Лекція №20 з патоморфології та патофізіології на тему: «Інфекційні хвороби»

Інфекційні хвороби – група хвороб, які викликаються патогенними мікроорга-нізмами, характеризуються загальними захворюваннями організму, заразністю, на-явністю інкубаційного періоду, реакцією інфікованого організму на збудник і, як правило, циклічним протіканням і формуванням постінфекційного імунітету.

Етіологія. Збудниками інфекційних недуг є бактерії, спірохети, віруси, рикетсії, мікоплазми і грибки. Хвороби, які спричиняють простіші, гельмінти, комахами і кліщами відносять до інвазивних, або паразитарних.

Класифікація. За характером протікання інфекційні хвороби поділяються на: гострі, хронічні, латентні, повільні. За біологічною ознакою хвороби поділяються на: антропонози – інфекції людей; антропозоонози – інфекції, спільні для людей і тварин; біоценози – передаються через укуси комах, у яких цей збудник розмножується. У нашій країні прийнята Міжнародна класифікація інфекційних недуг, яка включає інфекційні і паразитарні хвороби і характеризує механізм передачі інфекції:

Класифікація інфекційних і паразитарних недуг

Групи недуг	Нозологічні форми
Кишкові інфекції	Холера, черевний тиф і паратифи, сальмонельозні токсикоінфекції, та інші, бактеріальні токсикоінфекції, які викликають харчові отруєння, шигельоз, амебіаз, протозойні кишкові недуги, інфекційцний коліт, інфекційна діарея.
Туберкульоз	Первинна туберкульозна інфекція, туберкульоз органів дихання, ЦНС, кишківника, кісток і суглобів, сечостатевої системи, міліарний туберкульоз
Бактеріальні зоо-нози	Чума, туляримія, сибірка, бруцильоз, сап, меліоїдоз, лихоманка від укусу щурів
Інші бактеріальні недуги	Лепра, дифтерія, кашлюк, скарлатина, стрептококова інфекція зіва, бешиха, менгококова інфекція, септицемія, актиномікоз
Поліомієліт та ін-ші вірусні недуги ЦНС, які не пере-даються членистоногими	Гострий поліємієліт, менінгіти, які викликані ентеровірусами, вірусом Коксакі,ЕСНО-вірусами.
Вірусні недуги, які супроводжуються висипкою	Віспа, віспа паравакцинарна, вітрянка, оперізуючий лишай, простий герпес, кір, краснуха
Вірусні недуги, які передаються членистоногими	Жовта лихоманка, недуга Денге, комаринний вірусний енцефаліт, кліщовий вірусний енцефаліт, геморагічна лихоманка
Інші недуги, викликані вірусами і хламідіями	Вірусний гепатит, сказ, епідемічний паротит, орнітоз

Патогенез інфекційних хвороб

Наявність мікроорганізму у людини ще не означає існування інфекційного захворювання. Відомо, що мікроорганізми постійно співіснують з макроорганізмами у трьох основних видах:

1) симбіоз – співіснування в інтересах кожного, наприклад, наявність кишкової палички у кишківнику;

2) компенсалізм – співжиття без взаємного впливу (бактеріоносійство);

3) паразитизм – життя мікроорганізму за рахунок макрорганізму, що супроводжується розвитком хвороби.

В нормі, макроорганізм захищений від проникнення інфекційного агенту, його розмноження і виділення токсинів завдяки наявності природньої резистентності. За умов порушення резистентності при дії несприятливих чинників (опромінення, го-лодування, авітамінози, охолодження, неінфекційні недуги, вагітність, значні фізи-чні навантаження, хронічне психоемоціональне напруження, алергія, спадкові іму-нодефіцити, вікова і сезонна мінливість) можуть порушитися взаємовідносини між мікро- та макроорганізмом на користь мікроорганізму, який стає патогенним і викликає захворювання.

Місце заглиблення (інвазія) інфекційного чинника називають вхідними воро-тами, якими можуть бути шкіра, слизові оболонки дихальної, травної, сечо-стате-вої систем, кон’юктиви ока тощо. Осібно слід виділити “вхідні ворота” для інфекції в області крипт піднебінних і, можливо, інших мигдаликів. У ряді випадків локалі-зація інфекту обмежена вхідними воротами (стрептококовий фарингіт). Але нерід-ко основні прояви хвороби можуть виникати в органах, віддалених від місця про-никнення збудника (вірус кору проникає через дихальні шляхи, а проявляється ви-сипанням на шкірі). Частота і легкість, з якою розповсюджується інфекція по орга-нізму, залежить від вірулентності (агресивності) мікроорганізму та резистентності макроорганізму. Більш небезпечними є інфекції, якими людина заражається у лікарні (шпитальні). Вони можуть бути стійкими до лікування і рзвиваються у пацієнтів, які внаслідок інших захворювань мають знижену резистентність. Тому шпитальні інфекції можуть частіше спричинити смерть людини.

Отже, інфекційний процес – це прояв взаємодії мікро- та макроорганізму, який залежить від особливості збудника і стану реактивності макроорганізму.

До місця первинного пошкодження мігрують нейтрофіли і макрофаги, а також еозинофіли і базофіли, які приймають участь у розвитку запальних і імунних алер-гічних реакцій. Так формується первинний афект. Наприклад, при скарлатині він виникає у мигдаликах, при холері – в епітелії тонкої кишки, при грипі – в епітелії дихальних шляхів. Із первинного афекту інфекційний чинник поширюється і ви-кликає морфологічні зміни у найближчих і віддалених частинах організму. Для ко-жної інфекційної хвороби існує більш або менш певний тип поширення: контакт-ний, лімфогенний, гематогенний, а також переважна локалізація змін. Так відомо, що дифтерійний екзотоксин пошкоджує м’яз серця, печінку, нирки, екзотоксин правця – нейрони спинного мозку. Чітко вираженою і відмінною є морфологічна картина при віспі, чумі, кору, скарлатині, а стертою є при приєднанні другої інфек-ції, грипі, дифтерії.

Інфекційна хвороба завжди супроводжуються активізацією компенсатторно-пристосувальних процесів, що, наприклад, виражається в компенсації втраченої функції тих чи інших органів. Переважання компенсації може перервати інфекційний процес і спичинити видужання. З іншого боку навіть при відсутності клінічних проявів недуги, інфекційний процес може залишити певний морфологічний слід (вогнище Гона при туберкульозі).

Патологічна анатомія

Морфологічна діагностика інфекційних недуг базується на макро- і мікроско-пічній характеристиці, мікробіологічному дослідженні у комплексі із клінічними даними. Це зумовлено тим, що для більшості інфекційних хвороб характерними є неспецифічні процеси (порушення кровообігу, дистрофія, некроз, запалення, ком-пенсація і пристосування тощо), за якими важко поставити діагноз. Лише специфі-чні прояви запалення (наявність інфекційних гранульом при туберкульозі, сифілі-сі, проказі) можуть засвідчити про наявність конкретного збудника хвороби.

Запальні та імунні реакції у відповідь на дію мікроорганізмів залежать від місця розмноження інфекційного агента (у клітині чи поза нею). За цим принципом мікроорганізми поділяються на: - облігатні внутрішньоклітинні (пріони, віруси, рикетсії, хламідії); - факультативні внутрішньоклітинні (мікобактерії та гриби); позаклітинні (бактерії, спірохети, гриби).

Облігатні внутрішньоклітинні мікроорганізми потребують для свого росту і розмноження продукти метаболізму, як правило, паренхіматозних клітин людського організму. Висівають такі збудники на середовище з живих тканин (курячі зародки тощо). Вони викликають наступні зміни у тканинах: дистрофію або некроз клітин, формування внутрішньоклітинних включень і гігантських клітин.

Факультативні внутрішньоклітинні мікроорганізми здатні до позаклітинного та внутрішньоклітинного (зазвичай у макрофагах) розмноження. Дані збудники можуть тривалий час знаходитися в організмі у спокої (під контролем імунної системи). Коли резистентність організму знижується, вони починають розмножува-тися. Більшість агентів цієї групи можуть вирощуватися на штучних середовищах.

Позаклітинні мікроорганізми культивуються на штучних середовищах, крім блідої спірохети та одноклітинних паразитів. Вони пошкоджують клітини наступ-ними шляхами: а) виробляють ферменти, які вільно проникають у клітини, де взає-модіють з їх молекулами; б) викликають тромбоз дрібних судин та ішемічний нек-роз навколишніх тканин; в) виробляють ендо- і екзотоксини, які шкідливо діють на віддалені тканини. Ендотоксини попадають у кровоплин після загибелі бактерій, викликають розширення дрібних судин, порушення кровоплину, пошкодження су-динних стінок і дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, внаслідок чого розвиваєть ендотоксичний шок. Екзотоксини виділяються живими бактеріями, сти-мулюють вироблення антитіл і пошкоджують різні тканини. Ентеротоксини патоге-нно діють на слизову кишки.

Внаслідок дії мікроорганізмів і їх токсинів розвивається запалення. Якщо ознаки запалення є неспецифічними, то його називають банальним.

Майже всі інфекційні хвороби супроводжуються гіперпластичними процесами у лімфатичних вузлах.

Смерть хворих на інфекційні хвороби може настати внаслідок глибоких дистрофічних змін внутрішніх органів спричинених інтоксикацією, а також в результаті приєднання ускладнень і поширення інфекційного процесу, особливо гнійного, на життєвоважливі органи. Ряд ускладнень мають алергічне походження (ревматичні хвороби). Їх протікання теж може завершитись смертю. У випадках хронічного перебігу інфекційної хвороби (хронічний виразковий коліт при дизентерії) часто смерть настає від виснаження.

Інфекційні захворювання з повітряно-крапельним механізмом зараження: ГРВІ, дифтерія, скарлатина.