1.1 Основні види вартості, які розглядаються при оцінці нематеріальних активів.

1. ринкова вартість

2. споживча;

3. інвестиційна;

4. вартість відтворення об'єкта;

5. вартість заміщення;

6. страхова вартість;

7. вартість для цілей оподаткування майна ;

8. ліквідаційна вартість.[1]

Першим етапом при оцінці нематеріального активу є визначення мети оцінки і, залежно від неї,  виду вартості, яку треба розрахувати. Наступним кроком є вибір методології оцінки, тобто загального підходу та конкретних методів оцінки.

Обираючи метод оцінки, оцінювач повинен керуватися такими основними критеріями:

• достовірність: методи оцінки мають викликати довіру і бути достовірними з практичного і теоретичного погляду;

• об'єктивність: оцінювач має керуватись об'єктивною інформацією;

• універсальність: використовуються стандартні підходи для підприємств, галузей  та різних видів нематеріальних витрат;

• грошові витрати: обумовлені результатами оцінки вигоди повинні бути достатніми для виправдання зусиль, витрачених на її проведення;

• послідовність: методики мають послідовно використовуватись протягом періоду оцінки, що полегшить цей процес;

• надійність: оцінка має бути достовірною, такою, щоб інші оцінювачі могли відтворити одержані результати, використовуючи аналогічні підходи;

• адекватність: підходи до оцінки повинні відповідати потребам користувача;

• практичність: використовувані методи та параметри мають бути зрозумілими та відносно простими для їх практичного застосування.[4]

Відповідно до міжнародних стандартів оцінки нематеріальних активів зазвичай використовують три основні підходи:

1.       Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей інвестора щодо придбання нематеріального об'єкта. Цей метод дає об'єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величини витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку.

2.       Ринковий підхід дає досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелектуальної власності за умов достатньої насиченості ринку. Він містить декілька етапів: спочатку відбувається збір інформації про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корективи щодо можливих відмінностей між оцінюваним об'єктом та об'єктом, використовуваним для порівняння.

3.       Прибутковий підхід ґрунтується на припущенні, що інвестор, який купує об'єкт інтелектуальної власності, обов'язково розраховує на майбутній прибуток, тобто вартість оцінюваного об'єкта визначається його здатністю приносити прибуток.[3]

1.2.Нематеріальні активи.

(Intangible Assets (Intangibles)) — Активи, які не мають фізичної дотикової форми, наприклад, захист, забезпечений страховкою, або ціна фірми (гудвіл).

Нематеріальний актив відображають у балансі, якщо існує ймовірність отримання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, і його вартість може бути достовірно визначено.

Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат звітного періоду, в якому їх здійснено:

витрати на дослідження, витрати на підготовку і перепідготовку кадрів, витрати на рекламу і просування продукції на ринку, витрати на створення, реорганізацію та переміщенння підприємства або його частини, витрати на підвищення ділової репутації підприємства, вартість видань і витрати на створення торгових марок (товарних знаків).

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням і доведенням до стану, придатного для використання.

Первісну вартість нематеріальних активів збільшують на суму витрат, пов'язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їхніх можливостей і терміну використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.

Облік нематеріальних активів ведеться за групами:

• Право користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища).

• Право користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею).

• Право на комерційні позначення (товарні знаки, торгові марки).

• Право на об'єкти промислової власності (право на винаходи, промислові зразки, ноу–хау).

• Авторське право та суміжні з ним права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ).

• Інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв).

У балансі суму нематеріальних активів відображають у складі необоротних активів за залишковою вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ.

Нематеріа́льний акти́в — об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповіднимзаконодавством, об'єктом права власності платника податку.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться у певній послідовності і включає такі етапи:

1.     обстеження нематеріальних активів;

2.     правова експертиза;

3.     з’ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4.     формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5.     розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

Рис. 1.3. – Класифікація методів оцінки вартості нематеріальних активів

 

Дуже поширеним є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

За методом початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:

• виявляються всі фактичні витрати, пов`язані зі створенням, придбанням або запровадженням об`єкта інтелектуальної власності;

• витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;

• визначається нарахована величина амортизації об`єкта інтелектуальної власності;

• вартість об`єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживчої вартості.

За методом відновної вартості відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу в сучасних цінах.

Прибутковий підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Тобто, вартість об`єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому.

За методом капіталізації прибутків оцінка складається з таких етапів:

• виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;

• визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

• розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

• метод дисконтування майбутніх грошових потоків передбачає:

• оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об`єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об`єкта;

• визначення ставки дисконтування;

• розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;

• додавання до отриманого результату вартості об`єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.