2.2 Непрямий умисел

Непрямий умисел відповідно до закону (ч. 3 ст. 24 КК) має місце, якщо особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків, і хоча і не бажала, але свідомо припускала їх або ставилася до них байдуже.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння при непрямому умислі, по суті, не відрізняється від відповідного елемента прямого умислу. Але характер передбачення суспільно небезпечних наслідків неоднаковий при прямому та непрямому намірі.

Передбачення неминучості настання наслідків означає наявність не непрямого, а прямого умислу. Неможливо говорити про небажання заподіяти шкідливі наслідки, якщо людина мобілізує свою волю на вчинення дій, які свідомо спричинять вказані наслідки. Тому чинний КК пов'язує передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключно з прямим умислом, вольовий зміст якого визначено в законі як бажання, щоб зазначені наслідки настали (ч. 2 ст. 24 КК).

Навпаки, непрямого умислу властиве передбачення тільки можливості настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому суб'єкт передбачає можливість настання таких наслідків як реальну, тобто вважає їх закономірним результатом розвитку причинного зв'язку саме в даному конкретному випадку. Непрямий умисел, та й взагалі умисел, виключається, якщо суб'єкт не поширює можливість настання шкідливих наслідків на даний конкретний випадок, тобто усвідомлює закономірність настання таких наслідків в інших аналогічних випадках. Практика вищих судових органів країни пов'язує саме з непрямим умислом передбачення лише можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Отже, інтелектуальний елемент непрямого умислу характеризується усвідомленням суспільної небезпеки вчиненого діяння і передбаченням реальної можливості настання суспільно небезпечний наслідків.

Вольовий елемент непрямого умислу характеризується в законі як відсутність бажання, але свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків або байдуже до них ставлення (ч. 3 ст. 24 КК). Порівнюючи непрямий умисел з прямим, слід мати на увазі, що при непрямому умислі суспільно небезпечний наслідок - це найчастіше побічний продукт злочинних дій винного, направлених до досягнення іншої мети, що знаходиться за рамками даного складу злочину. Винний не прагне завдати суспільно небезпечні наслідки. Однак підкреслене законодавцем відсутність бажання заподіяти шкідливі наслідки означає лише відсутність прямої зацікавленості в їх наступі, його не можна розуміти як небажання зазначених наслідків, прагнення уникнути їх настання (активне небажання). Було б неправильно стверджувати, що особа, яка діє з непрямим умислом, відноситься до суспільно небезпечних наслідків негативно, прагне до їх ненастання. Насправді свідоме допущення означає, що винний викликає своїми діями певну ланцюг подій і свідомо, тобто осмислено, навмисно, допускає розвиток причинно-наслідкового ланцюга, що приводить до настання суспільно небезпечних наслідків. На відміну від небажання - активного вольового процесу, пов'язаного з негативним ставленням до суспільно небезпечних наслідків, свідоме допущення є активне переживання, пов'язане з позитивним вольовим ставленням до наслідків, при якому винний заздалегідь погоджується з настанням суспільно небезпечних наслідків, готовий прийняти їх як плату за досягнення кінцевої мети діяння. Зміст волі, проявляється у свідомому допущенні, досить близько за своєю психологічної сутності до бажання. Саме позитивне, схвальне ставлення до наслідків зближує свідоме допущення з бажанням, робить їх різновидами вольового змісту однієї і тієї ж форми вини.

Вольова зміст непрямого умислу може проявитися і в байдужому ставленні до настання суспільно небезпечних наслідків. Воно, по суті, мало чим відрізняється від свідомого допущення і означає відсутність активних емоційних переживань у зв'язку з суспільно небезпечними наслідками, реальна можливість настання яких відображається випереджаючим свідомістю винного. У цьому випадку суб'єкт заподіює шкоду суспільним відносинам, що називається не замислюючись про наслідки вчиненого діяння, хоча можливість їх заподіяння представляється йому вельми реальною.

Непрямий умисел фіксується в законодавстві і зустрічається в реальному житті значно рідше, ніж прямий. Він неможливий при вчиненні злочинів з формальним складом, у злочинах, склад яких включає спеціальну мету діяння, при замаху на злочин і готуванні до злочину, при свідомості неминучості настання суспільно небезпечних наслідків, а також в діях організатора, підбурювача і пособника.