Тема 5. Драма(6 год)

Довідкоае бюро до теми

Містерія. Міраклі. Мораліте

Місте́рія (грец. musterion — таїнство, таємний релігійний обряд на честь якогось божества) — західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства.В основу містерії різдвяної та великодньої покладено біблійні сюжети. Виникнувши у 13 ст., вона поширилась у 14-15 ст. в Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах, Франції у вигляді масових видовищ.Містерія інсценізувала народження, смерть і воскресіння Христа. Ці три події християнської історії були їх композиційними центрами, навколо яких компонувалися безліч інших євангелійних епізодів (про прикликання апостолів, вилікування хворого, зцілення німого, тайну вечерю).Містерія успадкована Київським шкільним театром. Традиційними містеріями були анонімні «Слово про збурення пекла», «Дѣйствіє на Рождество Христово», «Царство Натури Людської», «Мудрость предвѣчная», «Властотворний образ Человѣколюбія Божія» та інші. У них автори дотримувалися композиції середньовічного типу з притаманним їй неквапливим розгортанням довільно розміщених подій. Виділявся також центральний епізод, якому підпорядковувалися всі інші.Активно використовувались у містерії алегорія, заміна містеріальних персонажів алегоричними постатями при збереженні містеріальної послідовності. Наприклад, у «Торжестві Єстѣства Человѣчеського» Адам і Єва перетворюються на постаті Відчаю, Плачу; Сатану замінюють фігури Лакомства, Нестримності і т. ін. Містеріальний сюжет міг замінюватися в окремих випадках не тільки біблійним, а й світським, зокрема історичним.

Міра́кль (фр. miracle, від лат. miracylum — чудо) — один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про «чуда», здійснені Богородицею. Сюжети запозичувалися з житій, апокрифів, східних переказів тощо. Незважаючи на таку природу жанру, в ньому певною мірою відбивалися зміни в житті і свідомості народу: в міраклях згодом вносилися авантюрно-розважальні, побутові мотиви, пов'язані з життям осіб, яким являлося чудо.В українській літературі подібним до міракля були деякі шкільні драми (17-18 ст.). Елементи поетики міракля спостерігаються в драматургії символізму, що було типологічним проявом жанротворчої функції незвичайного, таємничого в сюжеті драматичного твору.

Мораліте́ (лат. moralis — моральний) — повчальна алегорична драма, поширена в Західній Європі у 15-16 ст.В Україну прийшла з розвитком шкільного театру кінця 16 — початку 17 ст. і проіснувала до середини 18 ст. як різновид шкільної драми. П'єси цього жанру виставлялися на Масницю. Вони закликали до медитації про сенс життя, нагадували про неминучість розплати за гріхи, відображали загальні закони світопорядку.Фабула будувалася на схематизованих взаємовідносинах людини зі світом. Дія проходила, як правило, від колиски до могили, одночасно прямувала до раю, якщо людина вела праведне життя, або до пекла, якщо грішила. Герой мораліте завжди пасивний. За нього борються сили добра і зла, він відчуває на собі їхній вплив. Ця боротьба демонструється співвідношенням алегоричних образів, що уособлюють вади та чесноти. Елементи мораліте впліталися майже в усі п'єси, які ставилися у шкільному театрі. Вони були наявні в містеріях, міраклях, історичних драмах. Найбільше збережено структуру мораліте в п'єсі Г. Кониського «Воскресеніе мертвых», сюжет якої побудовано на протиставленні двох героїв — Гіпомена (праведника) та Діокрита (грішника), що показані в житті і смерті. Аналогічно побудована «Трагедокомедіа о награжденніи в сем свЂтЂ приїсканних дЂл, мзды в будущей жизни вЂчной» В. Лащевського, у третій яві якої протиставлені дві сестри, праведниця і грішниця, а також алегоричні постаті — Церква і Світ.

Вертеп

Верте́п (старослов'ян. — печера) — народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (17-18 ст.).Він у своєму походженні має безперечний зв'язок із старовинною західно-європейською містерією. Вертеп, складається з різдвяної драми та механічно прив'язаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, т. зв. «свята», більш-менш стійка в своїй композиції, друга ж частина змінюється залежно від місцевих умов та, найголовніше, від здібності та дотепності вертепника. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Дивлячись на вертеп, глядачі спочатку пригадували собі погоню Ірода за Христом, а потім від душі сміялися з Цигана, Ляха, Москаля, Жида, Селянина, Діда, Баби, Панотця, а найбільше зі свого улюбленого запорожця з його «жартами».Микола Маркевич, що видрукував текст вертепу в 1860 р., писав у передмові: «Первісне походження вертепу можна віднести, до часів гетьмана Конашевича Сагайдачного, до 1600—1620 рр., коли він почав відновляти Київське братство і Академію».Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський подає теж близькі до цього дати — 1591—1639 рр. Під 1666 р. ми знаходимо вже письмову згадку про вертеп у матеріалах львівського ставропігіального братства. Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині XVIII. Особливо в добу занепаду Києво-Могилянської Академії, коли число вертепників поповнювалося вихованцями Академії, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Така форма була найзручніша, з огляду на переслідування з боку московського уряду, щоб підтримувати у народу любов і плекання своїх колядок та поширювати правду про такі, наприклад, історичні події, як руйнування Запорозької Січі, про що йдеться у вертепі.