Види строф: октава, тріолет, сонет, олександрійський вірш, верлібр

Окта́ва (лат. octava — восьма) — восьмивірш, строфа з восьми рядків п'ятистопного або шестистопного ямба за жорсткою схемою римування (абабабвв) при обов'язковому чергуванні окситонних та парокситонних клаузул. Потрійні рими надають віршовому мовленню ефект милозвучності, витворюють чуття його тяглості, що обривається прикінцевим двовіршем (диптихом). Вважається, що октава виникла із сициліани (абабабаб) і свого розквіту досягла в італійській ренесансній ліриці (Л. Аріосто, Т. Тассо та інші), використовуючи одинадцятискладовий силабічний вірш. Своєю внутрішньою розгорненістю ліричного сюжету, викінченістю думки, гнучкістю та шляхетністю форми октава зручна і для віршових мініатюр, і для поем. В українській поезії яскраві приклади октави спостерігаються в І. Франка, С. Гординського і Юрія Клена тощо. Класичним взірцем октави є поеми М. Рильського «Чумаки»:

Звичайно, про Довейка і Домейка

Тепер писать — то був би кепський тон.

Тепер на місце квітки і соловейка

Звитяжно стали криця і бетон.

Я згоджуюсь: і Галя, і Зюлейка —

Давно набридлий і нудний шаблон...

Та чую небезпеку і з бетоном,

Що стане він, а може й став шаблоном.

Тріоле́т (фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб.

Причому перший рядок повторюється тричі:

Сонце і день — не мені.

Сни — моя втіха єдина.

Та не щастить і вві сні.

Сонце і день — не мені.

О, хоч у снах чарівні

Сняться юнацтва години…

Сонце і день — не мені,

Сни — моя втіха єдина (А. Казка).

Тріолет виник у середньовічній французькій поезії, прижився в інших європейських літературах. В українській версифікаційній практиці з'являється епізодично.

Соне́т (іт. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед і т.п. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».

Олександрійський вірш – римований 12-складникіз цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6- му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема «Роман Олександра Македонського» (ХІІ ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в ХІ ст. («Мандри Карла Великого в Єрусалим та Константинополь» Олександрійський вірш став панівним віршем класицистичної трагедії (П. Корнель, Ж.Расін). У російській поезії – це шестистопний ямб із цезурою після третьої стопи з римуванням аабб. Улюблений розмір О. Пушкіна (понад 2000 віршів). Видозмінена форма О.В називається олександрином: пятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом, римованим за схемою абааб. До неї звертався І. Франко (« Каменярі»). О.в. у класичному вигляді застосовував М.Зеров (цикл «Олександрійські вірші»):

О. Бургардтові

Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,

Де розум і чуття – все спить в анабіозі,

Живем ми, кинувши не Київ – Баальбек,

Оподаль від розмов, людей, бібліотек

Ми сіємо пашню на неродюче лоно.

Часами служимо владиці Аполлону,

І тліє ладан наш на вбогім олтарі.

Так в давній Ольвії захожі різьбярі

Серед буденних справ і шкурної громади

В душі плекали сон далекої Еллади

І для окружних орд, для скитів-дикунів

Різьбили з мармуру невиданих богів.

Верлі́бр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Уітмен, а надто — авангардисти 20 ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування:

Діти одягнені у пташині сорочки

летять на подобах весняного сонця

у простір розгорненої книжки

що сміється білим сміхом сіяча

який сіє у полі себе з руки

(В. Голобородько).

Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого (переважно — ямбічного) вірша.