16

Лекція на тему: Антигіпертензивні засоби

Антигіпертензивні засоби знижують артеріальний тиск і застосовують для лікування гіпертонічної хвороби.

Артеріальна гіпертензія – одне з найбільш розповсюджених серцево-судинних захворювань. Ним страждають 10-30% населення, причому частіше у високорозвинених індустріальних країнах Європи, Північної Америки, і також Японії. Високий артеріальний тиск може призвести до інфаркту міокарда, інсультам, серцевій недостатності з порушенням ритму, недостатній функції нирок. Тому успішне лікування АГ одночасно стає і способом профілактики цих критичних станів. За рекомендацією ВООЗ основним показником гіпертензії є величина систолічного тиску 140 мм рт. ст. і вище і величина діастолічного 90 мм рт. ст. і вище. Рівень АТ залежить від роботи серця, тонусу судин, об’єму та електролітного складу крові. Тонус судин залежить від нервової регуляції (центральної і периферичної), впливу певних гуморальних факторів (зокрема ренін-агіотензинової, симпато-адреналової систем). Сучасні антигіпертензивні препарати мають різні точки впливу на регуляцію артеріального тиску.

Класифікація антигіпертензивних (гіпотензивних) препаратів

1. Лікарські засоби, що впливають на цнс – передачу імпульсів до судин і серця – нейротропні:

а) Седативні, снодійні, транквілізатори: корвалол, валокордин, барбовал,

фенобарбітал, сибазон, гідазепам.

2. Центральні гіпотензивні (центральні симпатолітики):

а) Альфа2-адреноміметики: клофелін, гуанфацин, метилдофа.

б) Селективні агоністи імідазолових рецепторів: моксонідин (фізіотенз).

3. Лікарські засоби переважно периферичної дії:

а) Гангліоблокатори: бензогексоній, пентамін, гігроній.

б) Симпатолітики: резерпін, раунатин.

в) α-адреноблокатори: празозин, доксазозин (кардура).

г) β-адреноблокатори: атенолол, ацебутолол, метопролол, пропранолол, небілет.

4. Блокатори кальцієвих каналів (антагоністи Са): верапаміл, ніфедіпін,

дилтіазем, амлодипін.

5. Судинорозширюючі засоби прямої міотропної дії – спазмолітики: дибазол,

папаверин, дротаверин (но-шпа), магнію сульфат.

6. Периферичні вазодилятатори: апресин, нітропрусид натрію.

7. Засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему:

а) Ігібітори ангіотензинперетворюючого ферменту(АПФ): каптоприл,

еналаприл, периндоприл.

б) Блокатори ангіотензинових рецепторів: лозартан, валзартан, ірбесартран.

8. Препарати, що впливають на водно-сольвий обмін – діуретики: гіпотіазид,

фуросемід, індопамід, спіронолактон.

Препарати центральної дії

Колофелін, Гемітон, Клонідин Clophelsnum

Механізм дії: стимулює α₂-адренорецептори центральних адренергічних нейронів, що мають гальмуючий вплив на судиноруховий центр довгастого мозку, усуває центральні симпатичні впливи на артерії і серце.

Фармакодинаміка

Клофелін зменшує серцевий викид, викликає брадикардію, має седативний, анальгезуючий, снодійний, гіпотермічний ефекти, потенціює дію алкоголю, нейролептиків, снодійних засобів, знижує внутрішньоочний тиск у хворих на глаукому, пригнічує секреторну активність травних залоз.

Гіпотензивний ефект настає через 2-4 години і триває 6-12 годин. Під його впливом зменшується вивільнення реніну в плазмі крові, що має значення для антигіпертензивної дії.

Фармакокінетика

Клофелін швидко і повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Пік концентрації в плазмі крові досягається через 15-20 хвилин при в/в і через 1,5-2,5 години – при пероральному введенні. Мало зв’язується з білками крові. Період напіввиведення становить до 12-16 годин. Легко проникає через (ГЕБ) гематоенцефалічний бар’єр. Виділяється головним чином нирками.

Застосування: гіпертонічна хвороба, гіпертонічний криз, відкритокутова форма глаукоми, мігрень, опіатний і алкогольний абстинентний синдром.

Побічна дія: ортостатична артеріальна гіпотензія. Крім того можливі сухість у роті, слабість, загальмованість, сонливість, депресія, брадикардія, затримка рідини, головний біль, запаморочення, нудота, зниження лібідо.

В період курсового лікування центральними α₂-адреностимуляторами виникає звикання. При відміні цих препаратів можливий синдром «позбавлення», клінічним проявом якого є підвищення АТ до кризу (як наслідок раптового «розгальмування» симпатичних центрів); пітливість, збудження, головний біль. Тому препарати відміняють поступово, зменшують дозу з одночасним призначенням терапевтичних доз β-адреноблокаторів.

Протипоказання: тяжка серцева недостатність, атеросклероз судин мозку, депресивні стани, алкоголізм, кардіогенний шок, атріовентрикулярна блокада, вагітність, період лактації.

Форма випуску: таб. по 0,000075 і 0,00015; ампули 0,01% р-н по 1мл; 0,125%; 0,25% і 0,5% р-н по 1,5мл очні краплі.

Гуанфацин Естулік Guanfscine за хімічною структурою і механізму дії близький до клофеліну і на відміну від нього діє більш тривало. Ефект настає через 3 години, триває 18-20 годин, тому його призначають 1 раз на добу.

Форма випуску: таб. по 0,0005; 0,001; 0,002.

Метилдофа Альдомет Допегіт Methyldopa Механізм дії: проходить крізь гематоенцефалічний бар’єр, перетворюється на метилнорадреналін, який збуджує центральні α₂-адренорецептори нервової системи, що викликає зниження тонусу судинорухового центру. Метилдофа, так само як клофелін, сповільнює серцевий ритм, зменшує діурез, посилює дію снодійних та нейролептиків. Гіпотензивний ефект настає через4-6 годин і триває дві доби.

Застосування: гіпертонічна хвороба, особливо при стадіях ІІ А і ІІ Б.

Побічна дія: головний біль, загальна слабість, диспепсичні явища (нудота, блювання), можливе почервоніння верхньої половини тулуба, підвищення температури тіла, можливе порушення функції печінки.

Протипоказання: гепатит, цироз печінки, феохромоцитома.

Форма випуску: таб. по 0,25.

Моксонідин Фізіотенз Moxonidine – стимулятор (агоніст) центральних імідазолінових рецепторів.

Механізм дії: активує імідазолінові рецептори в довгастому мозку, що зумовлює зниження тонусу симпатичної нервової системи і підвищення тонусу блукаючого нерва.

Фармакодинаміка

Моксонідин зумовлює вазодилатацію, зниження загального периферичного опору судин і артеріального тиску. Гіпотензивна дія препарату супроводжується зменшенням маси гіпертрофованого міокарда, м’яким натрійуретичним ефектом, стимуляцією ліполізу, підвищенням чутливості тканин до інсуліну та зниженням апетиту.

Фармакокінетика

При прийомі всередину препарат швидко і майже повністю всмоктується, пік концентрації в плазмі крові спостерігається протягом першої години, період напіввиведення становить 2-3 години, дія триває 24 години. Знижує АТ при різних видах гіпертонії.

Побічна дія: препарат, як правило, добре переноситься, але можливі головокружіння, головний біль, сухість у роті, набряки нижніх кінцівок, помірна сонливість.

Протипоказання: брадикардія, злоякісні шлуночкові аритмії, тяжкі захворювання печінки і нирок, депресія, глаукома, епілепсія, хвороба Паркінсона.

Форма випуску: таб. по0,0002 і 0,0004.

Гангліоблокатори

Бензогексоній – таб. по 0,1; ампули 2% р-н по 1мл; Пентамін – ампули 5% р-н по 1 і 2 мл; Гігроній; – блокують передачу імпульсів у вегетативних гангліях. Це призводить до зниження АТ. Під впливом гангліоблокаторів порушується передача імпульсів не тільки в симпатичних але і у парасимпатичних гангліях, що негативно впливає на функції органів ШКТ (паралітична непрохідність кишківника, парез жовчного міхура), сухість у роті. З блокадою симпатичних гангліїв пов’язане таке ускладнення, як ортостатичний колапс. Велика кількість побічних реакцій, розвиток толерантності, мінливість всмоктування із кишківника, а також створення більш безпечних гіпотензивних засобів значно знизили застосування гангліоблокаторів при гіпертонічній хворобі.

Симпатолітики

Механізм дії:порушують зв’язування та депонування катехоламінів у везикулах, чим зменшують запаси медіатора у пресинаптичних закінченнях нейронів.

Фармакодинаміка

Резерпін Reserpine – алкалоїд раувольфії, має центральну (активує тонус блукаючого нерва) та периферичну (виснажує запаси норадреналіну в симпатичних закінченнях нервів) дію. Препарат послаблює нейрогенний та ендокринний контроль над судинним тонусом, що призводить до поступового зниження АТ. Дія препарату проявляється на 2-3 день і триває 10-14 днів. Виражена седативна дія резерпіну також сприяє послабленню тонізуючих впливів ЦНС на судини.

Фармакокінетика. Випускаються в пероральній формі, добре і швидко всмоктується з травного тракту, пік концентрації в плазмі крові досягається через декілька годин, добре проникає через (ГЕБ) гематоенцефалічний бар’єр. Резерпін в плазмі крові під дією моноамінооксидази перетворюється на неактивні (дезаміновані) метаболіти.

Застосування: комплексна фармакотерапія ранніх стадій гіпертонії, особливо у людей похилого віку, за відсутністю значних органічних змін серцево-судинної системи.

Побічна дія: шкірна висипка, болі у шлунку, діарея, нудота, блювання, кошмарні сновидіння, брадикардія, слабість, головокружіння, бронхоспазм, аритмії, імпотенція.

Протипоказання: важкі органічні серцево-судинні захворювання з вираженою брадикардією, виразкова хвороба шлунку і 12-палої кишки, бронхіальна астма, депресія, паркінсонізм.

Раунатин Raunatinum – містить суму алкалоїдів раувольфії (резерпін, аймалін, серпентин). Гіпотензивний ефект раунатину подібний до резерпіну, але розвивається ще повільніше (на 14 день). Завдяки наявності інших алкалоїдів раувольфії, у нього менш виражена дія на ЦНС. Випускається в таб. по 0,002.

Комбіновані препарати, що містять резерпін:

Таб. «Адельфан» - резерпін і дигідролазин;

Таб. «Адельфан-езідрекс» - резерпін + дигідролазин + дихлотіазид;

Таб. «Крістепін» - резерпін + дигідроергокристин + клопамід;

Таб. «Трирезид К» - резерпін + дигідролазин + калію хлорид.

α-адреноблокатори

Механізм дії: блокада α₁-адренорецепторів периферичних судин, що призводить до їх розширення.

Фармакодинаміка.

Празозин Адверзутен Пратсілол Мінепрес Prazosin – селективний блокатор постсинаптичних α₁-адренорецепторів. Гіпотензивний ефект пов’язаний з вазодилятацією (розширенням) як артерій так і вен. Це знижує венозне повернення крові та навантаження на серце. Тому його можна застосовувати при застійній серцевій недостатності. Підсилення ефекту спостерігається при сумісному застосуванні з тіазидовими діуретиками.

Фармакокінетика. Добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті (на 60-70%), метаболізуються і виводяться печінкою.

Застосування: частіше у монотерапії при легкій і помірній артеріальній гіпертензії. Оскільки можливий «феномен» першої дози – артеріальна гіпотензія до колапсу, дозу празозину підвищують повільно (першу дозу приймають перед сном).

Побічна дія: часте сечоспускання, «феномен» першої дози (пов’язаний з різким зменшенням венозного повернення крові до серця), головний біль, пітливість, сухість у роті, тахікардія.

Протипоказання: виражений склероз коронарних артерій та артерій головного мозку, вагітність та годування груддю, тахікардія.

Форма випуску: таб. по 0,001 і 0,005.

Доксазозин Кардура Doxazozin за структурою і дією близький до празозину і по порівнянню з ним проявляє більш пролонговану дію.

Застосування: артеріальна гіпертонія, аденома передміхурової залози. Застосовують 1 раз на добу.

Форма випуску: таб. по 0,002 і 0,004.

β-адреноблокатори

Механізм гіпотензивної дії блокаторв β-адренорецепторів (селективних і неселективних) полягає в конкурентному антагонізмі (блокаді)

β₁-адренорецепторів. Селективні блокатори блокують насамперед

β₁-адренорецептори, зменшуючи серцевий викид і систолічний тиск. Препаратам цієї групи притаманна антиаритмічна дія, зумовлена пригніченням ефектів катехоламінів, уповільненням синусового ритму і швидкості проведення імпульсів у передсердно-шлуночковому з’єднанні. Препарати цієї групи чинять і антиангінальну (антиішемічну) дію, пов’язану з конкурентним блокуванням

β₁-адренорецепторів міокарда і судин, що призводить до зниження ЧСС, скоротливості міокарда, зниженню АТ, покращення коронарного кровотоку і в цілому – до зниження потреби серця в кисні.

Фармакодинаміка. Група блокаторів β-адренорецепторів включає велику кількість препаратів, що мають певні особливості фармакологічних властивостей. Але їх основними інтегральними діями є гіпотензивна, антиаритмічна і антиангінальна (антиішемічна).

Гіпотензивна дія реалізується завдяки таким ефектам:

а) зменшення серцевого викиду за рахунок зниження частоти серцевих

скорочень;

б) зниженню рівня норадреналіну і реніну в крові та підвищенню вмісту

вазодилатуючих факторів – простацикліну, простагландину Е₂ та оксиду

азоту;

в) зниженню загального периферичного опору судин;

г) зменшення венозного притоку крові до серця і об’єму плазми, що циркулює;

д) зниженню реабсорбції натрію в нирках;

е) перебудові барорецепторів дуги аорти і каротидного синуса.

Усе це сприяє значному зниженню системного артеріального тиску, яке супроводжується зниженням ступеня гіпертрофії лівого шлуночка, покращенням його систолічної та діастолічної функції.

Антиаритмічна дія блокаторів β-адренорецепторів проявляється і реалізується через такі ефекти: уповільнення швидкості спонтанної діастолічної деполяризації і, таким чином, зниженням автоматизму та збудливості клітин провідної системи серця; зниження частоти імпульсації клітин – водіїв ритму синусного вузла; сповільнення провідності через атріовентрикулярний вузол, що знижує частоту шлуночкових скорочень при суправентрикулярних аритміях; підвищення порога для виникнення фібриляції шлуночків.

Антиангінальна (антиішемічна)дія блокаторів β-адренорецепторів зумовлена такими ефектами:

а) зменшенням потреби міокарда в кисні за рахунок сповільнення частоти

серцевих скорочень, зниження АТ та скоротливої здатності міокарда;

б) збільшенням колатерального кровоточу в ішемізованих шарах міокарда

внаслідок подовження періоду діастоли, зниження діастолічного тиску в

лівому шлуночку;

в) антиаритмічною активністю;

г) послабленням токсичних, аритмогенних та метаболічних ефектів

катехоламінів, зниженням концентрації іонів Са⁺⁺ в ішемізованих

кардіоміоцитах;

д) збільшенням виділення вазодилатаційних та антиагрегаційних факторів

ендотелію – простацикліну і оксиду азоту.

У реалізацію антиангінальної, антиаритмічної та гіпотензивної дії важливий внесок робить антиоксидантний ефект блокаторів β-адренорецепторів, а антиангінальної та гіпотензивної – ще і антиагрегаційний ефект.

Фармакокінетика. Блокатори β-адренорецепторів випускають у формі таблеток та розчинів для парентерального введення. Фармакокінетичні властивості цих препаратів різняться головним чином залежно від таких параметрів, як ступінь

ліпофільності та тривалості дії.

Ліпофільні блокатори (здатні розчинятися у жирах) найбільш швидко і практично повністю всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, елімінуються через печінку та краще, ніж гідрофільні проникають через гематоенцефалічний бар’єр (ГЕБ). Гідрофільні блокатори розчиняються у воді і не повністю (на 30-70%) всмоктуються у травному тракті, екскретуються (виводяться) головним чином нирками.