45. Ідейно-художній аналіз байки г.Сковороди «Чиж і Щиглик».

Байка 5. Чиж і Щиглик

Чиж, вилетiвши на волю, зустрiвся з давнiм своїм приятелем Щиглем, i той спитав його:

— Як ти, мiй друже, звiльнився? Розкажи менi!

— Дивом,— вiдповiв полонянин. — Багатий турок приїхав посланником у наше мiсто i, прогулюючись задля цiкавостi по торговицi, зайшов у наш пташиний ряд, де нас бiля чотирьохсот висiло в клiтках одного господаря. Турок довго дивився зi спiвчуттям, як ми одне перед одним виспiвували, i спитав нарештi:

— А скiльки хочеш грошей за всiх?

— Двадцять п'ять карбованцiв, — вiдповiв той.

Турок, не кажучи й слова, заплатив грошi, звелiв подавати собi по клiтцi й випускав нас на волю, тiшачись i задоволено позираючи, як ми розлiталися.

— А що ж тебе, — спитав товариш, — замануло в неволю?

— Солодкий харч та гарна клiтка, — вiдповiв щасливець, — але тепер, доки житиму, дякуватиму Боговi такою пiсенькою:

Краще вже сухар з водою,

Анiж цукор iз бiдою.

С и л а.

Хто не любить клопоту, мусить навчитися жити просто й убого.

Байка “Чиж і Щиглик” навчає скромності і волелюбності. Чиж, який потрапив у неволю, бо спокусили його солодкий харч і гарна клітка, тепер зрозумів, що краще вже “сухар з водою, ніж цукор із бідою”.

46. Жанрова своєрідність діалогів г.Сковороди

"Появою класичного філософського діалогу як проміжної між усним і письмовим словом форми передачі знання, зразків пошуку істини, як передачі вміння осмислити сутність речей "божеських і людських" ми, як відомо, завдячуємо Платонові"2. Адже, "сократичний діалог" розвинувся із усних Сократових бесід і знайшов своє втілення у "діалогічній поезії" Платона.

Очевидно, що культура Греції дуже вплинула на культуру Європи, тому природно, вона не могла не позначитися на світогляді і вченні видатного українського просвітителя, філософа і поета Г. С. Сковороди3.

Так, "тісні зв'язки філософії Сковороди з грецькою проявляються саме у формі написання трактатів. Переважна їх більшість написана у вигляді діалогів ("бесед", "розтлаголов"). Ця форма вибрана філософом не випадково. Вона давала змогу підійти до складної проблеми з різних точок зору, обговорити її всебічно, передати напруженість і драматизм боротьби думок, поглядів, концепцій. Прагнення вести діалог передбачає вміння слухати і чути співрозмовника, що є важливою умовою для його учасників, якщо вони справді хочуть осягнути істину"4.

Тому для дослідження творчості Сковороди варто хоча б схематично окреслити основні риси "сократичного діалогу".

"Сократичний діалог" – це передусім пошук "ідей", а одночасно … самопізнання"

"Сократичний діалог" постає формою "філософського дослідження у його, так би мовити, художньому втіленні".

Ідея у "сократичному діалозі" органічно поєднується з образом людини – її носія. Тому випробування ідеї у ході діалогу є одночасно також випробуванням людини-виразника цієї ідеї. Тобто цей жанр першим в історії європейської літератури вводить героя-ідеолога.

На ґрунті "сократичного діалогу" згодом постає катехізис. Жанрова специфіка діалогів Сковороди значною мірою мотивується поряд із "сократичним діалогом" впливом структури катехізису. Тому доцільно знову ж таки розглянути найхарактерніші риси тепер вже катехітичного діалогу.

Характерний для "сократичного діалогу" процес напруженого пошуку "ідей" постає у катехізисі "явленням мудрості абсолютного порядку"12. Про будь-який пошук істини тут мова не йде, оскільки істина апріорно дана і незмінна. Тому єдиним завданням катехізису є допомогти її засвоїти, тобто або перенести певні постулати до свідомості неофіта, або перевірити, наскільки міцно вони засвоєні останнім.

Таким чином, катехітичний діалог не дає примноження ідей, оскільки істина, по слову М. Бердяєва, "пізнається у свободі і через свободу", – тоді як над двома персонажами катехізису постійно тяжіє "третій" – Бог як предковічна абсолютна мудрість.

47-48. Тематично-ідейний зміст притчі «Вдячний Еродій». Тематично-ідейний зміст притчі «Убогий Жайворонок».

У притчах Г. Сковороди висловлено філософські, естетичні й педагогічні погляди автора. Наприклад, у притчі «Вдячний Еродій» йдеться про велику роль природних нахилів людини в справі виховання та навчання. Притча «Вбогий Жайворонок» навчає судити про людину не за обличчям, а за розумом і серцем. Вістря твору спрямоване проти зажерливості панів, їхнього паразитичного існування. Жити треба чесно, слід стерегтися того, щоб «споживати чуже добро». Сковорода радить: «Що не поклав — то не руш». Письменник закликає до гуманності: «Хай болить тобі горе ближнього». Він лине думкою в майбутнє, намагаючись уявити, якою буде людина прийдешнього суспільства. Бажає бачити людину майбутнього досконалою — розумною, доброю, порядною, справедливою. А для досягнення цього слід поширювати знання. Тому й не дивно, що у своїх філософських листах і працях Сковорода утверджував культ розуму, своїми творами він прагне допомогти збагнути шляхи досягнення цього. Інакше людське життя не має жодного сенсу.