3.4. Закономірності розвитку етнопедагогічної культури батьків

В умовах успадкування педагогічної мудрості поколінь важливим суспільним завданням постає організація родинного виховання та підвищення рівня педагогічної культури батьків [7, 17].

Нині спостерігається реальне падіння рівня педагогічної куль-ури батьків, що забезпечує певною мірою невисоку результативність аємодії всіх суспільних інституцій у системі родинно-громадсько-икільного виховання підростаючого покоління.

Безперечно, найкращі умови для становлення етнопедагогічної ультури сім'янина створені в родині, в якій проживає декілька поколінь, де панує багатство різнопланових видів відносин, де є можливість передачі й засвоєння наступним поколінням всієї різноманітності сімейних ролей у процесі безпосередньої життєдіяльності сім'ї. Ці можливості сучасна українська сім'я, як і родина інших європейських країн, поступово втрачає.

З ускладненням обставин для здійснення виховної місії батьків постає необхідність вироблення нових підходів для реалізації функції збереження й передачі традиційного досвіду родинних взаємовідносин наступним поколінням. Дослідження вчених свідчать, що особистісні якості сім⁷янина формуються під впливом ооразу, Ідо склався в дорослих у сім'ї і насамперед батьків, їхнє ставлення до дитини регулює усвідомлену й неусвідомлену батьківську діяльність - способи батьківської поведінки, характер емоційного ставлення до дітей, особливості сприймання та розуміння їх дорослими. Значущість батьків для дітей зберігається на всіх етапах індивідуального розвитку [22, 102].

Відомий психолог О. Кульчицький посилається на думку 3. Фройда про те, що "світ людини визначається невеликою кількістю осіб, що в її очах набули грандіозного значення і що до неї належать передусім особи родинного кола, а понад усе - батько". Цей перший процес суспільного наслідування, продовжує вчений, має вирішальне значення для наступних. За Фройдом, відношення сина до батька ведуть до т. зв. в психоаналізі "ідентифікації", "ототожнення", процесу "партиципації", участі у переживанні й почуттях іншої особи, перенесення себе на основі розуміння другої особи в її єство. О. Кульчицький називає це явище "регресією", тобто несвідомим поверненням дорослої людини назад до літ дитинства й віднайдення та відтворення в її ставленні до "провідника" типових настанов дитини до батька (ставлень підпорядкованості, послуху, подиву, пошани). Внаслідок ідентифікації (ототожнення) члена маси з її провідником утворюється взаємна відносна ідентифікація членів маси поміж собою... [18, 61].

Тому система вироблених і прийнятих українським народом принципів, форм, методів і прийомів виховання дітей і молоді передається від одного покоління до іншого й засвоюється ними через певні духовно-моральні цінності та настанови, національні звичаї і традиції, знання, вміння та навички, набуті в процесі життєдіяльності родини. Звідси необхідним постає обґрунтування передачі відповідних усталених виховних норм, зразків, звичаїв через формування високої педагогічної культури батьків, які зумовлюють певну спрямованість поведінки, певну духовно-моральну мотивацію дій своїх вихованців. Яким же чином можна зберегти і примножувати відповідний рівень етнопедагогічної культури сучасних батьків, враховуючи зазначені вище складні соціально-економічні й політичні обставини?

Аналіз організації педагогічного навчання батьків, врахування його помилок і хиб, вироблення нових програм педагогічної освіти батьків спонукає до використання в роботі таких основних принципів.

Принцип професійної компетентності означає необхідність підготовки всіх причетних до справи педагогічної освіти батьків для розв'язання проблем сімейної педагогіки. Сучасним батькам не потрібний курс загальної педагогіки і психології, навіть у поліпшеному його варіанті. У цьому плані необхідно враховувати специфіку родинної педагогіки, яка має свій категоріальний апарат - тип сім'ї, сімейні взаємини, традиції сім'ї, ситуація сімейного виховання, мікроклімат сім'ї, методи й засоби батьківського впливу на дитину тощо.

Принцип діагностичного підходу означає необхідність поєднання педагогічної освіти батьків із вивченням сім'ї, виявленням і самовиявленням її реальних виховних можливостей та рівня педагогічної культури кожного з дорослих членів сім'ї. Реалізація цього принципу - надзвичайно складне завдання в умовах конкретних регіонів (при відсутності соціально-психологічних служб, недостатній підготовленості вчительських кадрів з цих питань тощо).

Принцип диференційованого підходу вказує на необхідність урахування типології сімей, створення такої системи підвищення рівня педагогічної культури, включаючись у яку батьки могли б вільно, відповідно до своїх потреб, інтересів та діагностованого рівня сформованості педагогічної культури сім'янина, вибрати зміст і відповідну форму для її удосконалення.

Принцип спрямованості педагогічної освіти батьків на особистість дитини, її індивідуальний творчий розвиток допоможе програмувати ціннісні орієнтації батьків із питань виховання у доцільному напрямі.

Принцип індивідуального підходу передбачає не тільки врахування особливостей кожної сім'ї та її членів у наданні їм педагогічної допомоги, але й підвищення педагогічної культури та інтересу до виховання своїх дітей до такого рівня, який характеризується складанням індивідуальних сімейних виховних програм. Можна сподіватись, що вже в недалекому майбутньому кожна українська сім'я зможе за допомогою психолога, відповідних представників соціально-психологічної служби розробляти власну програму сімейного виховання, яка відповідала б соціальним очікуванням суспільства, потребам дитини та специфічним умовам родинних взаємовідносин.

На нашу думку, провідним напрямом в організації педагогічної освіти батьків сьогодні повинна стати індивідуалізація просвітницької діяльності досвідчених фахівців із різних галузей знань, об'єднаних у комплексну службу соціально-психолого-педагогічної допомоги родині. У цій справі не може бути "компанійщини" на зразок утворення батьківських університетів, відповідних педагогічних факультетів чи покласного педагогічного всеобучу, і виступаємо опонентами окремих науковців у доцільності запровадження таких форм педагогічного "всеобучу".

Значна віддаленість проживання батьків від шкіл, їхня зайнятість у сфері суспільного й домашнього виробництва, відсутність постійного складу батьківської аудиторії, узагальненість педагогічного матеріалу і, відповідно, слабка його інформативність, відірваність від конкретних проблем у кожній окремій родині, різний рівень реальної сформованості педагогічної культури слухачів та багато інших труднощів ставить під сумнів досягнення результативності у масових формах таких занять. За нашим переконанням, необхідно відмовитися від проведення колективних, масових занять із батьками і поступово забувати, що в педагогічній освіті батьків існують щомісячні батьківські збори (загальношкільні чи навіть класні), районні чи міські конференції, лекції тощо. Бо як би не урізноманітнювали ми форми і зміст їх проведення, вони малоефективні, не дають конкретному батькові, матері необхідної для них інформації. Під час таких заходів даремно губиться дорогоцінний час як самих батьків, так і психологів, вчителів, спеціалістів-організаторів подібних занять, знецінюється і дискредитується сама ідея педагогічної освіти дорослих.

Звичайно, батькам необхідно засвоювати ази, загальні положення родинної педагогіки, але це не означає, що ми знову повинні повертатися до народних університетів чи лекторіїв педагогічних знань. Ці знання можуть широко передаватися через засоби масової комунікації: комп'ютерні диски, пресу (в тому числі й педагогічну), радіо, телебачення, педагогічну літературу, театральну постанову, кінострічку тощо. Настала нагальна потреба підготувати високоякісний науковий професійний практичний матеріал для означених засобів комунікації. Такий матеріал може знаходитися як у місцях індивідуальної просвітницької діяльності суспільних установ - народних будинках просвіти, спеціально створених приміщеннях соціально-психологічної служби, у педагогічних світлицях (своєрідних кабінетах педагогічної освіти і самоосвіти батьків) шкіл, дошкільних закладів тощо у вигляді відеосюжетів, магнітофонних записів, педагогічних текстів бесід, консультацій, відповідей на запитання і т. п.

Щодо змісту загальних положень, які розкривають основи родинного виховання, доцільно насамперед виділити такі головні теми: "Роль родини у вихованні дітей та молоді"; "Виховна місія батька й матері"; "Гармонія родинно-громадсько-шкільного виховання"; "Особливості застосування засобів і методів сімейного впливу на дитину"; "Специфіка родинного виховання дітей у різних за структурою сім'ях"; "Виявлення рівня педагогічної культури'батьків як умова їх психолого-педагогічного самовдосконалення".

Засвоєння змісту цих тем може відбуватися на різних рівнях. Перший - методичний - передбачає озброєння всіх причетних до організації педагогічної освіти батьків фахівців (психологів, вчителів, науковців) відповідними знаннями й уміннями контактної взаємодії з батьками, іншими членами сімей. Другий - практичний - означає власне організацію системи підвищення рівня педагогічної культури конкретних батьків як вихователів окремої дитини.

На другому, практичному, рівні у центрі уваги необхідно покласти результативність, а не сам процес взаємодії школи та інших соціальних інституцій з сім'єю у психологізації та педагогізації дорослих членів родини. У зв'язку з цим потрібна відверта розмова з батьками про доцільність систематичного, здійснюваного з ініціативи батьків підвищення рівня їх педагогічної культури. Розмова має базуватись на результатах професійного діагностичного психолого-педагогічного обстеження, з відповідною аргументацією, ілюструванням наслідків допущених помилок, промахів у сімейному вихованні, прогнозуванням варіантів майбутніх життєвих колізій тощо. Необхідне також ознайомлення батьків із наступним змістом їх педагогічної освіти й самоосвіти, з принципами побудови чи перебудови їх відносин із відповідними спеціалістами, з індивідуалізацією форм і методів такої співпраці.

Тема на диференційованих групових заняттях та індивідуальної просвітницької діяльності з основ родшного виховання дітей дошкі­льного віку, молодших школярів можуть розглядатися такі теми:

а) для батьків дітей дошкільного віку:

- Вимоги щодо народження і розвитку повноцінної та здорової дитини.

- Українські народні традиції родильної обрядовості і сучасність.

- Українське традиційне родинне пестувальне мистецтво.

- Колискові пісні й забавлянки - неодмінна умова інтелектуально-психічного та емоційно-етичного розвитку дитини.

-Роль казки у вихованні дошкільника і творчий розвиток дитини. Розвиток фізичних якостей особи.

-Розвиваючі дитячі ігри. Забезпечення психічного здоров'я та розвиток інтелектуальної культури дошкільника.

-Духовно-моральний розвиток дитини.

-Формування елементів господарсько-економічної культури тощо.

Орієнтовною тематикою індивідуальних консультацій для дітей дошкільного віку може також бути: Чи потрібно перенавчати "ліворуких" дітей? Що і скільки можна дивитися по телебаченню? Як запобігти конфліктам дітей у сім'ї? Що і як дарувати дитині на день народження? Як допомогти лічити і гарно писати? Як запобігти дитячим страхам? Що робити, коли дитина вередує? Які домашні доручення може виконувати дошкільник? Як привчити дитину до охайності, порядку? Чи потрібно дитині знати про смерть близьких, брати участь у поховальних та поминальних обрядах? Як організувати віль­ний час у сім'ї? Як оформити дитячий ігровий куточок, дитячу кімнату? Як запобігти жорстокості дітей до інших? Гігієна статевого виховання дітей. Як поводитися з хворою дитиною? Як в умовах сім'ї привчити дитину до праці? Як підготувати дитину до школи? Як ви­ховати в дітей повагу до старших? Як оберігати пам'ять роду"?

Досвід проведення таких занять свідчить, що варте уваги планування доцільних організаційних форм участі батьків у системі підвищення рівня їх педагогічної культури, здійснене за допомогою анкетного опитування. Для цього необхідне також групове та індивіг дуальне діагностичне обстеження загальних і конкретних педагогічних знань, умінь, здібностей батьків (регулярне й систематичне, згідно графіку, відповідно до бажань та можливостей батьків).

На нашу думку, потрібна перебудова групових та індивідуаль­них занять з батьками із застосуванням таких блоків проблемного викладу матеріалу: діагностичний блок питань для самоперевірки рівня знань, сформованих педагогічних якостей, умінь, навичок тощо; проблемний блок (постановка проблемних завдань, конструювання та розв'язування проблемних ситуацій тощо); блок перевірки й самоперевірки необхідних знань у розв'язанні педагогічних задач-ситуацій, що зміцнює життєву упевненість батьків, їхню психолого-педагогічну компетентність; блок розширеної інформації з питань результативного розв'язання проблеми (наприклад, засвоєння тактичних принципів ініціатора контактної взаємодії тощо).

Необхідно урізноманітнювати організаційні форми залучення батьків до педагогічної самоосвіти. В умовах поступового переходу до індивідуальної консультативної роботи психолога з клієнтами-батьками, які самі звертаються за необхідною допомогою, ефективними на сучасному етапі є: диференційовані тематичні заняття, індивідуальні педагогічні консультації, бесіди, доручення, дво-, трьохден-ні стаціонарні семінари для груп батьків, візитні запрошення батьками спеціалістів у сім'ю для розв'язання конкретної проблеми, запрошення батьків для індивідуальних та групових занять у педагогічні світлиці, тематичні виставки психолого-педагогічної літератури з проблем родинного виховання тощо. Батьки можуть брати участь у групових формах (консультації з психологами, юристами, лікарями, вчителями; заняття в школі молодих батьків тощо, а також у таких конкретних формах діяльності, як обмін досвідом виховання, педагогічний практикум, батьківський педагогічний консиліум, діагностичне тестування рівня сформованої психолого-педагогічних якостей, умінь; складання індивідуальної програми сімейного виховання і розвитку дитини; участь у проведенні традиційних народних свят, звичаїв, обрядів з акцентуванням на виховний характер окремих їх елементів (підготовка і відзначення свят Миколи-Чудотворця, Різдва, Нового року, Великодня) тощо.

Як засвідчує досвід [20, 276-281], ефективними методами активізації навчально-виховної взаємодії психологів, учителів, вихователів та батьків є аналіз виховних ситуацій, самоаналіз і критичне ставлення до власної виховної діяльності, її результатів, розв'язання педагогічних завдань, педагогічні ігри, дидактичні комунікативні ситуації, театралізовані дійства.

Важливими у педагогічній взаємодії, наприклад, дошкільного закладу з сім'єю постіють такі етапи:

Знайомство батьків з педагогами, особливостями побуту й режиму закладу, вимогами Д) організації його життєдіяльності. Знайомство педагогів із сім'єн. вихованця, із самою дитиною, її характерними особливостями.

Адаптація дитини і сім'; до педагогів, умов і вимог дошкільного закладу. Спостереження педагогів за поведінкою дитини, рівнем її розвитку, здібностями. Вивчання виховного потенціалу сім'ї. Поступове залучення батьків до педагогічного процесу. Мотиваційне забезпечення їхньої активності, заохочення до співпраці. Активна співпраця на основі потреб і можливостей партнерів, спільної зацікавленості в успішних результатах щодо становлення особистості дитини.

Безпосередніми результатами такої взаємодії є створення доброзичливої атмосфери взаємостосунків, гуманізація виховного процесу в дошкільному закладі і сім'ї; відмова від будь-яких форм фізичного та психічного тиску на дитину, насилля над її гідністю; підвищення рівня загальної та педагогічної культури батьків і педагогів; їх зорієнтованість на самовдосконалення і саморозвиток; створення умов для повноцінного фізичного, інтелектуального, морального, естетичного й соціального розвитку дитини, забезпечення первинних цінностей орієнтацій у різноманітних галузях життя, у культурній спадщині народу і роду [20, 280-281].

Така переорієнтація у здійсненні педагогічної освіти батьків, збагаченні етнопедагогічної культури сім'янина вимагає матеріального забезпечення цього процесу з боку суспільства. Якщо суспільство хоче зберегти міцну сім'ю, здорове виховане покоління, мати краще майбутнє, то необхідно грунтовніше ставитись до розв'язання цієї проблеми, матеріально забезпечувати реалізацію окреслених завдань.

Література

1. Белинская Е.П., Тихомандрицкая О.А. Социальная психология личности: Учебное пособие для вузов. - М, 2001.

2. Бондарчук О. Психологія сім'ї. - К., 2001.

3. ВР. ~ 1999. - 17 вересня. N 1063-ХІУ.

4. Галковська Т. Татусь суворий, однак справедливий // Дзеркало тижня. - 2002. - 8 березня.

5. Гребенников И. Основы семейной жизни. - М., 1991.

6. Гусейнов А. Трудный путь к моральным святыням // Пульс. - 1989.

7. Державна національна програма "Освіта". Україна XXI століття. -К., 1994.

8. Эйдемиллер Э., Юстицкий В. Семейная психотерапия. -Л., 1990.

9. Захарук Д. Нова українська родина. - Снятин, 2000.

10. Злобіна О. "Екранна" версія життя і зміни особистісної суб'єк тивності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 2.

11. Иванова Н.Л. Структура социальной идентичности личности: проблема анализа. - Психологический журнал. - 2004. - Т. 25. - № 1.

12. Іван Павло II. Енцикліка Evangelium Vіtае // За ред. о. Софрона Мудрого ЧССВ. - Рим, 1995. - 160 с.; Іван Павло II. Апостольське повчання Familiaris consortso. Сімейне співжиття. - Львів, 1995.

13. Коваль Л., Звєрєва І., Хлєбік С. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. -К., 1997.

14. Ковбас Б., Костів В. Родинна педагогіка: У 3-х т. - Т. 1. Основи родинних взаємовідносин. - Івано-Франківськ, 2002.

15. Ковбас Б., Костів В. Родинна педагогіка: У 3-х т. - Т. 2. Основи родинного виховання. - Івано-Франківськ, 2005.

16. Кравець В. Психологія сімейного життя: Навчальний посібник. - Тернопіль, 1995.

17. Кравець В. Психолого-педагогічні основи підготовки школярів до сімейного життя. - Тернопіль, 1997.

18. Кульчицький О. Український персоналізм. - Мюнхен-Париж, 1985.

19. Мазница А. Картинки в цифрах // Зеркало недели. - 2001. – 14 июля.

20. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. - К., 1999.

21. Мендела С. Статеве виховання у школах // Вісник Інституту Родини і Подружнього Життя Львівської Богословської Академії. - Вип. 3. Статевість людини. - Львів, 2002.

22. Насонова О. Батьківські установки в сім'ї і ставлення підлітків до себе // Педагогіка і психологія. - 1995. - № 1.

23. Папська рада у справах сім'ї. - 2002.

24. Підлісний Ю. Цінності. Християнський світогляд. Виховання // Бюлетень Інституту Родини і Подружнього Життя Львівської Богословської Академії. - Вип. 1. - Львів, 2000.

25. Про становище сімей в Україні. Державна доповідь за підсумками 2000 року. - К., 2002.

26. Рабжаева М. В. Семейная политика в России XX в.: историко-социальный аспект // Общественные науки и современность. -2004. - № 1.

27. Свободное трудовое воспитание. - М., 1921.

28. Семейное воспитание: Краткий словарь / Сост.: И. Гребенников, Л. Ковинько. - М., 1990.

29. Соколова Л. Формування емоційної культури старшокласників засобами навчально-виховного процесу. Автореферат дис. . канд. педагог, наук. - Харків, 1994.

30. Спиваковская А. Как быть родителями: О психологии родительской любви. - М., 1986.

31. Стельмахович М. Українська родинна педагогіка: Навч. посібник. - К., 1996.

32. Стельмахович М.Г. Українська етнопедагогіка // Радянська школа. - 1989. -№ 6.

33. Стельмахович М. Гуцульська родина: батьки і діти – Гуцульська школа. -1995. ~№ 1.

34. Сухомлинський В. Батьківська педагогіка. - К., 1978.

35. Українська душа. - К., 1995.

36. Шабатура М., Матяш Н., Мотузний В. Біологія людини. 9 клас. Підручник.-К., 2001.

37. Шкільний курс "Валеологія" // Збірник матеріалів / За ред. Л. Ващенко.-К., 1994.

38. Яновская 3. Сказка как фактор классового воспитания // Путь просвещения. - 1923. - № 4.

39. http: // www.zerkalo-nedeli.com./ie.show/328/29352.

РОЗДІЛ IV

ЕТНОПЕДАГОГІКА УКРАЇНСЬКОГО ДОШКІЛЛЯ