2.2 Взаємозв’язок інновацій і інноваційної діяльності підприємства

Інновація – представляється як кінцевий результат науково-виробничого циклу (НВЦ), ці результати мають самостійне коло проблем.

Головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни.

5 типових змін (за Й. Шумпетером, сформовані в 1911 р.):

1. Використання нової техніки, нових технологічних процесів або нового ринкового забезпечення виробництва (купівля — продаж).

2. Впровадження продукції з новими властивостями.

3. Використання нової сировини.

4. Зміни в організації виробництва і його матеріально-технічного забезпечення.

5. Поява нових ринків збуту.

Інноваційний процес – пов’язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

Творці інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічна ефективність. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній галузі.

Науково-технічні розробки й винаходи є створенням нового знання з метою їх практичного застосування.

Науково-технічні інновації (НТІ) є матеріалізацією нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення певних запитів споживачів. Науково-технічні інновації повинні: мати новизну; задовольняти ринковому попиту й приносити прибуток виробникові.

Важливі властивості інновації:

1. науково-технічна новизна,

2. виробнича застосовність,

3. комерційна реалізованість.

Розрізняють три логічних форми інноваційного процесу:

1. простий внутрішньоорганізаційний (натуральний) – створення й використання нововведення усередині однієї й тієї ж організації, воно не набуває безпосередньо товарної форми;

2. простий міжорганізаційний (товарний) – відділення функції творця й виробника нововведення від функції його споживача, нововведення виступає як предмет купівлі-продажу;

3. розширений.

2.3 Процес впровадження інновацій на підприємстві

Одним з важливих факторів поширення будь-якої інновації є її взаємодія з відповідним соціально-економічним оточенням, істотним елементом якого є конкуруючі технології.

Суб’єкти інноваційного процесу поділяються на такі групи: новатори; ранні реципієнти; рання більшість і відстаючі. У всіх випадках одним з важливих критеріїв прийняття рішень кожним суб’єктом є порівняння альтернативних технологій і рішення, прийняті попередніми реципієнтами.

Інноваційні процеси являють собою досить специфічний, масштабний, складний і різноманітний за своїм змістом об’єкт управління, який потребує використання спеціальних форм і методів управлінського впливу для ефективного розвитку.

Звичайно інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з наявністю новизни.

Нововведення означає, що новизна, тобто новий порядок, новий метод, винахід починає застосовуватись. З моменту прийняття до розповсюдження новизна набуває нової якості і стає інновацією.

Науково-технічні розробки та нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науково- технічні розробки та винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації — це матеріалізація нових ідей та знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок в процесі виробництва з метою їх комерційної організації для задоволення певних запитів споживачів.

Необхідні постійні інновації в організаційній структурі підприємства, що зобов’язана відповідати змінам, які відбуваються на ринку.