Черевний тиф

Черевний тиф — гостре інфекційне захворювання з групи кишкових, яке супроводжується явищами загальної інтоксикації організму (слабість, головний біль, підвищення температури, нудота, інколи блювота) і переважним ураженням лімфатичного апарату тонкої кишки.

Зараження відбувається від хворої людини, а також бактеріоносія фекально-оральним шляхом. Збудники виділяються у довкілляз екскрементами і сечею хворого або бактеріоносія і попадають в організм здорової людини при вживанні нею забрудненої води, їжі, випадковому ковтанні води під час купання, через руки хворого або бактеріоносія. Поширення захворювання може здійснюватися мухами.

Збудник — черевнотифозна паличка Salmonella thyphi, відносно стійка в довкіллі і до дезінфікуючих засобів. Зберігає життєздатність у стічній воді і грунті на полях зрошення до 2 тижнів, на фруктах і овочах — 5-10 днів, в маслі і м’ясі до 1-3 місяців, протягом години витримує нагрівання до 50 °С, гине при кип’ятінні. Проникнувши через рот в організм людини, збудники потрапляють у тонку кишку.

Інкубаційний період триває протягом 3-25 днів (частіше 10-14). В цей період в нижньому відділі тонкої кишки бактерії розмножуються. Частина їх гине, виділяючи при цьому ендотоксин, який токсично діє на організм, особливо на серцево-судинну і нервову системи. Через мікроворсинки слизової оболонки кишки сальмонели мігрують по лімфатичних судинах у лімфатичні, регіонарні лімфатичні вузли, а після цього у кров.

Захворювання в основному починається поступово з загальної слабості, відчут-тя важкості у всьому тілі, погіршення сну і апетиту, зниження працездатності. Тем-пература піднімається поступово і досягає 39-40°С до 4-6-го дня хвороби, що зумов-лено розвитком бактеріємії. Зростає слабість, появляється байдужість до оточення, хворий лежить без рухів. У декого вже на самому початку недуги можливі втрата свідомості, зорові і слухові галюцинації, марення. Характерний зовнішній вигляд хворого: байдужий погляд, різка блідість шкіри, видимих. Шкіра суха, гаряча на до-тик. Живіт здутий, закрепи, інколи рідкі випорожнення. На 8-9-й день хвороби на шкірі грудей і живота появляється висипання блідо-рожевого кольору (розеоли), величиною з голівку шпильки, які зникають при натисканні. В цей період хворий особливо заразний, оскільки збудник виділяється з потом, молоком (у лактуючих жінок), сечею, калом, жовчю.

Найбільш сприятливі умови для розмноження бактерії черевного тифу знаходять у жовчних шляхах. Тому їх там найлегше виявити. У крові визначаються антитіла до збудника (позитивна реакція Відаля). Повторне попадання з жовчю черевнотифозної палички у просвіт тонкої кишки завершується некрозом лімфатичних фолікулів кишки. З цього моменту починаються процеси регенерації при сприятливому перебігові захворювання, або ж спостерігаються різні типи ускладнень, зв’язаних з основним захворюванням.

Патологічна анатомія. Зміни при черевному тифі ділять на місцеві і загальні.

Місцеві зміни - у лімфатичних фолікулах тонкої кишки проходять 5 стадій: 1)мозковидного набухання; 2)некрозу; 3)утворення «брудних» виразок; 4)утворення чистих виразок; 5)загоєння виразок (регенерації).

Кожна стадія хвороби займає приблизно один тиждень.

Загальні зміни. Можливі зміни інших органів. Зокрема, відзначається ураження печінки, яка дещо збільшена в розмірах. У ній, крім тифозних вузликів, виявляються білкова і жирова дистрофія. В лімфатичних вузлах брижі зміни розвиваються в тій же послідовності, що і в лімфатичному апараті кишки. Спочатку вони збільшуються за рахунок повнокрів’я, проліферації макрофагів, які витісняють лімфоцити. Після цього з’являються черевнотифозні гранульоми, відбувається їх некроз, організація і петрифікація некротичних мас. Селезінка при черевному тифі, як правило, збільшена в 3-4 рази. У кістковому мозку спостерігається проліферація ретикулярних клітин, інколи розвиваються дрібні вогнища некрозу. Деколи розвиваються серозний або серозно-гнійний менінгіт і навіть менінгоенцефаліт. Характерним є поява вогнищ некрозу в м’язах. Тут можуть зустрічатися і крововиливи.

Кишкові ускладнення: внутрішньокишкові кровотечі; перфорація виразок з розвитком перитоніту.

Позакишкові ускладнення: воскоподібний (ценкеровський) некроз прямих м’язів живота; внутрішньом’язові абсцеси; пневмонія; гнійний остеомієліт; сепсис.

Причини смерті: внутрішньокишкові кровотечі, перитоніт, пневмонія, сепсис.