туризм, 7 — науковий туризм, 8 — діловий туризм, 9 — торговий туризм, 10 — спортивний туризм, 11 — ландшафтно-екологічний туризм, 12 — релігійний туризм, 13 — розважальний туризм.
Рекреаційні цикли (РЦ): поєднання окремих видів рекреаційного обслуговування (ЛP) і супутніх видів послуг (ЛC)
Таким чином, типологія туристичних центрів співвідносить об'єктивний і суб'єктивний аспекти туризму, тобто наявність рекреаційних ресурсів та туристичну мотивацію населення.
Цей діалектичний феномен дав змогу І.В. Зоріну виокремити три групи факторів формування туристичних центрів: генеруючі (пов'язані з потребами), реалізуючі (пов'язані з ресурсами) локалізуючі (пов'язані з поінформованістю населення).
Як свідчить практика, саме локалізуючі інформаційні фактори останніми роками максимально впливають на формування географії туристичних центрів, тому інформаційно-аналітичні підходи в менеджменті туризму є особливо актуальними на сучасному етапі.
У зарубіжній та вітчизняній містобудівній літературі поняття "туристичний центр" пов'язують із системою розселення (міста, поселення, спеціалізовані центри обслуговування туристів). Доцільніше пов'язувати це поняття з будь-якою географічною місцевістю, яка становить інтерес для подорожуючих.
Туристичними центрами можуть бути: місто, селище, сільський населений пункт, спеціальний центр обслуговування туристів, ріка, озеро, море, океан, гірський масив, унікальні і типові ландшафти, національні парки, заповідники, заказники тощо. Відповідно туристичними центрами є як об'єкти, так і ландшафти різних рівнів, що зумовлює необхідність розробки відповідної таксономії на підґрунті теорії центральних місць.
Типологія — науковий метод, в основі якого лежить групування об'єктів за допомогою узагальненої моделі або типу. Використовується він з метою порівняльного вивчення істотних ознак, зв'язків, функцій, відношень, рівнів організації об'єктів. Основні логічні форми, які використовуються в типології — типова класифікація, систематика, таксономія.
Таксономія — теорія класифікації та систематизації складноорганізованих сфер дійсності, які мають, зазвичай, ієрархічну побудову (органічний світ, об'єкти географії, геології, мовознавство, етнографія тощо).
Знання про туристично-рекреаційні території, туристичні центри — одна з головних вимог до менеджера туризму. Є спеціальна навчальна дисципліна — географія туризму, завдання якої полягає в тому, щоб дати об'єктивні та необхідні знання про розміщення рекреаційно-туристичних ресурсів, типологію (класифікацію), групування туристичних районів і центрів для подальшого використання цього потенціалу в практиці управління як туристичними регіонами, так і туристичними організаціями і підприємствами.
Розділ 3. СУЧАСНИЙ БАГАТО ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ОЗДОРОВЧИЙ КОМПЛЕКС.
Сучасний багатофункціональний оздоровчий комплекс включає наступні функціональні зони й устаткування: - зона тестування та моніторингу здоров'я (прилади та обладнання для тестування фізичного, психічного здоров'я та розробки персональної програми якості життя і здоров'я); - водна зона (спортивні, фітнес та рекреаційні басейни, гідроаеромасажні басейни, купелі, душові кабіни з гідромасажем, пристрої контрастного обливання, контрастна водна доріжка і ін.); - термальна зона (інфрачервона лазня, греко-римська, російська, фінська, японська лазня, парна лазня, корпоральна лазня та ін.); - цілорічний пляж (призначений для нормалізації енергетичного балансу організму людей, які відчувають дефіцит сонячної енергії, особливо в зимово-весняний час); - тренажерна зона (комплекс універсальних і спеціалізованих тренажерів); - релаксаційна зона (галокамера, релаксаційні крісла, стільці та ін.); - масажно-процедурна зона (масажні крісла, масажні столи, гідроаеромасажні і бальнеологічні ванни, масажні доріжки та матраци та ін.); - спортивно-ігрова зона; - ресторан натурального здорового і спортивного харчування; - косметичний салон; - магазин товарів для високої якості життя і здоров'я; - роздягальні і душові; - реєстратура. Багатофункціональні оздоровчі комплекси можуть бути розраховані на 7-15 чоловік (малі), 15-100 (середні) і понад 100 чоловік (великі). Можливе також створення надвеликих комплексів на 500 і більше чоловік. Організація надання спортивно-оздоровчих послуг дозволить підтримувати здоров'я населення та забезпечувати працездатні кадри.
ВИСНОВОК
Туризм впливає на такі ключові галузі економіки, як транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання й інші, тобто виступає своєрідним каталізатором соціально - економічного розвитку. Туризм став одним із самих прибуткових видів бізнесу у світі. По даним Всесвітньої туристської організації (ВТО), він використовує приблизно 7% світового капіталу, з ним зв'язане кожне 16-е робоче місце, на нього доводиться 11 % світових споживчих витрат і він дає 5% всіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму. Розвитий туризм називають одним з головних феноменів XX століття.
В останні роки й у Україні стали приділяти більше увагу розвитку туризму. Перспективи розвитку туристського комплексу України багато в чому залежать від посилення державного регулювання туристської сфери на загальнонаціональному рівні, що повинне сполучатися із сучасною стратегією просування регіональних турпродуктов.
Спортивний туризм є невідємною складовою загальнодержавної системи фізичної культури і спорту і спрямований на зміцнення здоровя, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом її залучення до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму.
Спортивний туризм є важливим засобом сприяння підвищенню соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Головна особливість спортивного туризму полягає у тому, що він, на відміну від більшості інших видів спорту, не потребує відносно великих матеріальних видатків, так як, по-перше, розвивається в існуючому навколишньому природному середовищі і не вимагає значних капіталовкладень для підготовки та проведення туристсько-спортивних масових заходів та зведення спеціальних споруд для їх проведення, по-друге, матеріально-технічне та організаційне забезпечення зазначених заходів в значній мірі здійснюється силами та засобами самих туристів, по-третє, вже склалася і діє громадська система підготовки та підвищення кадрів, яка з мінімальними видатками з боку держави може і надалі ефективно функціонувати.
Та водночас не можна не помічати, як входить у моду здоровий та активний спосіб життя у забезпечених верств українців. Про це свідчить, наприклад, стрімке зростання кількості фітнес-комплексів у всіх великих містах. Саме тому можна передбачити, що незабаром пересічний бізнесмен і його родина, які до цього визнавали лише комфортні пляжні готелі на узбережжі південних морів, замислиться над можливістю провести тиждень-два у комбінованому поході власною державою, де можна поєднати піший, кінний, водний туризм, гірський велосипед, елементи спелеології чи навіть повітроплавання.
Так, у Австрії та Словенії число прихильників подібного відпочинку доходить до 10—12 відсотків туристів. Крім того, слід звернути увагу і на варіант, коли іноземні гості, приїжджаючи на курорти, зупиняються в дорогих готелях, проте шукають можливості активно, цікаво і з користю для здоров'я провести вільний час.
Отож спортивний туризм, крім соціального, має ще й значний комерційний потенціал. Це вже усвідомили десятки регіональних турфірм — і не тільки в Криму чи Західній Україні, де вони безпосередньо надають ці послуги, а й у Києві, де низка бізнес-структур спеціалізується саме на активному відпочинку.
Головна особливість спортивного туризму полягає у тому, що він розвивається в навколишньому природному середовищі й капіталовкладення, яких він вимагає, не надто великі. Саме тому спортивний туризм має великі перспективи розвитку в час економічної кризи.
У висновку слід зазначити важливість для сучасного українського суспільства сфери збереження здоров'я населення. І, зокрема, рекреаційно-оздоровчих послуг, тому що від цих послуг безпосередньо залежить здоров'я нації зараз, а також здоров'я майбутніх поколінь, від якого залежить усе подальше соціально-економічний розвиток країни.
Крім того, необхідно розвивати область рекреаційно-оздоровчих послуг і долати відставання у цій сфері від країн заходу, так як вона приносить значні доходи і є важливою складовою бюджету в багатьох країнах. На основі проведеного в курсовій роботі дослідження можна зробити висновок про те, що рекреаційно-оздоровчі послуги досить різноманітні, широкі в спрямованості і застосуванні, важливі в житті суспільства, але в Україні, на жаль, недостатньо розвинені.
Види цих послуг та особливості їх надання залежать від: попиту на них, групи населення, що формує попит, а також від фінансових можливостей безпосередніх споживачів послуг.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Господарський кодекс «України».
2. Закон України «Про туризм».
3. Кабушкін Н.І.Менеджмент туризму, збірник БЕГУ,2014.
4. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні . Чернівці: Карпати 2013.
5. Моник Г.Є, Гомба Л.А, Піддубна П.П, Менеджмент підприємства. Підручник-Київ: КНТЕУ, 2012.
6. Цибух В.І. Туризм ХХІ столітті. Глобальні тенденції і регіональні особливості. 2012.
7. Економіка України №1, 2004 // Новинков В.М. Туристичний попит і передумови його розвидку.
8.http://pidruchniki.com/18421120/turizm/naukovi_pidhodi_upravlinnya_turistichnim_regionom
9. Величко В.В. Організація рекреаційних послуг
10. В.К. Федорченко, Т.А. Дьорова. Історія туризму в Україні. Ї К.: Вища шк.., 2012. Ї 195 с.
11. Этнографический туризм в Крыма: состояние и перспективы развития. - Симферополь: Таврия, 2010. - 32 с.
12. Гаврильчак Н.И., Соловйов В.Н., Юдилевич М.А. Наука, сервіс і система внутріфірмового керування. Ї Спб.: ТИС., 2010. Ї С.: 35.
13.ДжерелаІнтернет:HYPER13HYPERLINK"http://www.hiking.ru/region/altay/altay3.php" HYPER14http://www.hiking.ru/region/altay
14. Курорти України: Минуле та сучасне 2014. – 304с.
15. Попович С.І. Туристично-екскурсійні ресурси України: збірник наукових статей / Ін-т туризму ФПУ. – К., 2012. – С.7-17.
16. Курорти: Энцеклопедический словар 2010.
Административный регламент Федерального агенства по туризму по предоставлению государственной услуги по информированию в установленном порядке туроператоров, турагентов и туристов об угрозе безопаснос : ти туристов в стране (месте) временного пребывания // Туризм: право и экономика. – 2010. – № 5. – С.2–10.
Алексевич О. Туристична діяльність. ПДВшний спец режим у туризмі / О. Алексевич // Все про бухгалтерський облік. – 2011. – 23 берез. (№ 27). – С. 16–22.
Алілуйко С. М. Можливості комп'ютерних технологій в сільському туризмі / С. М. Алілуйко // Туризм сільський зелений. – 2012. – № 2. – С. 32–34.
Апарин Н. Об информационно - методическом обеспечении расчетов показателей платных услуг населению в сфере туризма / Н. Апарин // Вопросы статистики. – 2008. – № 5. – С. 15–30.
Апарин Н. С. Платные услуги населению в сфере туризма в системе макроэкономического расчетов (региональный уровень) / Н. С. Апарин // Вопросы статистики. – 2008. – № 4. – C.19–27.
Балашова Р. І. Ефективність туристичної діяльності і вдосконалення методів її оцінки / Р. І. Балашова // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 3. – С.131–137.
Бартошук О. В. Концептуальні підходи до формування стратегії розвитку туристичної галузі / О. В. Бартошук // Економічний часопис - XXI. – 2012. – № 3-4. – С. 38–41.
Беруль Ф. Страхование в туризме / Ф. Беруль // Турбизнес для профессионалов. – 2006. – № 8. – С.8–15.
Бондаренко М. П. Теоретичні засади розвитку індустрії туризму / М. П. Бондаренко // Економічний часопис - XXI. – 2012. – № 3-4. – С. 19–22.
Бочарова Н. Турист-турагент-туроператор : [туристические услуги и и минимизация возможных рисков при зарубежной турпоездке] / Н. Бочарова // Юридическая практика. – 2010. – 21 сент. (№ 38). – С. 18–20.
Братюк В. П. Аналіз стратегічних підходів до формування державної політики розвитку туризму / В. П. Братюк // Актуальні проблеми економіки. – 2013. – № 6. – С. 40–49.
Братюк В. П. Інформаційне забезпечення державної політики розвитку туризму / В. П. Братюк // Актуальні проблеми економіки. – 2013. – № 8. – С. 24–31.
Пирожков Г.П. Краеведение: Учеб. пособие / Тамбов: гос. ун-т им. Г.Р.Державина. Тамбов: Ч.1, 2011. 166 c.
Серкіз Я.І. З Історії українського мандрівництва. Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної памяті . К., 2014.
Энциклопедия туриста. М., 2013. 548 c.
Положення про систему підготовки кадрів спортивного туризму (Пост. Виконкому ФСТУ 11.03.02р.), Спортивний туризм: інформаційно-методичний збірник. Вип. 3. К., 2009.
Глобальний етичний кодекс туризму. Збірник нормативно-правових актів Туризм в Україні, т.5, під заг. ред. Вихристенка Б.І., Ужгород: ІВА, 2014.
Положення про школу спортивного туризму Київської міської федерації спортивного туризму (Пост. Виконкому ФСТУ 11.03.02р.),
Спортивний туризм: інформаційно-методичний збірник. Вип. 4. К., 2010.http://www.techkom-outdoor.de/ru/mountain/dav-beschreibung.html http://de.wikipedia.org/wiki/Deutscher_Alpenverein http://www.alpenverein.de/
Інформація про стан розвитку туристсько-краєзнавчої роботи серед учнівської молоді в Україні (станом на 1 вересня 2015 року) Туризм і краєзнавство: Інформаційно-методичний вісник 16. К., 2009. 68 с.
Никишин Л.Ф., Коастуб А.А. Туризм и здоровье. К., 2011. 98 с. Цибух В.І. Туризм в Україні на зламі тисячоліть. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія”, 18-20.10.2013 р., Київ,2013.
Соколов В.А., Штангей Ю.В., Петрова І.В. Спортивний туризм на сучасному етапі. Матеріали Міжнародної НПК “Туризм у XXI столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості”, 10-11.10.2010р.,Київ, 2002.
Квартальнов В.А., Федорченко В.К. Туризм социальный: история и современность. Киев, “Вища школа”,2013.