Історія відкриття і дослідження

Докладніше: Історія відкриття динозаврів

Гігантські кістки, котрі знаходяться іноді в землі, в часи античності вважали останками героїв епохи Троянської війни, в Середні віки і аж до XIX ст. — останками велетнів, про яких згадується в Біблії і які загинули під час всесвітнього потопу; на Далекому Сході їх вважали кістками драконів і приписували їм цілющі властивості.

У 1824 році президент Королівського геологічного товариства Вільям Бакленд виступив з доповіддю про знахідку, зроблену в 1815 році в юрських сланцях Стоунзфілда (графство Оксфордшир), що складається з декількох кісток і фрагмента «допотопної» тварини. Вдавшись до допомоги видатного фахівця з порівняльної анатомії Жоржа Кюв'є, Бакленд класифікував знахідку як останки гігантської хижої ящірки (лат. sauria) і, відповідно, назвав її мегалозавром — «величезним ящером».

У 1826 році Гедеон Мантелл, хірург з Льюїса (графство Сассекс), дійсний член Ліннеївського товариства, аналогічним чином представив у Геологічному товаристві знайдені ним зуби раніше невідомого виду, якому він дав назву ігуанодон (буквально «ігуанозубий») за схожість зуба з зубом ящірки ігуани. Він же у 1833 році описав гілеозаврa — представника панцирних ящурів анкілозавра.

У 1842 році англійський біолог Річард Оуен, констатувавши безсумнівну подібність між цими трьома видами і їх відмінність від сучасних рептилій, виділив їх в особливий підвідділ, назвавши його Dinosauria («жахливі ящери»).

Відкриття у 1858 році в США добре збереженого скелета гадрозавра перевернуло уявлення про динозаврів як про чотириногих тварин, показавши, що динозаври могли ходити на двох ногах. У наступні кілька десятиліть були відкриті представники більшості основних груп динозаврів; важлива заслуга в цьому належить американським палеонтологам Гофоніїлу Маршу і Едварду Копу, які відкрили й описали в загальній складності 142 нових види, включаючи апатозавра і бронтозавра (згодом їх віднесли до одного роду), диплодока і стегозавра, моноклона, трицератопса та ін. Накопичення матеріалу призвело до поділу динозаврів на родини птахотазових і ящеротазових (1887 рік).

У першій половині двадцятого століття, більшість науковців вважали, що динозаври були громіздкими, млявими тваринами. Більшість досліджень, що проводяться з 1970 року, однак, з'ясували, що динозаври були активними тваринами з підвищеним метаболізмом і численними особливостями для соціальної взаємодії.

У 1964 році знахідка дейноніха зробила нову наукову революцію, позаяк за будовою динозавра було ясно, що він пересувався відносно швидко, з чого випливав висновок, що він був теплокровних. Ідея теплокровності змушувала переглянути старі уявлення не тільки про фізіологію, але і про поведінку динозаврів, чому з'явилися підтвердження в 1979 році, коли були отримані докази батьківського інстинкту і соціальної поведінки ящерів (висиджування, захист і вигодовування дитинчат). Нарешті, порівняння верхніх кінцівок дейноніха з крилом птаха змусило припускати їх близькість і походження птахів від динозаврів (або навіть взагалі приналежність до цього надвідділу), доказом чого стало згодом відкриття слідів оперення у ряду динозаврів. У 2005 році вченим вдалося виділити колаген зі збережених м'яких тканин тиранозавра і використовувати його хімічний склад як ще один доказ спорідненості динозаврів із сучасними птахами.