24.Роль епіграфів у авторській концепції збірки «Сад божественних пісень».

Історія утворення циклу «Сад божественных пЂсней» переконує в тому, що пізніші пісні мають більш абстрактний моралістичний характер і що в межах циклу навіть ранні «світські пісні», завдяки епіграфам зі святого письма та філософсько-моралістичним приміткам, включаються в незвичний для них ідейно-естетичний контекст. Так, у чернетці пісня «Всякому городу нрав и права» мала епіграф з Горація, творами якого почасти й навіяна. А в циклі вона одержала епіграф, згідно з яким начебто походить з іншого «зерна», а саме — з біблії. Це вже цілком виразна спроба по-новому осмислити стару пісню з точки зору тих етично-естетичних поглядів, які склалися в нього у 70 — 80-х роках. Подібні епіграфи супроводжують більшість пісень. Навіть пісня, «претолкована з Горація малоросійським діалектом в 1765 годЂ», включається в контекст «божественних» пісень. До пісень додаються філософсько-етичні та моралістичні коментарі, які мають на меті показати алегорично-символічний смисл більшості його образів. Це перешкодило Сковороді ширше розвинути тенденції, пов’язані з розвитком елементів художнього мислення, на основі яких згодом розвинулася нова українська література.

26. Ритмомелодика і строфіка віршів збірки «Сад божественних пісень».

27. Народнопоетичні образи і художні засоби збірки «Сад божественних пісень».

Г.Сковорода був одним із перших українських поетів, котрі започаткували пейзажну лірику. Його пісні „Весна люба, ах прийшла!..”, „Гей, поля, поля зелені” тощо і нині не втратили свого естетичного значення. Творам його притаманні афористичність, образність, багатство тропів, які відзначаються близькістю до народнопоетичних. Завдячуючи простим мелодичним зворотам, багато творів філософа-просвітителя поступово стали народними („Ой ти, птичко жовтобока”, „Стоїть явір над водою”, „Про правду і кривду”)

28. Ідейно-художній аналіз поезії г.Сковороди «De libertate».

Найбільша цінність для ліричного героя (а разом із ним і для автора) — це воля, особиста свобода. Проти волі всі інші принади світу — болото. Взірцем борця за волю народу Г. Сковорода називає Богдана Хмельницького, гетьмана, що очолив національно-визвольну війну українського народу проти польської шляхти. Вірш емоційно багатий, у ньому використані риторичні питальні та окличні речення, звертання. Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині, а, в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана із співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів. Ідея «De libertate»: уславлення Богдана Хмельницького, народного героя, який присвятив своє життя боротьбі за волю і щастя українського народу; утвердження свободи людини як найвищої суспільної цінності. Основна думка: тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою; ніяке золото не замінить «вольности». Найбільшою радістю, яка повинна належати людині, є її свобода. Подібний лозунг за часів поступового наступу кріпосництва був дуже своєчасним і завбачливим. У протиставленні золота і свободи, на думку Г. Сковороди, безперечно перемагає свобода. І уособленням вільної людини, яка змогла подарувати надію на волю українцям, є Б. Хмельницький, його і славить митець у цій поезії.