Тема 6. Інші літературні види, жанри

Довідкове бюро до теми

Гумореска. Епітафія.Дружній шарж. Пародія. Памфлет

Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю. Тут сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої естетичної критики у дотепній, парадоксальній, подеколи оксиморонній формі, в аспекті морально-етичних критеріїв, що унеможливлюють цинізм. У гуморесках письменник змальвує події та персонажів чудернацько, часом недоречно, і саме це є основою смішного. Типовими художніми прийомами, що використовуються в гуморесці є неправильне тулмачення якогось явища, події, предмета, вживання слів і виразів жартівливого характеру, пестливих слів.Літературна гумореска живиться джерелами фольклору, в яких зосереджено віковий досвід сміхової культури (приміром, «Катерина та Дем’ян / Посварились за бур’ян. / Катерина Дем’яну / Не уступить бур’яну»), ментальними нахилами українства, здатного з гумором трактувати несприятливі умови свого існування (жартівливі пісні: «Продай, милий сиві бички», «Ой гоп, таки так!», «Ой що ж то за шум учинився», «Якби я був полтавський сотник» та ін.).Гумореска має велику літературну традицію, починаючи від інтермедій, вертепної драми, творів низового бароко та яскравих доробків Є. Гребінки, М. Гоголя, Л. Глібова, С. Руданського, В. Самійленка. Цю традицію продовжили Валер’ян Проноза (В. Еллан (Блакитний)), Ю. Ґедзь, Ю. Вухналь (Ковтун), В. Чечвянський, Остап Вишня, О. Ковінька, М. Понеділок, Е. Козак (ЕКО, Гриць Зозуля), В. Чапленко, Я. Масляк, С. Воскрекасенко, Д. Білоус, М. Яровий, С. Олійник, Є. Дудар та ін.

Епітафія — від грец. Epitaphios — надгробний.

1. Намогильний напис, переважно у віршованій формі.

2. Літературний твір, написаний у зв’язку зі смертю чи втратою кого-небудь. В поезії стилізована епітафія стала самостійним жанром в епоху класицизму. Зміст переважно панегіричний, але часто і сатиричний як в епіграмі.

Як літературний жанр епітафія з’являється в давній Греції та Римі. Пізніше стали писати епітафії на смерть неіснуючої особи з метою осміяти вади певної людини чи людського типу. Такі сатиричні епітафії писав Р. Берне. До такого різновиду сатиричних епітафій належать і автоепітафії — написи на власну уявлювану смерть. Відомі автоепітафії давньогрецького поета Мегара та російського поета В. Соловйова. В давній українській літературі до жанру епітафій зверталися Л. Баранович, В. Ясинський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода. У XX столітті сатиричні епітафії писали В. Еллан-Блакитний, В. Симоненко, М. Сом.

Шарж (фр. Charge) – різновид карикатури, в якій зберігається подібність з об’єктом зображення, сатиричні тенденції поступаються перед м’яким, доброзичливим гумором. Це переважно чотиривірш, в якому наявний легкий жарт, як у ряді дружніх Ш. П.Осадчука:

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Від книжок вгинається поличка,

Стумом б’є з кожного рядка

Недарма ж томики Павлички

Пригорнулись до томів Франка.

Пародія — комічне або сатиричне наслідування іншого художнього твору.

Пародія в перебільшеному вигляді відтворює характерні особливості оригіналу. Зазвичай вона навмисне будується на несподіваності стилістичного і тематичного планів тесту: наприклад, «низький» предмет описується «високим» стилем («бурлеск»), а «високий» — низьким стилем («травестія»).

Памфле́т (англ. Pamflet від грец. Pan — усе, phlego — палю) — невеликий за обсягом літературний твір публіцистічного жанру на злободенну тему.