2. Використання народного досвіду виховання у дошкільних навчальних закладах

Найпоширенішим типом дошкільних закладів в Україні є дитячі ясла-садки з різним терміном перебування дітей, а визначальним стилем їх діяльності - комплексне вирішення освітніх завдань у єдності з родиною, зі школою та з громадськістю. Спрямованість дошкілля визначено Конституцією України, чинним законодавством, Концепцією ООН про права дитини, Декларацією прав людини та ін.

Головні завдання дошкільного закладу полягають у реалізації політики Української держави в галузі освіти. Сучасний етап суспільного та економічного розвитку України як самостійної держави передбачає докорінно відмінний підхід до освіти. Вона стає справою народу України і спрямовується на відтворення його інтелектуального і духовного потенціалу, етнічної пам'яті. Як зазначено в Законі України "Про освіту" (1996 рік) "дошкільне виховання здійснюється в сім'ї, дошкільних дитячих закладах у взаємодії з сім'єю і має на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для навчання в школі" [16, 2-3].

Закономірно, що сучасний етап потребує створення нових програм, адекватних до вимог часу, перегляду і вдосконалення навчальних планів підготовки фахівців дошкільного профілю з чіткою орієнтацією їх змісту на природну, історико-культурну й національну своєрідність, а також на здобутки світової практики в царині дошкіл-ля.

Логічним продовженням загальнодержавної політики в галузі освіти стала "Концепція національного дошкільного виховання" (1993 рік) [13], в якій окреслено, що "дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної освіти, ставлення й розвитку особистості". Відтак воно грунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, надбань світового педагогічного досвіду. Для кожного українця незмінними стають визначальні засади розвитку й виховання своєї дитини, що ініціюються "суверенним правом кожного народу дбати про своє майбутнє та своє відтворення" [3]. Отож актуалізується формування гармонійно розвиненої особистості завдяки прищепленню їй змалку загальнолюдських морально-естетичних цінностей шляхом розвитку її індивідуальних задатків і нахилів.

За такого підходу реально реформувати сучасне українське дошкілля й домогтися того, щоб, як зазначено в Національній програмі "Освіта" (Україна XXI ст.), "духовність дитини стала її домінуючим началом, а інтеграція родинного та суспільного дошкільного виховання спрямовувалась на вдосконалення навчально-виховного процесу й забезпечення розвитку дітей" [16, 2-3]. Інтеграція європейської школи, в тому числі й української в світову, неодмінно зініціюе в недалекому майбутньому різноманітність концептуальних засад створення дитячих садків самобутніх типів.

Не новина, що нинішня складна соціальна обстановка, зачіпаючи різні сфери життя, не обминає й практику суспільного виховання, актуалізуючи один із найважливіших принципів дошкільної педагогіки, а саме - забезпечення тісного зв'язку виховання з сучасністю. Педагог дошкільного закладу не може обійти увагою, не пояснити дітям суспільні події, про які вони дізнаються із засобів масової інформації та притаманні практично кожному дому. Тож услід за школою дитячі садки також звертаються, насамперед, до національних скарбів - рідної мови, етнопедагогіки, народної медицини. Провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу є: національна психологія, культура, історія; загальнолюдські духовні надбання, новітні здобутки культури та науково-технічного прогресу. Розуміння психології народу, яка складалась упродовж століть, дає змогу найбільш адекватно формувати особистість. Так, українцям від природи властиві доброта, гостинність, щедрість, мудрість, ліризм, почуття гумору. А значить, відповідні моральні категорії повинні знайти належне місце у виховній роботі педагогів з дошкільниками.

Становлення людської особистості успішно здійснюється на грунті генетичних національних якостей. Джерелом пізнання цих якостей виступає національна культура, адже саме в ній відображені інтереси, мрії, уподобання народу, його трудове, політичне, духовне життя. Будучи найбільш адекватною психологічним особливостям дитини, вона може підсвідоме імпонувати природним нахилам, сприяти своєчасному їх розвиткові. Одухотворена особистість пробуджується в дитині разом із відкриттям культурної спадщини рідного народу.

Нині природної міжпоколіннєвої трансмісії фольклору практично не існує. У переважній більшості сімей втрачені національні традиції, звичаї, смаки, тож для багатьох малюків дитячий садок стає першим осередком прилучення до духовних скарбів своєї нації. Національний садок забезпечує етнізацію особистості, тобто природне входження дитини в духовний світ і традиційне життя рідного народу, у загальнолюдську культуру. Він є дітищем того народу, якому належить, виплеканий його руками й розумом на грунті гуманізму і демократизму, органічного взаємозв'язку народного і національного, неухильного збереження як національних, так і загальнолюдських духовних цінностей.

Творення для дитини національне означеної картини світу не веде за собою формування національної обмеженості. Розвиненість фольклорного мислення на основі засвоєної культурної спадщини свого народу тільки сприятиме пізнанню надбань інших народів, які також грунтуються на фольклорному світогляді. Отож специфіку українського національного дитячого садка на сучасному етапі вбачаємо у виразній перевазі в системі виховання і розвитку дітей власне українського: мови, фольклору, художньої літератури, образотворчого мистецтва, музики, народних звичаїв, форм і способів поведінки. Це сприятиме формуванню в них національної картини світу, національної психології, самосвідомості й національної гордості - обов'язкових чинників духовно багатої особистості.

Розширення обріїв народної культури в дитини як запоруки успадкування традицій передбачає обов'язковість контактів з творчістю дорослих. За відсутності такої традиції в сім'ї, в найближчому оточенні певний вихід пропонує самодіяльна ініціатива працівників дитячих садків, їхня участь у фольклорно-етнографічних святах і дійствах, ними підготовлених), а залучення до цього небайдужих батьків забезпечує безпосередність та емоційність таких заходів.

Творчі спроби практичних працівників наближають надбання української культури до дітей: у садках обладнано кімнати національного побуту, музеї - віконця в історію рідного народу, які зрозуміло й правдиво ілюструють, як жили, трудилися наші предки: дітям кортить торкнутися череп'яної ринки, глечика, грубо тканого килима. Надалі це допомагає зрозуміти, як можна зварити борщ чи спекти хліб у великій і загадковій печі, як поратися з рогачами та горщиками. Пізнання дітьми народного побуту доречно здійснювати, організовуючи їхню практичну діяльність з характерними предметами. Для цього потрібні не лише народні іграшки-забави, а й реальні речі вжитку такого розміру й гатунку, з якими б малі гралися, відтворювали те, що дізналися про народний побут. Цьому сприяють цікаві фольклорні свята, як-то "Веснянки", "Свято Івана Купала", "Обжинки" тощо.

Гра у широкому її розумінні є чудовим засобом прилучення дошкільника до національних традицій, адже будь-який народний обряд заснований на ігровому дійстві. Тут доречні й соковитий гумор, загадки, прислів'я і приказки, потішки і небилиці. Зрозумілими й близькими стають дитині народні пісні, хороводи, у її активний словник входять призабуті слова і вирази, які доносять думки, мрії і сподівання попередніх поколінь,

Нормування духовності передбачає становлення національної самосвідомості особистості як основи патріотизму, запоруки формування інтернаціоналізму. Народне - це детермінація дошкільного виховання буттям і свідомістю народу; національне зумовлюється життям нації, своєрідністю пройденого нею історичного шляху; інтернаціональне синтезує внесок багатьох націй у загальнолюдську культуру. Народне, національне й інтернаціональне у педагогіці є конкретно-історичними формами втілення у ній загальнолюдського. Вони ж, власне, і є провідними чинниками виховання національної свідомості та інтернаціональних почуттів у дошкільників.

Забезпечення синтезу національного з народним, загальнолюдським дає змогу взяти для дошкільного виховання те цінне у нашій культурі, що має послідовно гуманістичний характер, велике духовне та пізнавальне значення. Створений на таких засадах дитячий заклад формує не абстрактну людину, а представника української нації, носія народної моралі й національної культури, майбутнього творця народовладдя, громадянина суверенної демократичної держави.

Старші дошкільники цілком спроможні сприйняти певні "історичні знання". У період відродження національної самосвідомості доречно сягнути з ними витоків стародавньої Русі - часу заснування Київської держави русичів, пращурів українців; перегорнути сторінки історії багатостраждальної України - боротьби проти татаро-монгольського поневолення, національно-визвольного руху українського козацтва, трагедії січових стрільців, українського селянства, інтелігенції тощо.

Доступні розповіді про доленосні віхи на шляху розвитку рідного народу, про його боротьбу, спроби відродитися й стати у рівень з іншими народами викличуть інтерес у дошкільників, будуть сприйняті з розумінням. Адже коли кобзарі співали про сиву бувальщину, то слухати їх сходилися і малі, й старі, й зерна народної мудрості падали на благодатний грунт дитячої душі. Як розвиток цих подій можуть сприйматися і минулі революційні, і сучасні соціальні процеси. Так з'явиться логічний зв'язок між історією та сучасністю, виявиться ще один вагомий аспект суспільних подій. В органічній єдності з історією народу стануть зрозумілими образи деяких історичних осіб, які відіграли принципову роль у долі українців. Історичний підхід зумовить також потребу ознайомлення дітей з національною символікою.

Психолого-педагогічні передумови виховання патріотичних та інтернаціональних почуттів у дітей дошкільного шу визначаються і сензитивністю малят до сприймання рідної мови, їхньою зацікавленістю малими формами усної народної творчості, здаїністю до моральних переживань, прагненням прилучитися до сучасних суспільних подій, до трудової діяльності дорослих, до історичного минулого своєї Батьківщини.

Мова - наша жива історія. Через мову можемо проаналізувати наш віковічний шлях: у ній збереглися слова та вирази, які з глибини віків доносять думки і сподівання, злети й падіння, пережиті українською нацією під впливом різних чинників. Саме завдяки мові сприймаємо усну народну творчість, осягаємо сутність творів прикладного мистецтва, історію їхнього творення, побутове призначення, Отже, мова відбиває й етнічну культуру народу - його побут, звичаї, а значить, є засобом виховання національної самосвідомості, основ громадянськості, патріотичних почуттів.

Перше слово дитина має почути і сказати рідною мовою. Рідна мова зумовлює її психічний розвиток, формує усвідомлення себе, як представника української нації. Любов до мови свого народу можна сформувати, використовуючи її у безпосередньому повсякденному довірчому спілкуванні дитини з рідними у сім'ї, з близькими шанованими людьми у дитячому садку. Тепло взаємин з цими дорослими сприяє прилученню малюка до їхніх духовних цінностей, спонукає наслідувати їхню мову, ставлення до навколишнього. У малих формах усної творчості українського народу - потішках, забавлянках, піснях та ін. - втілилось дбайливе, чуйне ставлення дорослих до дітей.

Очевидно, народна педагогіка, цей синтез любові й мудрості старших поколінь стосовно молодших і породила особливо захоплюючу форму збагачення життєвого досвіду дитини - гру. Полегшуючи у такий спосіб оволодіння рідним словом, традиціями, що склались історично, народна педагогіка легко й природно дає змогу ввести гру у повсякденна дітей, зробити її життєво необхідною. Це живе джерело доступно донесе до малят мелодику української мови, елементи історії, етнографії. Його допомога особливо цінна на початковому етапі соціального виховання.

На ґрунті любові й повага до рідного слова, до мудрості, творчості свого народу формуватиметься розуміння зацікавлень і потреб інших народів, шанобливе ставлення до їхньої мови, культури. Розвиток національної самосвідомості відкриває незаслужено забуту впродовж останніх десятиріч можливість використання з виховною метою найближчого оточення дошкільників - повсякденного спілкування у кожній віковій групі дітей кількох національностей.

Організовуючи народознавчу роботу з дошкільниками, вихователі повинні в комплексі розв'язувати пізнавальні, навчальні, розвивальні, виховні та мовленнєві завдання. Пізнавальні завдання передбачають розширення обсягу знань дітей про Україну, її історію, культуру, природні багатства. Дітей спочатку ознайомлюють з найближчим оточенням, з яким вони контактують щодня. Поступово стежинкою рідного краю ведуть дитину до столиці України Києва, інших міст та пам'ятних місць Батьківщини.

На заняттях з народознавства малюк вперше ознайомлюється з державними символами (герб, прапор, гімн) та народними національними оберегами (калина, верба, віночок, рушник тощо). Предметом обговорення у дитячому товаристві мають бути й родові корені кожної сім'ї, кожної родини. Вихователь повинен стимулювати й заохочувати дітей до пізнання свого родоводу.

Упродовж перебування дітей у дошкільному закладі потрібно ознайомити їх з побутом нашого народу як у минулому, так і на сучасному етапі. Діти повинні знати (впізнавати, розрізняти) українські національні іграшки, національний (традиційний та регіональний) одяг, взуття, посуд, предмети побуту та хатнього інтер'єру, подвір'я. Треба зацікавити дітей українською національною обрядовістю, народними святами, прикметами, народною творчістю, національним мистецтвом, народними промислами. Не можна обійти увагою й українську національну кухню. Пізнавальні завдання реалізуються й у пізнанні дітьми природи рідного краю (ліси, степи, моря, гори, заказники та ін.). Навчальні завдання передбачають формування перших наукових народознавчих та історичних понять, у майбутньому - основи наукового мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології.

Вихователь повинен:

розвивати пізнавальну активність дітей, прагнення якомога глибше пізнати свій народ, свої національні корені; формувати стійку зацікавленість у народознавчому матеріалі, бажання пізнати його глибше, навчити використовувати його в побуті, у дитячому житті, запам'ятовувати вірші, прислів'я, прика­зки, казки, загадки;

прищеплювати дітям елементарні трудові навички, пов'язані з народними ремеслами. Вчити малюків вишивати, витинати, розписувати за українськими мотивами писанки, іграшки, посуд; виготовляти різні вироби: іграшки, глиняний посуд, вибійки, вити-нанки, аплікації тощо.

Розвивальні завдання передбачають розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам'ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого й сучасного, виокремлювати місцеве, регіональне від загальнотради-ційного національного.

Мовленнєві завдання є супутніми на кожному народознавчому занятті. Наприклад, дітям приготували обід з українських національних страв, з назвами яких діти ще не обізнані. Отож, під час обіду вихователь поповнює словник дітей новими словами: куліш, пампушки, деруни чи крученики. Мандруючи до української оселі прадідів, діти вперше чують слова стріха, тин, перелаз, скриня, ослін, долівка.

Словник дітей також поповнюється образними виразами, коли вони слухають фольклорні твори та твори українських письменників. Діти на прохання вихователя пригадують знайомі прислів'я, приказки, примовки. Кожне заняття супроводжується розповідями дітей про бачене, почуте, пережите.

Виховні завдання мають на меті прищепити дітям насамперед любов до рідного краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до батьківщини, почуття гордості за свій народ, повагу до національної культури, національних звичаїв та оберегів. Природними національними рисами характеру українців вважаються щирість, гостинність, доброта, мудрість, щедрість, добре почуття гумору. Отже, ці риси особистості потрібно виховувати у дитини, використовуючи для цього багатий народознавчий матеріал.

Заняття з народознавства сприяють вихованню у дітей духовності на національному фунті, доброзичливості, чесності, взаємоповаги, чемності, скромності, товариськості, поваги до культур інших народів, ушанування їхніх традицій, оберегів. Прилучення дітей до народної творчості, мистецтва, безпосередня участь у національних святах виховують у них естетичні почуття, розвивають художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитини радощами, піднімають настрій, формують естетичний смак.

Перспективна програма розвитку освіти в Україні у XXI ст. орієнтує педагогів дотримуватись принципу варіантності програм виховання та навчання дітей у дошкільному закладі, для дошкільних закладів нашої держави видано декілька різних програм, підготовлених як науковими колективами, так і окремими авторами. Розгляньмо, як реалізуються в чинних профамах принципи народності, регіо-нальності, краєзнавства в ознайомленні дітей з рідним краєм, історією та сьогоденням національної культури.

Профама "Малятко" [10] містить розділ "Дитина і навколишній світ", в якому визначено теми ознайомлення дітей з навколишнім. На другому і третьому роках життя автори пропонують три теми -"Моя сім'я", "Дитячий садок", "Праця дорослих". У другій молодшій та середній групах додаються теми "Наша вулиця", "Рідне місто". Дітям старшої та підготовчої груп пропонується тема "Народознавство". Відповідно до програми лише на шостому році життя дітей вперше ознайомлюють з традиціями українського народу, які необхідно знати і шанувати. Це надто пізно. Дитина, яка виховується на відповідному національному ґрунті, повинна прилучатись до народних звичаїв і традицій з першого року свого життя.

Розділ "Художня література" передбачає широке ознайомлення дітей з усною українською народною творчістю з раннього дитинства. Розділи "Образотворче мистецтво" й "У світі музики" містять завдання ознайомлення дітей з українським національним мистецтвом, народними промислами, українськими народними піснями, танцями, хороводами, іграми, музикою.

Зональна програма "Українська дошкілля" [23] вміщує чимало народознавчих відомостей у розділі "Рідний край". Так, уже на четвертому році життя пропонується ознайомити дітей з будинками і спорудами, збудованими в національному стилі, з виробами місцевих умільців, з народними звичаями, святами, державними символами. Дітей старшого дошкільного віку ознайомлюють з історією України, радять дотримуватись давніх українських традицій, таких, наприклад, як: "Український народ на знак глибокої поваги дітей до своїх батьків учить звертатись до батьків на "Ви". Це прадавня народна традиція, якої необхідно дотримуватись" [23]. Стосовно цього можуть бути різні підходи, сьогодення вносить свої корективи у сімейні взаємостосунки.

Схвальним у змісті цієї програми є ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з родинними стосунками, родинними традиціями в Україні. Ось деякі з них: урочисте завершення будівництва оселі, зведення даху, батьківське благословення. За уявленнями українського народу, народження дитини знаменується появою нової зірки. На честь новонародженого влаштовують свято - зорини. У першу купіль новонародженого кладуть різні ароматні квіти і трави (любисток, руту, м'яту), висловлюють маляті різні добрі побажання. За українським звичаєм дитину називають на ім'я старших: дівчинку -ім'ям бабусі, прабабусі або матері, хлопчика - ім'ям діда, прадіда, батька.

У програмі пізнавально-навчальні завдання тісно пов'язані з виховними та мовленнєвими. Так, любов та повагу до батьків пропонується висловлювати дітям ніжними словами-зверненнями: батечко, батенько, батейко, батіночко, татко, таточко, татонько, татуньо, татусенько, татунечко, татусь; мати, мама, неня, ненька, матуся, матінка, мамочка. Народ дбає про те, щоб у родині була щира співдружність, заснована на взаєморозумінні батька і матері, дружбі і повазі між старшими і молодшими. Старша дитина в сім'ї завжди є першим помічником батьків у піклуванні про менших дітей. Хрещені мати й батько (куми) допомагають рідним батькам виховувати дитину від народження до зрілості.

Автори програми радять виховувати у дітей риси майбутніх дбайливих матерів та батьків: у дівчаток - лагідність, ніжність, хазяйновитість, щирість, прагнення мати дітей, любити, годувати їх; у хлопчиків - шанувати сім'ю, вміти її захищати, бути добрим, щирим, працьовитим господарем, дбати про сім'ю, виховувати дітей.

Формуючи особистість, слід, на думку авторів, прищеплювати дітям риси, властиві українському народові: гуманізм, працелюбність, чуйність, доброзичливість; українцям здавна притаманна набожність; вони - люди щирі, правдиві, великодушні, безкорисливі, скромні, співучі, з добре розвиненим почуттям гумору.

В Україні з роду в рід передаються настанови, які зобов'язують не залишати людину в біді: голодного нагодувати, спраглого напоїти, дати притулок подорожньому, співчутливо поставитися до скривдженого й допомогти йому, відвідати хворого, застерегти людину від лихого вчинку, відвернути від неї біду. Все це потрібно виховувати у дитини змалечку.

Програма "Дитина" [2] вміщує народознавчі завдання у розділі "Любій малечі - про цікаві речі". Матеріал розділу подано за тематичним принципом. Це такі теми, як: "Наш дитсадок", "Родина", "Культура родинних відносин", "Наш дім (квартира)", "Предмети побуту та вжитку", "У нашої Оксаночки таке хороше вбраннячко", "Смачного вам", "Золоті руки", "Вони живуть поряд з нами", "У світлиці природи", "Мій рідний край", "Ми подорожуємо", "Народна берегиня", "Свята". У старшому дошкільному віці додаються й конкретизуються ще такі теми: "Про сталевих коней, килими-літаки і чоботи-бігунці", "Фольклорні символи".

У розділі "Чарівні фарби і талановиті пальчики" передбачається ознайомлення дітей з картинами українських художників - як класиків, так і сучасників, народним декоративним мистецтвом, залучення дітей до активної продуктивної діяльності. Так, за програмою діти повинні вміти ліпити декоративні тарілки, таці, миски, глечики, кухлики, куманці, підсвічники, обереги (у вигляді птахів, звірів, коней) з наступним розфарбуванням.

У пропонованих авторами темах "Барви осіннього лісу", "В гостях у дванадцяти місяців", "Весняний переспів", "Зимова казка", "Травень на схилах Дніпра" та ін. вдало поєднуються виховні, пізнавальні, навчальні завдання. Тематична подача матеріалу ознайомлює дітей з творами мистецтва, з природою рідного краю й водночас передбачає прищеплення дітям навичок малювання, аплікації, вишивання тощо. Наприклад, тема "Мандрівка до Чорного моря". Художник-мариніст. Знайомство з картинами І. Айвазовського "Чорне море", "Буря", "Місячна ніч". Відповідний емоційний настрій збагачується першою частиною 6-ї симфонії П. Чайковського, малюванням мор­ських пейзажів. В аплікації - це колективна робота "Морська зустріч двох флотів (піратського та королівського)". У ліпленні - кораблі (парусні) з глини, пластиліну тощо.

Наприклад, зміст теми "Пишається над водою червона калина" розкривається образ калини у творчості майстрів декоративного розпису К. Білокур "Калина", В. Павленко "Калина", Т. Пата "Зозуля на калині". В малюванні, аплікації, ліпленні (барельєф) діти (по двоє) задумують і виконують творчі роботи за мотивами літературних та музичних творів про калину. Тема "Андріївські вечорниці" (свято Андрія) передбачає виготовлення дітьми малюнків, аплікацій, дрібної пластики з глини (подарунків), ігри в Калиту та ін.

Набути перших навичок продуктивної творчої діяльності допоможе малюкам гурткова робота. Автори програми "Дитина" пропонують організувати із старшими дошкільниками гуртки: флоромо-заїка, аплікація із соломки, художні поплітки, вишивання, витинанки. Наприклад, у гуртку "Вишивання" дітей вчать вишивати хрестиком, напівхрестиком, складати ескізи та вишивати за ескізами; ознайомлюють з художніми швами - "китиці", "стовпчики", "розкол", "снопики", "козлики", "павучки". А тих, хто полюбляє художні поплітки, навчають плетінню декоративних виробів із різних матеріалів: соломки, кольорового паперу, дротиків, ниток, а також макраме, ткацтву.

Зміст ознайомлення дітей дошкільного віку з українськими національними традиціями викладено у тематичній програмі "Народознавство" [12]. Програма побудована за регіональним принципом ознайомлення дітей з рідним краєм та принципом тематичного розміщення матеріалу. Програма охоплює такі теми: "Україно моя, Батьківщино моя", "Символи України", "Родовід", "Родинне деревце", "Побут України", "Національні традиції та свята", "Мово рідна, слово рідне", "Народні ігри", "Народна метеорологія", "Українське національне мистецтво", "Народнодекоративне мистецтво та промисли", "Рідна природа". У межах кожної теми подаються: довідковий матеріал для вихователя, тематичний словник для роботи з дітьми та орієнтовна тематика занять.

У дошкільному закладі матеріали з українського народознавства використовуються па заняттях з ознайомлення дітей з явищами навколишнього світу, рідної природи, з художньої літератури, образотворчої діяльності, на музичних заняттях. Ці заняття можуть бути різних типів. Фронтальні заняття проводяться з усією групою дітей. Групові заняття (об'єднують не більше 10-15 дітей) проводяться з кожною підгрупою окремо. Це можуть бути екскурсії, екскурсії-огляди, мандрівки, спостереження, ігри.

Індивідуально-групові заняття об'єднують від п'яти до восьми дітей. Це розігрування малих жанрів фольклору, заучування забавля-нок, віршів, лічилок, скоромовок, прислів'їв. Індивідуальні заняття проводять з однією дитиною (або трьома-чотирма дітьми) для закріплення або корекції набутих знань, умінь, навичок.

Заняття народознавчого циклу мають комбінований характер. Упродовж заняття вихователь використовує різноманітні методи навчання: розглядання виробів та бесіда про них, загадки, приказки, вірші, пісні, ігри, картини, художні твори, технічні засоби (платівки, діапроектор, діафільми). Вони можуть бути також комплексними, коли на одному занятті розв'язуються програмні завдання з різних розділів: рідний край, образотворча?