2. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 кк).

Об’єкт злочину – нормальна діяльність органів державної влади, громадських організацій та їх авторитет. Додатковим факультативним об’єктом може бути здоров’я зазначених у статті осіб.

Об’єктивна сторона злочину.

В ч. 1 ст. 342 КК передбачений опір представникові влади під час виконання ним службових обов’язків.

Вчинення опору – це активна фізична протидія виконанню представником влади, покладених на нього службових обов’язків. Посягання підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 342 КК, якщо воно вчинене щодо потерпілого, який є представником влади, але не є працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем, тобто не названий як потерпілий у ч. 2 ст. 342 КК.

В ч. 2 ст. 342 КК передбачений опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку.

Таким чином, опір – це активна фізична протидія здійсненню вказаними особами своїх обов’язків. При цьому активні дії злочинця можуть бути спрямовані проти особи вказаних представників (наприклад, винна особа перешкоджає працівнику ППС пройти до квартири під час переслідування злочинця), або вчинені відносно визначених предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов’язків (наприклад, винна особа знищує предмет, який працівнику ППС намагався вилучити як речовий доказ).

Однак дії, проявлені щодо вказаних працівників на ґрунті особистого конфлікту, а не у зв’язку з їх діяльністю належить розглядати як злочин проти особи.

Відповідальність за опір наступає лише при умові, що зазначені потерпілі діяли в межах своїх повноважень і з дотриманням встановленого порядку.

При цьому не має значення здійснювалися ці повноваження в службовий час чи не в службовий час, під час чергування чи в інший час.

Опір представнику влади або представнику громадськості, що виконує обов’язки з охорони громадського порядку, часто поєднаний з хуліганськими діями. Такі дії необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 342 КК не потребують.

Опір потрібно відрізняти від злісної непокори.

Злісною непокорою (ст. 185 КУпАП) є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог або розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Адміністративна відповідальність за вказані дії настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.

Ч. 3 ст. 342 КК дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням вказаних у статті осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій. Під насильством в даному злочині розуміється будь-яке фізичне насильство – тілесні ушкодження, незаконне позбавлення волі, зв’язування та інші насильницькі дії. Поняттям погрози охоплюється залякування потерпілого будь-яким насильством. Заподіяння потерпілому побоїв і тілесних ушкоджень потребує додаткової кваліфікації по іншим статтям КК (ч. 2 або 3 ст. 345 КК, ч. 2 або 3 ст. 350 КК, п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, ч.. 2 або 3 ст. 346 КК та інші).

Суб’єкт злочину – фізична, осудна особа з 16 років.

Суб’єктивна сторона злочину – умисна вина у вигляді прямого умислу.

Мотив – перешкодити законним діям.

Відповідальність по ч. 1 ст. 342 КК штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Відповідальність по ч. 2 ст. 342 КК штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Відповідальність по ч. 3 ст. 342 КК обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.