Висновки

У зв`язку з переходом дошкільних навчальних закладів України на нову, Базову програму розвитку дитини “Я у Світі”, програму розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», перед педагогічними працівниками постає відповідальне завдання вибору моделі освітнього процесу – організованої, ситуативної або проектної. Н.В.Гавриш, д-р педагогічних наук, професор, зав. кафедрою дошкільної та початкової освіти Луганського НПУ ім. К.Д.Ушинського, підкреслює важливість окремих моментів організації проектної діяльності, ігнорування яких мінімізує розвивальний ефект проектів: “Передусім правильно організована проектна діяльність передбачає усвідомлену позицію кожного з учасників від самого початку до фінішу. На жаль, більшість педагогів не розглядає дітей як партнерів у спільній справі, вважаючи, що в них вийде краще, що діти не мають необхідного потенціалу для реальної участі в проекті. Відтак позиція дітей від самого початку є формальною. Для підвищення розвивальних можливостей проекту особливо важливі попередня мотивація дітей, заохочення їх до колективної праці, визначення кожним свого місця в проекті, пробудження в кожної дитини особистої відповідальності за свій конкретний внесок у спільний результат. Педагог має побудувати вступну бесіду з дошкільнятами таким чином, щоб переконати їх у необхідності зробити добру справу, важливу для інших, допомогти вихованцям яскраво уявити кінцевий результат того, чого можна досягти разом, і допомогти усвідомити, як саме цього досягти ” [6, с.10].

З дітьми необхідно також оцінити ресурси, потрібні для виконання проекту (що нам знадобиться і що в нас уже є, а в чому не може виникнути потреби; що треба знати, вміти, чого навчитися і знову ж таки, де можна здобути необхідну інформацію). Обов`язковий компонент проектної діяльності – покрокове планування дій, спільний розподіл доручень, коли дитина може сама в себе запитати “Я це зможу?” і взяти на себе відповідальність за виконання обіцяного. Краще, якщо педагог допоможе дітям скласти унаочнений план, наприклад, у вигляді драбинки, сходів, календаря чи в якийсь інший спосіб, щоб допомогти прийняти заплановане не лише розумом, а й серцем. Так діти поступово привчаються докладати власних зусиль, не сподіваючись на миттєвий ефект, починають розуміти, що будь-яка справа потребує терпіння і старання, навчаються різних способів реалізації задуму, знаходження підтримки у своїх товаришів та дорослих, готовності виявляти помилки та виправляти їх.

У процесі виконання проекту обов`язково час від часу показувати дітям досягнутий результат, стимулюючи таким чином їхній інтерес, додаючи надії на успіх. Проміжний результат можна демонструвати батькам, працівникам дошкільного закладу, підкреслюючи роль і внесок кожного з дітей, спонукаючи їх переживати радість спільної справи. Фінальною крапкою проекту має стати презентація кінцевого результату, обов`язково яскрава і святкова. Кожного учасника проекту має переповнювати почуття особистої гордості та співрадості. Саме ці переживання забезпечать особистісне зростання кожного учасника, згуртують дітей, зроблять їх самостійнішими і досвідченішими. За думкою Н.Гавриш, реалізація проекту може передбачати проведення циклів загальногрупових занять, екскурсій, різні форми організації індивідуальної та підгрупової роботи.

Планування навчально-виховної роботи за проектною моделлю не обмежує дій педагогів жорсткими нормами побудови освітнього процесу. Проте дуже важливо, щоб сам педагог чітко усвідомив і прописав кожен крок проектування спільної з дітьми діяльності.

Технологія проектування зорієнтована на партнерство та співробітництво як між дітьми, так і між дорослими та дітьми. Це рівноправне спілкування, де ніхто не має права вказувати, контролювати, оцінювати. Педагог за такого підходу перетворюється на консультанта, порадника, координатора, який переконує силою досвіду, мудрості, аргументу, але не наказу. Таким чином, проектна форма навчання передбачає відмову від авторитарних форм навчання, використання різноманітних методів та засобів розвивального навчання (інтерактивні методи, індивідуальні, парні, групові форми організації навчання тощо).

Проектування — це унікальна діяльність, що має початок і кінець за часом і спрямована на досягнення прогнозованих результатів, створення обумовленого продукту чи послуги, при визначених ресурсах, термінах та діях. Метод проектів – це дидактичний інструмент, який створює унікальні передумови для розвитку цілеспрямованості та самостійності учасників проекту в осягненні нового, стимулюючи їх природну тягу до непізнаного, допомагає оволодіти новим способом діяльності. Керівник же перетворюється на організатора пізнавальної діяльності учасників, стає співучасником творчого процесу.

Застосування методу проектів дає учасникам проекту можливість самостійно здобути знання, набути практичних навичок під час виконання практичних завдань або розв’язання проблем, що потребують інтеграції знань з різних предметних областей. У проектній діяльності виховується «діяч», а не «виконавець», розвиваються вольові якості особистості, формуються навички партнерської взаємодії.