Застосування:

• Неврози (всі препарати);

• Легкі психози (перехідні стани) – діазепам, хлордіазепоксид, оксазепам, бромазепам, феназепам, мепробомат;

• Нейрогенні захворювання (гіпертонічна хвороба, стенокардія, виразкова хвороба шлунка) – похідні бензодіазепіну, бенактизин, мепробомат, оксилідин;

• Премедикація – діазепам, хлордіазепоксид (хлозепід), феназепам, бенактезин (амізил);

• Спастичні стани – діазепам, хлозепід, бенактизин, мепробомат;

• Депресивні стани – алпразолам (золдак), оксазепам, бенактизин;

• Порушення сну, пов’язане з негативними емоціями – похідні бензодіазепіну;

• Синдром абстиненції при алкоголізмі та наркоманії – діазепам, хлордіазепоксид (хлозепід), гідазепам, феназепам;

• Нейродерміти – бенактизин, гідроксизин;

• Паркінсонізм – бенактизин;

• Клімактеричний період – оксазепам, мезапам, мепробомат;

• Епілептичний статус – діазепам, лоразепам.

Побічна дія: сонливість втомленість, запаморочення, послаблення пам’яті, порушення концентрації уваги, головний біль, нервозність, дискоординація рухів, пристрасть.

Протипоказання: гострі захворювання печінки та нирок, міастенія, підвищена чутливість до препаратів, вагітність, лактація, дітям до 3 років, глаукома.

Порівняльна характеристика препаратів

Похідні бензодіазепіну

Залежно від дози похідні бензодіазепіну мають заспокійливо-снодійну та слабку антидепресивну дію; у великих дозах – антипсихотичну дію. Майже всі похідні бензодіазепіну викликають міорелаксацію за рахунок центральної дії.

Діазепам – основний представник бензодіазепінів; в терапевтичних дозах він не впливає на активність кори головного мозку, дихального центру та вегетативної нервової системи, не викликає екстрапірамідних порушень.

Хлордіазепоксид за фармакологічною дією та показаннями до застосування не відрізняється від діазепаму.

Феназепам сильніший за транквілізуючою та снодійною дією за діазепам, за снодійним ефектом поступається нітразепаму.

Оксазепам слабкіший і менш токсичний за хлордіазепоксид, діазепам. Міорелаксантний і протисудомний ефекти мало виражені.

Мезапам – «денний» транквілізатор, слабкіший за інші.

Гідазепам наділений активуючим ефектом, не має снодійних властивостей.

Лоразепам має виражену транквілізуючу дію. У порівнянні з діазепамом має менші міорелаксантні та протисудомні властивості, краще переноситься.

Похідні пропандіолу

Мепробомат є одним з перших транквідізаторів, має сильну міорелаксантну дію. Подібно до барбітуратів викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки. Може викликати ейфорію, лікарську залежність.

Похідні дифенілметану

Бенактизин є центральним холіноблокатором, має периферичну холіноблокуючу дію, усуває кашель, спазм непосмугованих м’язів, також має анестезуючий, антигістамінний, протисудомний ефект. Застосовується при невротичних станах, пов’язаних з екстрапірамідними порушеннями. Викликає ейфорію. Пригнічує кашльовий центр, моторну і секреторну функції органів.

Похідні інших хімічних груп

Гідроксизин (Атаракс) наділений транквілізуючою, антигістамінною, спазмолітичною та помірною протиблювотною дією. Застосовується при неврозах, які супроводжуються руховим збудженням, у хворих похилого віку та у дітей.

Триметозин (Триоксазин) – «денний» транквілізатор помірної дії. Пристрасть до нього не розвивається. Препарат не має міорелаксантної дії і майже не погіршує працездатності.

Бензоклідину г\х (Оксилідин) малотоксичний. Через седативну і гіпотензивну дії застосовується при гіпертонічній хворобі і навіть при гіпертонічних кризах.

Мебікар має помірну транквілізуючу дію, не порушує рухової активності, не викликає снодійного ефекту.

Таким чином транквілізатори слабше пригнічують ЦНС, ніж нейролептики. На відміну від останніх, до деяких транквілізаторів розвивається пристрасть, Вони широко застосовуються як легкі снодійні.