3. Об’єкти бухгалтерського обліку. Вимірники в бухгалтерському обліку.

Усі об’єкти бухгалтерського обліку можливо розподілити на три великі групи: господарські засоби, джерела їх утворення та господарські процеси. До першої групи об’єктів бухгалтерського обліку відносяться господарські засоби. Залежно від складу та розміщення господарські засоби поділяються на засоби виробництва, засоби у сфері обігу, засоби невиробничої сфери, нематеріальні засоби.

Засоби виробництва беруть безпосередню участь у створенні продукції, виконанні робіт та у наданні послуг.

Залежно від функцій, які виконують засоби виробництва, вони поділяються на засоби праці та предмети праці.

Засоби праці – це одна річ або комплекс речей, якими робітники володіють та за їх допомогою впливають на предмети праці. До засобів праці належать знаряддя Засоби праці, за винятком малоцінних та швидкозношуваних предметів, називають основними засобами.

Предмети праці використовуються з метою виробництва суспільного продукту та його переміщення до користувача. До них належать сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати (предмети праці, обробка яких закінчена на відповідній стадії виробництва і призначається до подальшої обробки (на даному виробництві)), незавершене виробництво (предмети праці, обробка яких не закінчена на тій чи іншій стадії виробництва) тощо.

Засоби праці не змінюють своєї зовнішньої форми (будинки, споруди) на відміну від предметів праці, які в процесі їх використання видозміюються. Засоби праці використовуються багаторазово, у багатьох технологічних циклах, предмети праці беруть участь лише в одному технологічному процесі. Різниця між засобами та предметами праці при їх використанні з метою виготовлення продукту полягає ще і в тому, що предмети праці передають свою вартість на нові виготовленні продукти частинами, а предмети праці – відразу повністю.

Предмети обігу – це готова продукція на складах, товари, відвантажені покупцеві.

Як правило, момент передачі готової продукції покупцеві не збігається з моментом отримання від нього грошових коштів. У зв’язку з цим частина засобів завжди знаходиться у розрахунках (з покупцем). Підприємству можуть бути винні гроші не лише інші підприємства та організації, а й особи, які отримали кошти на ті чи інші витрати, але ще не звітувались за них.

Підприємства, організації, особи, які повинні іншому підприємству, називають дебіторами, а заборгованість – дебіторською.

Грошові засоби підприємств та організацій зберігаються в банках на розрахункових рахунках або інших рахунках, у касі підприємства, організації.

До засобів, що обслуговують обіг, належать складські приміщення, зважувальне господарство, холодильне устаткування тощо.

Предмети праці, що використовуються у сферах виробництва та обігу, називаються обіговими засобами.

До засобів невиробничої сфери належать ті, що безпосередньої участі у створенні продукції не беруть, а використовуються з метою житлового забезпечення працівників підприємства (житловий будинок), культурно-побутового призначення (будинок культури, лазня).

До нематеріальних засобів належать ті засоби, які контролюються підприємством, але мають не уречевлену форму (монопольні права, гудвіл, авторські права).

Другу групу об’єктів бухгалтерського обліку складають джерела утворення господарських засобів.

Господарські засоби підприємств формуються за рахунок різних джерел: постійно закріплених (власних) засобів, тимчасово залучених та прибутку (доходу).

Постійно закріплені (власні) засоби. При утворенні підприємств, організацій, закладів з державною формою власності або за участю державних засобів з метою забезпечення їх нормальної роботи держава виділяє засоби (будинки, машини, матеріали), які закріплюються за ними в постійне користування. Джерелом утворення таких засобів, які називаються статутним фондом, є держава. При цьому слід пам’ятати, що ці засоби лише знаходяться у постійному користуванні і тому, на відміну від тимчасово залучених, ще називаються власними. Майно підприємств, самі підприємства є державною власністю.

У ринкових умовах господарювання, коли створюються підприємства (будь-яка інша установа), залежно від форми власності конкретного господарюючого суб’єкта визначаються і власні його засоби. Це можуть бути грошові кошти або майно, право володіння майном або ноу-хау, які оцінюються в грошовому виразі і заносяться до статутного фонду підприємства.

Джерелом власних засобів є: бюджетне асигнування; цільове фінансування; амортизаційний фонд; фонди економічного стимулювання; грошові суми, обладнання, машини, що надійшли на підприємство в рахунок внесків засновників (власників) підприємства.

Тимчасово залучені засоби. Оскільки постійно залучених засобів підприємству або надається мінімальна кількість державою, або за рахунок внесків засновників, то в процесі господарської діяльності виникає додаткова в них потреба. Одним із джерел тимчасово залучених засобів є банківський кредит. Другим видом залучених засобів є кредиторська заборгованість. Якщо термін отримання підприємством матеріалів від постачальника та їх оплати не збігаються, то виникає заборгованість постачальнику. Підприємства та організації, яким винні грошові кошти, називаються кредиторами, а така заборгованість – кредиторською. Кредиторська заборгованість виникає перед бюджетом, фондами (пенсійний і т. ін.), за авансами (попередня оплата), векселями. Така ж заборгованість виникає і перед робітниками та службовцями, яким виплати проводяться через два тижні (якщо на підприємстві передбачено виплата авансу). При цьому джерелом виробленої продукції є залучена праця, тобто має місце кредиторська заборгованість підприємства робітникові.

Третю групу об’єктів бухгалтерського обліку складають господарські процеси.

Під терміном «господарська операція» розуміють факти господарського життя, що викликають зміни у господарських засобах та джерелах їх утворення. Це момент у ланцюзі процесу суспільного продукту, його руху та вжитку.

У різних сферах бухгалтерський облік господарських процесів має свої особливості. На підприємствах сфери матеріального виробництва бухгалтерському обліку підлягають три господарські процеси: постачання, виробництво, реалізація. У процесі постачання підприємство забезпечується матеріалами, паливом тощо. При цьому об’єктами бухгалтерського обліку є витрати на придбання засобів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками. У процесі виробництва створюються матеріальні блага (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Тут об’єктами є витрати (засоби праці у розмірі зношеної частини; сировина; матеріали; паливо; праця та її оплата),собівартість, наявність та рух продукції. У процесі реалізації об’єктами обліку є витрати, пов’язані з відвантаженням та реалізацією продукції; обсяг відвантаження та реалізації продукції; обчислення прибутку (доходу) від реалізації продукції; розрахунки з покупцями. У невиробничій сфері – бюджетних, наукових, кредитних установах – враховуються процеси постачання, витрат бюджету та розрахунки. Бюджетні установи здійснюють свою діяльність за рахунок коштів, отриманих з бюджету. Об’єктом обліку при цьому будуть витрати – на утримання установи, придбання засобів, вирахування фактичного обсягу витрат тощо.

Для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, їхніх кількісних і якісних характеристик в обліку застосовують різні вимірники: натуральні, трудові і грошовий

Натуральні вимірники дають змогу отримати інформацію про господарські засоби і процеси в їх натуральному вираженні — в одиницях ваги, об'єму, площі, потужності та ін.

Використання тих або інших натуральних вимірників залежить від особливостей обліковуваних об'єктів. Так, земельні угіддя обліковують в гектарах, заготовлену деревину — в кубічних метрах, виготовлену продукцію — в штуках, метрах, тоннах, центнерах, кілограмах тощо.

Застосовують і комбіновані натуральні вимірники. Наприклад, роботу вантажного автотранспорту вимірюють у тонно-кілометрах, що характеризують одночасно масу (вагу) вантажу і відстань, на яку його перевозять; використання обладнання — в машино-годинах тощо.

Натуральні вимірники забезпечують не тільки кількісне відображення обліковуваних об'єктів (наприклад, виготовленої продукції), а й їхню якісну характеристику (за видами, сортами, розмірами тощо), що має велике значення для збереження господарських засобів. Без натуральних вимірників неможливо скласти виробничий план, здійснити контроль за його виконанням, перевірити правильність використання матеріальних і трудових ресурсів та ін. Дані натурального обліку використовують для складання матеріальних балансів по окремих галузях і народному господарству в цілому.

Проте натуральні вимірники можна застосовувати для обліку тільки однорідних об'єктів. Вони не дають узагальненого уявлення про господарську діяльність підприємства в цілому, оскільки неможливо за допомогою натуральних вимірників відобразити сукупність господарських засобів підприємства або випуск всієї різноманітної продукції, якщо навіть її обліковують в одному вимірнику (не можна, наприклад, додавати кількість виготовлених або реалізованих верстатів і двигунів тощо).

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої праці в одиницях робочого часу - днях, годинах, хвилинах. За допомогою трудових вимірників у поєднанні з натуральними встановлюють і контролюють норми виробітку, визначають продуктивність праці (наприклад, за кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції), контролюють використання робочого часу і фонду оплати праці.

На відміну від натуральних, трудові вимірники дають можливість певною мірою узагальнювати і порівнювати між собою різнорідні величини (наприклад, при визначенні показників нормування часу на виробництво продукції). Проте в умовах існування товарно-грошових відносин трудові вимірники не можуть бути узагальнюючим показником.

Грошовий вимірник застосовують для узагальненого відображення наявності та руху засобів (майна) підприємства, джерел їхнього формування, господарських процесів і результатів діяльності в єдиному грошовому вимірнику (національній валюті України).

За допомогою грошового вимірника визначають, наприклад, загальну вартість наявних у господарстві основних засобів (будівель, споруд, машин, устаткування тощо), виробничих запасів, собівартість виготовленої та реалізованої продукції (виконаних робіт, послуг).

Цей вимірник використовують при плануванні та обліку процесів виробництва й обігу, визначенні фінансових результатів і рентабельності діяльності, а також для здійснення розрахунків між підприємствами, організаціями, установами.

Часто грошовий вимірник використовують в обліку поряд з натуральними і трудовими вимірниками і на їхній основі. Так, вартість матеріалів або готової продукції визначають множенням їх кількості (в штуках, кілограмах, тоннах та інших натуральних вимірниках) на ціну за одиницю виміру; суму заробітної плати розраховують за даними про кількість витраченого часу (трудовий вимірник) і розцінками (тарифами) за одиницю часу (грошовий вимірник).

Застосування в обліку всіх трьох вимірників у взаємозв'язку забезпечує повне і різнобічне відображення обліковуваних об'єктів, отримання узагальненої інформації щодо діяльності як окремого підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому.