1. Основні поняття.

Основним є поняття територія — обмежена частина твердої поверхні Землі, яка характеризується певною площею, географічним положенням та іншими ознаками. Доповнюють його поняття акваторія — обмежена частина водної поверхні Землі — й аероторія — частина повітряної оболонки Землі, співвіднесена з певною територією або акваторією. Неоднорідність території за різними ознаками зумовлює необхідність членування територій на частини — регіони.

Регіон — це певна територія, яка відрізняється від інших низкою ознак і характеризується певною цілісністю, взаємопов'язаністю складників. Регіон (лат. regio) означає країна, край, область. Синонімічним до поняття "регіон" є "район".

Хоча обидва терміни відображають майже одне й те саме поняття, більш універсальним є термін "район", а "регіон" частіше використовується для позначення найбільших геополітичних, економіко- і фізико-географічних територіальних таксонів ("таксон" — це група об'єктів, пов'язаних спільними властивостями й ознаками).

Регіон — це складна система, в якій усі елементи взаємопов'язані і впливають один на одного. Характер і міра такого впливу залежать від потенціалу регіону — ресурсного, економічного і політичного.

Кожен регіон має свої особливості, які, в свою чергу, формують специфічні потреби, інтереси, цілі, моделі і стратегії регіонального розвитку.

У географічній науці використовують низку визначень регіону (району), але всі вони мають спільні риси, а саме: цілісність й унікальність території; генетичну єдність; взаємозв'язок і взаємозумовленість компонентів, які його утворюють; наявність процесів функціонування і розвитку; домінування і значну стійкість внутрішніх зв'язків.

Поняття саме по собі є досить абстрактним і передбачає, що його конкретизація відбувається під час виокремлення певних тинів регіонів. У зв'язку з цим "регіон" — поняття типологічне. Відомий регіоналіст М. Колосовський визначив, що регіони виокремлюються в межах території відповідно до певних цілей і завдань.

Так, з урахуванням спеціалізації вирізняють промислові, сільськогосподарські, туристично-рекреаційні регіони.

Всесвітня туристична організація визначає шість туристичних макрорегіонів світу: Європа, Америка, Південно-Східна Азія й Океанія, Африка, Близький і Середній Схід, Південна Азія. Туристичні регіони світу відрізняються кількістю туристичних прибуттів, динамікою і тенденціями розвитку. Всередині макрорегіонів виокремлюють туристичні субрегіони — країни або групи країн.

Наприклад, до європейського туристичного макрорегіону входять п'ять субрегіонів: Північна Європа, Західна Європа, Південна Європа, Центрально-Східна Європа, Східне Середземномор'я. На наступному ієрархічному рівні результатом туристичного районування є туристичні райони. Ієрархічна структура туристичних територій може бути доповнена туристичними зонами і субзонами.

Туристичну зону розуміють як:

1) частину національної території, на якій є два або більше центрів з прийому туристів не менше ніж на 5000 місць проживання;

2) територію з пріоритетним розвитком туристичної інфраструктури;

3) територію, на якій зосереджено об'єкти показу, що приваблюють туристів, а також інші туристичні об'єкти (готелі, санаторії, пансіонати тощо).

Нижній рівень у системі туристичних територій займає туристичний центр. Це місто, природний об'єкт, ділянка місцевості, де на базі зосереджених туристичних ресурсів створено комплекс туристично-екскурсійного обслуговування, який складається з об'єктів розміщення туристів, закладів харчування, торгових підприємств, спортивних споруд та інших підприємств сфери послуг.

Для визначення поняття "туристичний регіон" доцільно розглянути низку теоретичних положень, які відображають сутність рекреації та туризму, характеризують рекреаційно-туристичні регіони конкретними просторовими ознаками.

Найбільш загальним поняттям, яке включає поняття "туристичний регіон" і "туристичні об'єкти", є поняття "туристичний простір".

Туристичний простір можна розглядати як з географічного, так і з економічного погляду. Однак беручи до уваги важливе господарське значення туризму, поняття "туристичний простір" варто визначати з позицій регіональної економіки на основі поняття економічний простір.

Економічний простір — це насичена територія, яка містить велику кількість об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько освоєні і рекреаційні ділянки, транспортні й інженерні мережі, інфраструктуру тощо. Якість економічного простору визначається низкою факторів:

— густота (чисельність населення, обсяг валового регіонального продукту, природні ресурси, основний капітал на одинцю простору);

— розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення та економічної діяльності, в т. ч. наявність господарсько освоєних і неосвоєних територій);

— зв'язаність (інтенсивність економічних зв'язків між частинами й елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капіталу, людей, які визначаються розвитком транспортних і комунікаційних мереж).

Туристичний простір — це економічний простір, який характеризується великою кількістю об'єктів і суб'єктів діяльності, що спеціалізуються на туризмі і рекреації.

Туристичний простір охоплює три основні елементи: територію формування попиту споживачів рекреаційно-туристичних послуг; територію пропозиції послуг ("туристична дестинація", "туристичний регіон", "туристична місцевість") і зв'язуючу територію між ними.

Таким чином туристичний регіон є частиною туристичного простору. А туристичний простір у широкому розумінні можна подати як сукупність регіонів, у яких:

— формується попит на туристичні продукти;

— задовольняється попит;

— реалізується роль зв'язуючої ланки між попередніми категоріями регіонів.

Кожен з таких регіонів має свої ролі й функції в єдиному процесі формування і задоволення попиту на туристично-рекреаційні продукти і послуги. Ці території взаємопов'язані та утворюють своєрідну систему туристичного простору, в якому формуються й переміщуються туристичні потоки.

Для успішного становлення і розвитку туристичних територій необхідно враховувати нерівномірність розподілу туристичного потенціалу територією, а також різний рівень розвитку туристичної інфраструктури.

Характерною рисою функціонування туристичних регіонів є сезонність, яка пояснюється нерівномірністю використання туристичних ресурсів регіону протягом року. Відповідно туристична цінність регіону змінюється залежно від сезону. У такому випадку особливого значення набувають географічне положення регіону, клімат, ландшафт тощо. Усе це підкреслює унікальність і нетиповість туристичних територій і суттєві відмінності між туристичною діяльністю та іншими галузями господарства.

Слід згадати також про дуалізм (неоднозначність) туристичного простору. Вперте цю особливість обґрунтував В. Кристаллер.

У праці "Центральні місця Південної Німеччини" він сформулював теорію центральних місць, яка дає змогу краще оцінювати території з погляду напрямів їх розвитку і, поряд з іншими теоретичними концепціями обґрунтування територіального поділу праці, є базовою у вирішенні проблем територіальної організації туристично-рекреаційної діяльності, туристичної індустрії як складника системи світового господарства.

Становлення сучасної системи світового господарства і світогосподарських зв'язків від часів першої промислової революції супроводжувалося гострими теоретичними дискусіями.

У їх основі лежать кардинальні відмінності в поглядах на причини, які зумовлюють міжнародну торгівлю, та її вплив на добробут держав і народів.

Такі розбіжності найчіткіше репрезентували представники двох шкіл — меркантилісти, які виступали за суворе обмеження доступу на національний ринок іноземних товарів, фритрейдери — прибічники вільної