Правило максимізації прибутку підприємства

Підприємство максимізує прибуток за умови досконалої конкуренції, якщо кожний ресурс використовується до точки, де ціна ресурсу урівноважується з його виручкою від реалізації граничного продукту.

Математично це правило можна представити так:

Необхідно зазначити, що для досягнення максимізації прибутку необхідною умовою є максимізація затрат.

Але мінімізація затрат не є достатньою умовою для максимізації прибутку. Справа в тому, що є багато обсягів виробництва, за яких можна мінімізувати затрати, але існує єдиний обсяг виробництва, за якого максимізується прибуток при мінімізації затрат. Це означає, що рівняння (2) включає умову, відображену в рівнянні (1).

Для побудови графіка витрат у довгостроковому періоді (див. рис. 14.2) припускалося, що кожний потенційно можливий рівень обсягу продукції залежить від поєднання впроваджуваних чинників виробництва з найменшими витратами. Коли б це було не так, то, можливо, існував би мінімальний рівень для графіка витрат, а відповідно був би й інший (більший) обсяг продукції і нижчі ціни в точці рівноваги.

Для максимізації прибутку недостатньо тільки максимізувати витрати, оскільки існує багато різних рівнів обсягу виробництва, за яких підприємство може виготовляти продукт з найменшими витратами. Але є єдиний рівень обсягу виробництва, за якого максимізується прибуток. Із попереднього аналізу ринків продукту виходить, що випуск продукції з максимальним прибутком здійснюється тоді, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам (ГД = ГВ), Тепер важливо сформулювати правило цієї рівності з точки зору витрат на ресурси.

При складанні графіка попиту на працю (рис. 16.1) було встановлено, що кількість найманої праці, яка забезпечує максимальний прибуток, повинна бути такою, щоб ставка заробітної плати, або ціна праці, Цп, дорівнювала граничному продукту праці у грошовому вираженні ГПЦп, чи простіше: Цп = ГПЦп.

Це правило стосується і будь-якого іншого ресурсу, наприклад капіталу, який використовується в такій кількості, щоб максимізувати прибуток, і його ціна дорівнює граничному продукту у грошовому вираженні, або Цк = ГПЦк. Отже, можна сказати, що підприємство максимізує прибуток за умови, що кожний чинник виробництва використовується до точки, в якій його ціна дорівнює його граничному продукту в грошовому вираженні: Цп = ГЦПп і ЦК = ГПЦк. Це правило можна записати ще й так:

ГПЦп/Цп = ГПЦк/Цк = 1 (2)

У рівнянні (2) важливо звернути увагу на таке; недостатньо, щоб ГПЦ обох ресурсів були пропорційні їхнім цінам; ГПЦ мають дорівнювати цінам, тоді відношення рівне одиниці. Так, якщо ГПЦп = 30 грн, Цп = 10 грн, ГПЦк = =18 грн і Цк = в 6 грн, то підприємство недовикористовує як капітал, так і працю, хоча відношення ГПЦ до ціни на ресурс рівні для обох ресурсів. Тобто підприємство могло б збільшити свій прибуток за рахунок залучення додаткової кількості як капіталу, так і праці, допоки спадні криві ГПЦ капіталу і праці не знизяться до точки, в якій ГПп дорівнює 10 грн, а ГПк — 3 грн. Тепер відношення складало 6 10/10 і 6/6, що дорівнює 1.

Важливо відзначити, що для простоти викладу ці дві задачі були розділені, але положення рівняння (2) про максимізацію прибутку включає положення рівняння (1) про виробництво з найменшими витратами. Тобто підприємство, яке максимізує прибуток, повинно виготовляти продукцію з максимальним прибутком за такого поєднання ресурсів, що забезпечує найменші витрати.

Якщо підприємство не враховує співвідношення праці і капіталу, що забезпечує найменші витрати, то воно, звичайно, може виготовити той же обсяг продукції з меншими загальними витратами й отримати дещо більший прибуток. Отже, передумовою максимізації прибутку є дотримання рівняння (1). Але цього замало для максимізації прибутку. Підприємство цілком може виготовляти таку продукцію, яка не дає максимального прибутку, але її виробництво забезпечує співвідношення ресурсів з найменшими витратами.

Підсумки

1. Ціни на ресурси є основним чинником, який впливає на грошові доходи. Ціноутворення на ресурси сприяє їхньому розподілу між різними галузями і підприємствами.

2. Попит на ресурси — похідний від попиту на готові товари і послуги, які виготовляються з допомогою цих ресурсів. Сталість попиту на ресурс залежить від його продуктивності при створенні товару і ринкової вартості товару, виготовленого з допомогою цього ресурсу.

3. Шкала граничного продукту у грошовому вираженні будь-якого ресурсу є шкалою попиту на цей ресурс. За умов недосконалої конкуренції крива попиту на ресурс є спадною внаслідок: 1) зниження граничного продукту та 2) зниження ціни продукту, що відбувається зі збільшенням обсягу продукту.

4. Чинники зміни попиту на ресурс: продуктивність ресурсу, ринкова ціна на продукт, який виготовляється з допомогою цього ресурсу, і зміна ціни на інші ресурси.

5. Якщо ресурси є взаємозамінними та ефект заміщення переважає ефект обсягу виробництва, то зміна ціни ресурсозамінника А викликає зміну попиту на ресурс Б у тому ж напрямку. Якщо ефект обсягу перевищує ефект заміщення, ТО зміна ціни ресурсозамінника А викличе протилежну зміну на ресурс Б. Зміна ціни одного із взаємодоповнюючих ресурсів викличе різноспрямовані зміни попиту на працю.

6. Еластичність попиту на ресурс буде висока, якщо: 1) граничний продукт цього ресурсу знижується поступово в міру його додавання до незмінної кількості іншого ресурсу; 2) є велика кількість ресурсозамінників; 3) висока еластичність попиту на продукт; 4) на цей ресурс припадає велика питома вага у загальних витратах.

7. Підприємство забезпечує найменші витрати на будь-який обсяг продукції за такого поєднання ресурсів, коли граничний продукт на грошову одиницю вартості кожного застосовуваного ресурсу є однаковим:

8. Підприємство максимізує прибуток за умови, що кожний чинник виробництва використовується до точки, в якій його ціна дорівнює граничному продукту в грошовому вираженні: Цп = ГПЦп і Цк = ГПЦк. Це правило можна записати ще й так:

[4]