Висновки

Отже, в останній частині роботи буде підбито підсумки та зроблено висновки з проблеми, що була вивчена.

Охорона праці – це діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці. Виходячи з того, що молодь – це майбутнє держави, життєво важлива складова успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому, охорона праці неповнолітніх потребує значної уваги з боку влади.

У сучасний період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності – низька заробітна плата, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності, роботи.

Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава має приділяти значну увагу, в тому числі й засобам регулювання її правового статусу.

Перехід до ринкових відносин в сфері праці та зайнятості в умовах структурної перебудови економіки призвів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важкою дана ситуація виявилася для молоді, яку в силу специфіки соціально-психологічних характеристик виявилася недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.

Це потребує від держави розробки та реалізації особливої системи заходів, що забезпечуватимуть не тільки надання тих чи інших гарантій зайнятості для молоді, але і здійснення підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. Так, існуюче трудове законодавство є морально застарілим і потребує реформації: необхідно, насамперед, створити зацікавленість роботодавця у прийнятті до себе на роботу неповнолітнього працівника, а не примушувати його це зробити. За діючим законодавством, зробивши це, роботодавець отримує купу проблем у виді обов'язків перед таким працівником, який ще й нерідко не має відповідної кваліфікації, що з економічної точки зору є невигідним. Необхідна розробка та реалізація загальнодержавних програм, які будуть направлені не на утримання органів, які ніби-то сприяють працевлаштуванню молоді, а на створенні зацікавленості роботодавця у прийомі на роботу таких працівників (наприклад, шляхом надання податкових пільг). Звісно, одразу ж виникають дві проблеми. Перша з них – кошти, на які проводити ці заходи, програми.

Я вважаю, що їх можна виділити шляхом перерозподілу, перенаправлення з інших напрямків молодіжної політики, використовувати ті кошти, які виділяються державою службам по справам неповнолітніх. Другою проблемою є створення відповідної законодавчої бази. Кодекс законів про працю був прийнятий ще за радянських часів і, не зважаючи на низку змін та доповнень, не відповідає сучасним реаліям і потребує заміни. Але це, на мою думку, справа найближчого часу.

Держава та суспільство не повинні пасивно очікувати самостійного налагодження ринку праці молоді: потрібна науково обґрунтована політика регулювання зайнятості молоді та досягнення її ефективного рівня. Сучасне суспільство відчуває органічну потребу в істинній і всебічній гуманізації виробництва та праці. В розвинутих, країнах багато зроблено для поліпшення умов праці, розвитку як загальної, так і професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення людей житлом, побутовими послугами тощо. Організація роботи в галузі управління охороною праці полягає у виборі і формуванні такої структури управління охороною праці на виробництві, котра якнайкраще відповідала б основній меті — забезпеченню безпеки і здорових умов праці. Для забезпечення охорони праці в Україні необхідно:

ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливі і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану охорони праці на підприємствах);

забезпечити надійне фінансування витрат, пов’язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника;

організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництвах;

значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Велике значення у забезпеченні високого рівня охорони праці має пропаганда знань, передового досвіду, новітніх досягнень науки і техніки в цій галузі. Основними методами та формами такої пропаганди є лекції, бесіди та консультації, плакати і навчально-наочні посібники, тематичні виставки, конкурси, кінофільми, діафільми та ін.

Охорона життя і здоров’я людини є пріоритетним напрямком соціальної політики держави. В Україні прийнято закон прямої дії «Про охорону праці», який регламентує захист конституційного права працівників на безпечні умови праці. Створена законодавча база захищеності життя і здоров’я працівників.

Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є Конституція України, Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю (КЗпП), Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Крім загальних законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Сьогодні проводиться значна робота з питань вдосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.

На останок варто зазначити, що особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється норма­тивними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації, які приймаються роботодавцем самостійно або за по­годженням з працівниками підприємства та їх представниками, або ж приймаються загальними зборами (конференцією) на­йманих працівників.

Звичайно ж локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стан­дартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів з охорони праці. До того ж в своїх нормах локальні нормативно-правові акти можуть лише покращувати умови праці і стан охорони праці на конкретному підприємстві, установі, організації відносно загальнодержавних нормативних актів з охорони праці.