1.2 Класифікація умислу

В даний час в юридичній літературі виділяють різні види наміру:

1. передбачені Кримінальним кодексом України:

- Прямий умисел (ч.2 ст.24 КК УКРАЇНИ);

- Непрямий умисел (ч.3 ст.24 КК УКРАЇНИ).

2. виділяються в теорії та практиці:

- За часом виникнення:

• раптово виник;

• заздалегідь обдуманий;

• афектований.

- За ступенем визначеності:

• певний (в ньому виділяють ще такий вигляд, як альтернативний);

• невизначений.

1.3 Інтелектуальний елемент умислу

Згідно з ч. 1 ст. 24 КК умисним визнається діяння, вчинене з прямим або непрямим умислом.

Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажала їх настання.

Інтелектуальна ознака умислу є загальним для прямого і непрямого (евентуального) умислу; він відображає процеси, що відбуваються в сфері свідомості суб'єкта, тому утворює інтелектуальний елемент умислу. У наведеній формулюванні умисної форми вини міститься вказівка на:

1. свідомість особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

2. передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Ці ознаки і утворюють інтелектуальний елемент умислу. І хоча законодавець у визначенні наміру не робить різниці між інтелектуальним змістом прямого і непрямого умислу, в юридичній літературі справедливо звернено увагу на те, що інтелектуальний елемент прямого умислу характеризується свідомістю протиправного діяння і передбаченням неминучості, а в окремих випадках - реальної можливості настання наслідків. Ось чому в КК (ч. 2 ст. 24) йдеться про передбачення особою не тільки можливості, а й неминучості настання наслідків.

Зміст непрямого умислу полягає в тому, що особа, усвідомлюючи характер свого діяння, передбачає реальну можливість настання наслідків і свідомо їх допускає або належить до них байдуже.

Таким чином, при загальній законодавчої формулюванні інтелектуального елемента обидва види умислу розрізняються все ж за змістом інтелектуального моменту. При прямому умислі суб'єкт передбачає, як правило, неминучість, а при непрямому - реальну можливість настання злочинних наслідків.

Розділ 2. Види умислу в кримінальному законодавстві

Умисел - це найбільш розповсюджена в законі і на практиці форма провини. З кожних десяти злочинів дев'ять відбувається навмисне. У ст. 24 КК вперше законодавчо закріплено поділ умислу на прямий і непрямий.

Правильне встановлення виду умислу має різнопланове юридичне значення.

2.1 Прямий умисел

Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння і передбачення його суспільно небезпечних наслідків характеризують процеси, що протікають в сфері свідомості, і тому утворюють інтелектуальний елемент прямого умислу, а бажання настання зазначених наслідків відноситься до вольової сфері психічної діяльності і становить вольовий елемент прямого умислу.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння означає розуміння його фактичного змісту і суспільного значення. Воно включає уявлення про характер тих благ, на які здійснюється посягання, тобто про об'єкт злочину, про зміст дії (бездіяльності), за допомогою якого здійснюється посягання, а також про тих фактичних обставин (час, місце, спосіб, обстановка), при яких відбувається злочин. Відображення всіх цих компонентів у свідомості винного дає йому можливість усвідомити об'єктивну спрямованість діяння на певні соціальні блага, його шкідливість для системи існуючих в країні громадських відносин, тобто його суспільну небезпеку. Усвідомлення суспільної небезпеки діяння не вимагає спеціального доказування по кожній конкретній справі, оскільки здатність усвідомлювати соціальне значення своїх вчинків притаманна кожній людині на основі його життєвого досвіду і набутих знань.

Усвідомлення суспільної небезпеки діяння не слід ототожнювати з усвідомленням його протиправність, тобто заборони кримінальним законом. У переважній більшості випадків особи, які вчиняють умисні злочини, усвідомлюють їх протиправність. Однак КК не включає усвідомлення протиправності вчиненого діяння в зміст цієї форми вини, тому злочин може бути визнане умисним і в тих (досить рідких) випадках, коли протиправність скоєного діяння не усвідомлювалася винним.

Передбачення - це відображення в свідомості тих подій, які обов'язково відбудуться, повинні або можуть відбутися в майбутньому. Тому під передбаченням суспільно небезпечних наслідків слід розуміти уявне представлення винного про ту шкоду, яку завдасть або може заподіяти його діяння суспільним відносинам, поставленим під захист кримінального закону. При прямому умислі передбачення включає, по-перше, уявлення про фактичний зміст майбутніх змін в об'єкті посягання, по-друге, розуміння їх соціального значення, тобто шкідливості для суспільства, по-третє, усвідомлення причинно-наслідкового залежності між дією або бездіяльністю і суспільно небезпечними наслідками (хоча випереджаюче свідомість суб'єкта відображає не всі деталі, а лише загальний характер причинно-наслідкового залежності).

В одному з визначень Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду УКРАЇНИ зазначила, що засудження Ф. за умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю є необгрунтованим, оскільки обставини вчинення злочину не дозволяють стверджувати, ніби Ф. передбачала, що в результаті її дій потерпіла впаде і отримає закритий перелом шийки лівого стегна зі зміщенням, тому кваліфікація діяння як умисного злочину виключається. В даному випадку Ф. не усвідомлювала причинно-наслідкового залежності між своїми діями і заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю потерпілої і не передбачала такого наслідки, тому прямий, та й взагалі умисел, виключається.

Відповідно до закону (ч. 2 ст. 24 КК) прямий умисел характеризується, зокрема, передбаченням можливості або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. Інтелектуальний елемент цього виду умислу включає, як правило, передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. Особа, навмисне заподіяти певні наслідки, переконано в реальному здійсненні своїх намірів, воно випереджаючим свідомістю відображає суспільно небезпечні наслідки в ідеальній формі, тобто бачить їх як вже наступили, і, отже, представляє їх собі як неминучі. Лише в окремих випадках вчинення злочину з прямим умислом суспільно небезпечні наслідки передбачаються не як неминучі, а лише як реально можливі. Така ситуація складається, якщо обраний винним спосіб здійснення злочину об'єктивно здатний з приблизно рівною ступенем ймовірності викликати різнопланові наслідки. Наприклад, викидаючи малолітньої дитини з вікна третього поверху багатоповерхового будинку, винний розуміє, що і смерть, і будь-якої тяжкості шкоди здоров'ю потерпілого будуть залежно від обставин падіння однаково закономірним результатом цього злочину. В даному випадку бажане наслідок (смерть) є закономірним, але не єдино можливим результатом вчинених дій, тому воно передбачається не як неминуче, а як реально можливий наслідок злочину.

Вольовий елемент прямого умислу, що характеризує спрямованість волі суб'єкта, визначається в законі як бажання настання суспільно небезпечних наслідків.

Бажання - це воля, мобілізована на досягнення мети, це прагнення до певного результату. Воно може мати різні психологічні відтінки. Бажаними слід визнавати не тільки ті наслідки, які доставляють винному внутрішнє задоволення, а й ті, які при негативному емоційному ставленні до них винного представляються йому тим не менш потрібними або неминучими на шляху до задоволення потреби, що стала причиною спонукальної діяння, його мотивом. При прямому умислі бажання полягає в прагненні до певних наслідків, які можуть виступати для винного в якості: 1) кінцевої мети (вбивство з ревнощів, помсти), 2) проміжного етапу (вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину), 3) засоби досягнення мети (вбивство з метою отримання спадщини), 4) необхідного супутнього елементу діяння.

У законодавчому визначенні прямого умислу, орієнтованому на злочини з матеріальним складом, бажання пов'язується тільки з суспільно небезпечними наслідками, в яких втілений шкоду, що заподіюється об'єкту. Проте в українському законодавстві більшість злочинів мають формальний склад, і наслідки перебувають за його межами. У таких складах предметом бажання є самі суспільно небезпечні дії (бездіяльність). Так, суб'єкт наклепу, усвідомлюючи, що поширювані ним відомості порочать честь і гідність іншої особи або підривають його репутацію і при цьому є неправдивими, бажає розповсюдити саме неправдиві та ганьблять іншу особу вигадки. Отже, при вчиненні злочинів з формальним складом предметом бажання є дії (бездіяльність), які за своїм об'єктивним властивостям володіють ознакою суспільної небезпеки незалежно від факту настання шкідливих наслідків.

Крім змісту важливим показником прямого умислу є його спрямованість, яка в багатьох випадках визначає кваліфікацію умисного злочину. Під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуальних і вольових зусиль винного на вчинення діяння, який зазіхав на певний об'єкт, що здійснюється певним способом, що заподіює певні наслідки, що характеризується наявністю певних обтяжуючих або пом'якшувальних обставин. Верховний Суд УКРАЇНИ, враховуючи значення спрямованості умислу для кваліфікації злочинів, неодноразово підкреслював необхідність її встановлення у конкретних кримінальних справах.