Скарлатина

Скарлатина – гостра стрептококова інфекційна хвороба, яка характеризується ангіною, типовою висипкою (екзантемою) і загальною інтоксикацією.

Етіологія. Збудником є β-гемолітичний стрептокок групи А. Зараження відбувається від хворого на скарлатину чи інші захворювання (ангіну, бешиху, пневмонію тощо) повітряно-крапельним шляхом, рідше через предмети і продукти харчування (молоко).

Патогенез скарлатини складний і включає токсичний, алергічний і септичний вплив збудника. У місці первинного проникнення стрептококу, частіше у мигдаликах, шкірі, легенях виникає первинне вогнище запалення, яке розповсюджується по кровоносних і лімфатичних шляхах з втягненням у процес регіонарних лімфатичних вузлів. Таким чином виникає первинний скарлатинозний комплекс: первинний афект, васкуліт і лімфаденіт. Саме у цей I період завдяки утворенню антитіл до токсинів стрептокока проявляються загальні токсичні явища, котрі викликають ураження нервової, ендокринної та серцево-судинної систем, висипання. Він триває 7-9 днів. Далі на 2-3 тижні затихають інфекційно-алергічні прояви хвороби і на перший план виступають прояви алергії з боку шкіри, суглобів, судин, нирок, серця (II-й період). Алергічні зміни порушують проникність тканинних бар’єрів і судин. Цеможе сприяти розвитку сепсису.

Патологічна анатомія. Кожний період скарлатини має свої характерні прояви. І період (алергізації) проявляється катаральною ангіною з різким повнокрів’ям мигдиликів і зіва (палаючий зів), яка часто переходить у некротичну, виразкову. На тлі почервоніння шкіри з’являється висипання у вигляді яскравих багряно-червоних крапок із злущенням на згинальних поверхнях кінцівок. Блідим залишається лише носо-губний трикутник. В основі висипки лежить васкуліт судин шкіри. У епідермісі є прояви дистрофій, набряку, а також некроз епідермісу. У паренхіматозних органах також можуть спостерігатися дистрофії, інфільтрація клітинами, розлади кровообігу. При тяжкій формі скарлатини вони можуть спричинити смерть на 2-3 день захворювання. Септичні ускладення переважно проявляються на 2-му тижні хвороби і виявляються нагноєнням у первинному комплексі, розвитком заглоткового процесу із ерозією кровоносних судин і смертельною кровотечею, метастазуванням гною у різні органи.

ІІ період скарлатини не обов’язковий. Він може розвинутись на 3-5-му тижні хвороби за наявності чинника, який знижує резистентність в організмі (переохолодження), і розпочинається із легкої катаральної ангіни. Основним проявом цього періоду є підгострий гломерулонефрит, але можуть спостерігатися ендокардит, артрити, васкуліти шкіри з висипкою.

Ускладнення: лімфаденіт, отит, абсцеси головного мозку, ендокардит, гломерулонефрит, артрит, вада серця, кардіосклероз.

Смерть інколи настає від токсемії, гнійно-септичних ускладнень, ниркової і серцевої недостатностей.

Інфекційні хвороби, які передаються ентеральним шляхом

Кишкові інфекції виникають часто і мають суттєве значення як причини смерті дітей та дорослих. Вони різні за етіологією, однак у цьому розділі будуть розглянуті лише захворювання бактеріальної природи, які складають значну питому вагу в структурі захворюваності і смертності серед усіх кишкових інфекцій.

Основним шляхом інфікування є ентеральний, при якому збудники надходять з водою або їжею. Природно, що у зв’язку з цим суттєвого значення набуває захисний бар’єр у шлунок, представлений, передусім соляною кислотою, яка знищує при достатній концентрації значну частину мікроорганізмів.

Запальний процес, який виникає в кишках, частіше носить вогнищевий характер. Локалізація патологічного процесу і особливості структурних змін, які виникають у великому ступені пов’язані з характером збудника хвороб.