Символ. Ідіоми

Символ – (грецьк. Symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища ( лотос – символ божества в індійців, хліб-сіль – символ гостинності в українців, блакитний колір – символ надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожно знакові. Символ тісно пов'язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них , тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в певному образі. Символ як натяк на трансцендентну істину, на шлях втаємничення в першосутність лежить в основі естетичної концепції символізму.

Ідіома (від грец. ἴδιος — власний, властивий; ιδιόμα — особливість, своєрідність) — стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: байдики бити, на руку ковінька, впадати в око.

Види комічного (гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск)

Гу́мор — 1. доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. Фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити.

• 2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом.

• 3. Психічний стан; настрій людини.

У доброму гуморі — у доброму настрої. Не в гуморі — у поганому настрої.

Іро́нія (грец. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Сатира — гостра критика окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних з загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Художні засоби сатири — гіпербола, гротеск, пародія, іронія в різних літературних жанрах — поезії, прозі, драматичній творчості. В образотворчому мистецтві сатирі притаманні гумористично-сатиричний малюнок, карикатура.

Сарказм (від грец. sarkasmos — рву м'ясо) — зла й уїдлива усмішка, вищий ступінь іронії; це троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні. До сарказму вдавався Т. Г. Шевченко: «Сон», «Кавказ», «Юродивий».

Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на примхливому поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного.

За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ, аномальний і дивний світ, в якому реальне та ірреальне несподівано постають в органічній єдності.

Нерідко гротеск перетинається із сатирою, клоунадою (наприклад у Джонатана Свіфта, Миколи Гоголя, Михайла Булгакова, Франца Кафки. В українській літературі він зустрічається у творі Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"(марення Омелька Кайдаша) ).

Використання в розмові слова гротеск зазвичай означає дивний, фантастичний, ексцентричний або потворний, і, таким образом, часто часто користуються для опису старовинних або спотворенних форм, таких як масок на святкування Хеллоуін. До речі, що стосується видимих гротичних форм в готичних будівлях, коли вони не використовуються в якості водостічних труб, вони повиння називатися гротескними або химерами, а не горгульями.