77. Гіперчутливість сповільненого типу

Peaкції четвертого типу (клітинні реакції, туберкулінові).

Вони відрізняються від попередніх тим, що не залежать від ци-ркулюючих чи зв'язаних антитіл, а обумовлені сенсибілізованими Т-лімфоцитами.

Така форма гіперчутливості спостерігається при багатьох інфекційних хворобах (туберкульоз, бруцельоз, сифіліс, мікози, гельмінтози, дифтерія, тощо), при відторгненні трансплантата, а також при контактному дерматиті, який виникає при сенсибілізації простими хімічними сполуками. Найбільш яскравим прикладом таких реакцій є туберкулінова проба Манту. При внутрішкірному введенні туберкуліну людині, в організмі якої є туберкульозна паличка, через 24-48 год. на місці ін’єкції розвивається щільна гіперемована папула з некрозом у центрі. Звідси походить i термін "гіперчутливість сповільненого типу''. При гістологічному дослідженні цього інфільтрату помітно, що він переважно складається із клітин моно-цитарно-макрофагального ряду i лімфоцитів. Цим реакція відрізняється від феномена Артюса, при якому в місці ураження переваж¬но накопичуються поліморфноядерні гранулоцити.

На відміну від інших типів алергічних реакцій, гіперчутливість сповільненого типу неможливо перенести від сенсибілізованого до несенсибілізованого організму за допомогою сироваткових антитіл. Для цього необхідко перенести Т-лімфоцити, тобто можливий тільки адоптивний перенос. Як же розвиваються реакції цього типу?

Після першого контакту з антигеном зростае кілъкість сенсибілі-зованих CD4 Т-лімфоцитів (Tх-1), частина iз них - це Т-лімфоцити пам’яті.

При повторному попаданні антигену в організм Tх-1 хелпери ГСТ його розпізнають у комплексі з антигеном гістосумісності другого класу на поверхні макрофага, що стимулює їx бласттрансформацію і проліферацію. Активовані Tх-l клітини виділяють значну кількість цитокінів клітинного імунітету. Інфекційна алергія пов’язана із розвитком клітино-опосередкованої реакції гіперчутливості при повторному проникненні в організм мікроорганізмів або їх токсинів. Інфекційна алергіяспостерігається при багатьох інфекційних захворюваннях, викликаних бактеріями (туберкульоз, сифіліс, бруцельоз, туляремія); найпростішими (токсоплазмоз); грибами (гістоплазмоз) тавірусами (герпес) і відіграє важливу роль в їх патогенезі. Вивчення проявів гіперчутливості сповільненого типу у відповідь на введення екстракту того чи іншого збудника лежить в основі методу шкірно-алергічних проб.

Контактний дерматит виникає при безпосередньому контакті ряду алергенів (косметика, біжутерія, ліки, вироби з латексу, шкіри) з шкірними покривами сприйнятливого організму. Алерген проникає крізь поверхневі шари епідермісу та захоплюється клітинами Лангерганса (дендритні клітини шкіри), які здійснюють процесинг алергену і його презентацію відповідному клону Т-хелперів першого типу. Останні зазнають клональної експансії. При повторному захопленні алергену клітинами Лангерганса, відбудеться надмірна активація Т-хелперів першого типу, які почнуть інтенсивно продукувати величезну кількість цитокінів, спрямованих на активацію та міграцію в вогнище проникнення алергену клітин моноцитарно-макрофагального походження. Макрофаги разом із цитокінами зумовлюватимуть розвиток запального процесу у воротах проникнення алергену.

78. ГІПЕРЧУТЛИВІСТЬ НЕГАЙНОГО ТИПУ (ГНТ)

При гіперчутливості негайного типу відповідь на повторне введення антигену проявляеться досить швидко - через декілька хвилин (до 8 годин). Розрізняють три види реакції цього типу.

3.1. Реакції першого типу (анафілактичні, атопічні). Цей тип riперчутливості часто пов’язаний iз присутністю в крові IgE - peaгiнів i спостерігається при бронхіальній астмі, кропивниці, набряку Квінке, анафілактичному шоку тощо. При анафілактичних реакціях зустрічаються i анафілактичні антитіла IgGr. Треба зауважити, що атопічні стани виникають тільки в людей i велике значення при цьому має спадковість i конституційний тип.

При первинному потраплянні алергена в організм синтезуються IgE, які адсорбуються на тучних клітинах (алергоцитах) i базофільних лейкоцитах. Алергоцити широко розповсюджені в тка¬нинах організму, їх багато на слизових оболонках, стінках кровоносних судин. У цитоплазмі тучних клітин містяться численні гранули, наповнені комплексами біологічно активних речовин, що мають вирішальне значения у розвитку анафілактичних реакцій. Такі ж речовини, але в меншій кількості, мають i базофіли.

Сполучення IgE з цими клітинами відбувається за допомогою специфічних рецепторів R1 i R2 до епсілон ланцюга цього імуноглобуліну. Аналогічні рецептори наявні на макрофагах i тромбоци¬тах. Кожна клітина має від 104 до 106 рецепторів, що дозволяе двом молекулам IgE з’єднуватись з однією молекулою антигена. При повторному контакті одна молекула антигена зв’язується з двома молекулами Ig Е, що обумовлює дегрануляцію алергоцитів. Схема розвитку анафілактичної (атопічної) реакції

базофілів. Цей процес відбувається досить швидко, протягом декількох секунд. Виявляється, що комплекс антигена з IgE спричиняє агрегацію протеїну, який утворює клітинний канал для вби-рання кальцію. У свою чергу внутріклітинне нагромадження кальцію дестабілізує клітинні гранули в тучних клітинах i базофілах шляхом стимуляції фосфоліпаз i протеїнкінази.

Другий механізм дегрануляції цих клітин полягає в підвищеній продукції внутріклітинного циклічного аденозинмонофосфату, який активує відповідні протеїнкінази. Кальцій також стимулює утворення актину, що сприяє пересуванню гранул до клітинних мембран, де вони виділяють свій вміст у позаклітинний простір. Дегрануляція тучних клітин i базофілів може відбуватися підчас приєднання до них специфічних антитіл i наступної активації системи комплементу. Але на відміну від механізму гіперчутли вості негайного типу, в даному випадку клітини руйнуються.

Дегрануляція супроводжується масивним викидом медіаторів, які локально діють на організм. Найважливішими медіаторами алергічних реакцій є гістамін, гепарин, базофільний каллікреін, лейкотриєни, простагландин D2, фактор активаціі тромбоцитів, фактор хемотаксису еозинофілів, фактор хемотаксису нейтрофілів тощо.

Фізіологічна дія гістаміну проявляється стимуляцією скорочення гладких м'язів трахеї, бронхів, кишечника i ендоепітеліальних залоз, а також підвищенні проникності судин шкіри та інших органів. Ці ефекти пригнічуютъся Н1 - інгібіторами гістаміну. У той же час гicтамін здатний пригнічувати відповідь Т-клітин на антиген i диференціацію В-лімфоцитів. При короткочасній обробці гістаміном in vitro частина Т-клітин iз фенотипом CD-4 міняе свій фенотип на CD-8. Останнім часом все більше даних підтверджує те, що i навпаки Т-клітини здійснюють регуляторну функцію відносно тучних клітин i базофілів, сприяючи стимуляції біосинтезу гістаміну, збільшують кількість клонів тучних клітин із їx попередників у селезінці тощо.

Гeпapин тучних клітин в основному діє як антикоагулянт, водночас вiн стимулює мirpaцiю ендотеліальних клітин у капілярах, пригнічує дію комплементу, стимулює фагоцитоз.

Базофільний калікреїн, як i інші калікреїни, каталізує утво¬рення кінінів, які змінюють тонус i проникність кровоносних судин, знижують кров’яний тиск, викликають секрецію медіаторів лейкоцитами. Одним iз найкраще вивчених кінінів є брадикідин.

79. Цитокіни — клас невеликих пептидів та білків (8-30 кДа), що регулюють міжклітинні і міжсистемні взаємодії в організмі, включаючи виживання клітин, стимуляцію або пригнічення їх росту, диференціацію, функціональну активність і апоптоз, а також забезпечують узгодженість дії імунної, ендокринної і нервової систем в нормальних умовах і у відповідь на патологічні дії.

Термін «цитокіни» був запропонований С. Коеном в 1974 році

Цитокіни активні в дуже малих концентраціях. Їх біологічний ефект на клітини реалізується через взаємодію із специфічним рецептором, локалізованим на клітинній мембрані. Утворення і секреція цитокинів відбувається короткочасно і строго регулюється.

Спектри біологічних активностей цитокінів в значній мірі перекриваються: один і той же процес може стимулюватися в клітині більш ніж одним цитокіном. У багатьох випадках в діях цитокінів спостерігається синергізм. Цитокіни — антігеннеспецифічні фактори. Тому специфічна діагностика інфекційних, автоіммунних і алергічних захворювань за допомогою визначення рівня цитокінів неможлива. Але визначення їх концентрації в крові дає інформацію про функціональну активність різних типів іммунокомпетентних клітин, про тяжкість запального процесу, його перехід на системний рівень і прогноз захворювання.

Всі цитокіни, а їх відомо більше 30, по структурних особливостях і біологічній дії діляться на декілька самостійних груп. Групування цитокінів по механізму дії дозволяє розділити цитокіни на такі групи:

• прозапальні, що забезпечують мобілізацію запальної відповіді;

• протизапальні, такі, що обмежують розвиток запалення;

• регулятори клітинного і гуморального імунітету — природного або специфічного, що мають власні еффекторні функції (противірусні, цитотоксичні).

80 Класси іммуноглобулінів, їх будова та значення для організму.

IgG является основным иммуноглобулином сыворотки здорового человека (составляет 70-75 % всей фракции иммуноглобулинов), наиболее активен во вторичном иммунном ответе и антитоксическом иммунитете. Благодаря малым размерам (коэффициент седиментации 7S, молекулярная масса 146 кДа) является единственной фракцией иммуноглобулинов, способной к транспорту через плацентарный барьер и тем самым обеспечивающей иммунитет плода и новорожденного.

IgM . Появляются при первичном иммунном ответе B-лимфоцитами на неизвестный антиген, составляют до 10 % фракции иммуноглобулинов. Являются наиболее крупными иммуноглобулинами (970 кДа). Встраиваются в поверхностные структуры плазматической мембраны, выполняя роль антиген распознающего рецептора клетки пре-B-лимфоцитов становятся зрелыми и способны участвовать в иммунном ответе.

IgA сывороточный IgA составляет 15-20 % всей фракции иммуноглобулинов, при этом 80 % молекул IgA представлено в мономерной форме у человека. Основной функцией IgA является защита слизистых оболочек дыхательных, мочеполовых путей и желудочно-кишечного тракта от инфекций. .

IgD составляет менее одного процента фракции иммуноглобулинов плазмы, содержится в основном на мембране некоторых В-лимфоцитов. Функции до конца не выяснены, предположительно является антигенным рецептором..

IgE в свободном виде в плазме почти отсутствует. Способен осуществлять защитную функцию в организме от действия паразитарных инфекций, обуславливает многие аллергические реакции. Механизм действия IgE проявляется через связывание с высоким сродством с поверхностными структурами базофилов и тучных клеток, с последующим присоединением к ним антигена, вызывая дегрануляцию и выброс в кровь высоко активных аминов (гистамина и серотонина — медиаторов воспаления), на чем основано применение аллергических диагностических проб.

Антитела являются относительно крупными (~150 кДа — IgG) гликопротеинами, имеющими сложное строение. Состоят из двух идентичных тяжелых цепей (H-цепи, в свою очередь состоящие из VH, CН1, шарнира, CH2- и CH3-доменов) и из двух идентичных лёгких цепей (L-цепей, состоящих из VL- и CL- доменов). К тяжелым цепям ковалентно присоединены олигосахариды. При помощи протеазы папаина антитела можно расщепить на два Fab (англ. fragment antigen binding — антиген-связывающий фрагмент) и один Fc (англ. fragment crystallizable — фрагмент, способный к кристаллизации). В зависимости от класса и исполняемых функций антитела могут существовать как в мономерной форме (IgG, IgD, IgE, сывороточный IgA), так и в олигомерной форме (димер-секреторный IgA, пентамер — IgM). Всего различают пять типов тяжелых цепей (α-, γ-, δ-, ε- и μ-цепи) и два типа легких цепей (κ-цепь и λ-цепь).