1

Лексичні та стилістичні засоби вираження іронії

ЗМІСТ

Y

ВСТУП

Іронія – один з найдавніших видів мистецтва мовного вираження людини, котрим досконало володів практично кожен мислитель та оратор. Основний принцип іронії полягає у висвітленні істини «зі сторони», коли всі вади та недоліки тієї чи іншої людини відображаються через призму абсурду та прихованої критики. Протягом довгого часу іронія не мала чіткого визначення, однак цей факт не завадив їй стрімко розвиватися впродовж століть аж до наших часів. Сьогодні це чи не найпопулярніший інструмент в руках майстрів літературного слова та предмет досліджень у науковців. Існують різні підходи до визначення і тлумачення іронії, однак досі не існує єдиної чітко визначеної ролі, котру вона відіграє в сучасному мовному та літературному процесах. Такі відомі мовознавці, як І. Р. Гальперін, В.Я. Пропп, С.І. Походня, О.М. Калита, О.Ф. Лосєв приділяли значну увагу вивченню і трактуванню даного мовного явища. Одним з найбільш важливих питань стосовно іронії є засоби її вираження, зокрема на лексичному та стилістичному рівнях. Особлива увага також приділяється вираженню іронії в іноземних мовах, зокрема в англійській.

Актуальність даної теми полягає у широкому використанні іронії за допомогою різних літературно – виражальних засобів в англійській та українській мовах, що зумовлює потребу в їх дослідженні та класифікації.

Об’єктом дослідження є іронія, як поширене та популярне мовне явище, що розглядається дослідниками та мовознавцями на багатьох рівнях.

Предметом дослідження є лексичні та стилістичні засоби вираження іронії в англійській та українській мовах, а також їх класифікація.

Мета курсової роботи полягає у детальному дослідженні та різноплановій характеристиці іронії шляхом детального аналізу лексичних та стилістичних засобів її вираження в англійській та українській мовах.

Досягнення мети передбачає виконання таких конкретних завдань:

• визначити загальне поняття іронії та розглянути її основні функції;

• встановити роль іронії в сучасній лінгвістиці згідно з трактуваннями відомих вчених – мовознавців;

• розглянути лексичні та стилістичні засоби вираження іронії в англійській мові шляхом їх класифікації та детального аналізу;

• виявити різницю між виражальними засобами та визначити їх характерні особливості в англійській мові;

• порівняти лексичні та стилістичні засоби в англійській та українській мовах, виявити їх спільні та відмінні риси.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел. У першому розділі розглядаються загальні положення про іронію та її характерні особливості, а також основні засоби її вираження. У другому розділі іронія розглядається на двох конкретних рівнях: лексичному та стилістичному. Детально розглядаються та класифікуються виражальні засоби в англійській мові, а також порівнюються із лексичними та стилістичними засобами в українській мові.

Розділ I загальні положення про іронію

Іронія – це насмішка, замаскована зовнішньою пристойною формою. Іронію, як і будь-яке складне і давнє мовне явище, можна розглядати на багатьох рівнях, включно з тим, що зводить її неосяжний зміст до одного з її значень, яке часто можна пов`язати з якимось конкретним історичним періодом. Таким чином, розуміння іронії як процесу, дії або енергії залежить від досвіду, а розуміння іронії як результату – від інструментального знання того, що призводить до іронії, переважно тропів. Іронія – поняття досить широке та багатогранне, саме тому існує безліч засобів її вираження, котрі будуть розглянуті в цьому розділі.

1.1. Визначення іронії.

Іро́нія (дав.-гр. είρωνεία  – лукавство, глузування, прихований глум) – 1) художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; 2) У стилістиці – коли слово або вислів знаходять в контексті мови зі значенням, протилежним до буквального сенсу або заперечуючим його, ставлячи під сумнів [1: 201].

Іронія багатогранна і її можна виявити в багатьох способах мислення. Важливу роль у дослідженні іронії відіграє філософський термін «трансцендентний», що буквально означає «той, хто виходить за межі». Мається на увазі «погляд зі сторони». Коли людина розуміє, що наявний смисл є тільки «межею досвіду», вона приходить до прихованого сенсу [2: 60].

Іронія віддавна є предметом дослідження й опису учених та мислителів. Перші спроби пояснити іронію знаходимо ще в античних авторів: Платона, Аристотеля, Цицерона та інших. Сократ розумів іронію як відгомін мудрості безсмертних богів, що ніколи не сприймають життя всерйоз, акт свободи особистості. Тлумачення змісту поняття «іронія» у певні історичні періоди було пов’язане із різним світосприйняттям. В античності провідного значення набула трагічна іронія, у добу Відродження – насмішкувата, у романтиків та їх послідовників – песимістична та нігілістична [3: 27].

Формально-логічну специфіку іронії описав О. Ф. Лосєв: «Іронія, на відміну від обману, не просто приховує істину, але й виражає її, тільки особливим інакомовним чином. Іронія виникає тоді, коли я, бажаючи сказати «ні», кажу «так», і водночас це «так» я кажу лише для вираження і виявлення мого щирого «ні». Моє «ні» не залишається самостійним фактом, але воно залежить від вираженого «так», потребує його, стверджує себе в ньому і без нього не має жодного значення» [4:120].

Із розвитком нових наукових дисциплін, виникненням нових підходів у літературознавстві, мовознавстві, філософії, культурології до проблем пізнання дійсності та осмислення місця людини в ній наприкінці ХІХ та у ХХ столітті увага до вивчення іронії та причин її використання значно зросла. Так, Н. Ф. Непийвода вважає іронічність «ознакою часу», що наприкінці XX століття проникла в усі сфери суспільного життя, але серед її причин насамперед називає інформаційний вибух, з одного боку, і обмежену здатність людини переробити величезний потік інформації – з іншого [4: 137].

Узагальнюючи різні підходи до іронії як філософсько-естетичного та лінгвістичного феномена, О. М. Калита дає таку дефініцію поняття: «Це форма комізму, яка виражається в емоційно-оцінному естетичному суб’єктивованому ставленні до дійсності, характеризується багатоплановою структурою вираження, за відносної рівноправності цих планів, амбівалентності, здатності до двонаправленості й специфічності емоційного переживання… Вона виступає опозиційною категорією до піднесеного й модифікації патетичного. Патетика пов’язана з маніфестуванням упевненості, переконаності у своїй правоті, з претензіями на репрезентацію вищих соціальних і навіть божественних сил, присвоєнням імперативно-примусових функцій. У боротьбі з нею іронія набула антиінформативної функції» [5: 69].

Дослідженням іронії у сфері когнітивної лінгвістики цікавиться Г. В. Яновська, способи реалізації іронії у структурі речення розглянула Ю. М. Пацаранюк. Проблему функціонування демінутивів з іронічним позитивним і негативно оцінним забарвленням у різних стилях мови висвітлено у працях Л. А. Дідківської, Л. В. Родніної, Т. А. Космеди, зокрема у газетних текстах емотивно-оцінні демінутиви як засіб вираження іронії дослідила О. В. Федоренко [6: 48].

Таким чином, іронія є не просто засобом комічного та художнім тропом. Це спосіб мовного вираження людини, котрий в діахронічному аспекті свого розвитку набував нових відтінків значень і поступово проник майже в усі сфери суспільного життя. Іронія не лише збагачує та урізноманітнює мову, але й сприяє створенню нових можливостей та простору для реалізації філософських поглядів і критики.