Модель економічного зростання Роберта Солоу

Ця модель була розроблена у 1956 р. Робертом Солоу. Вона дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва -праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку об­сягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному, сталому стані. Перевагою моделі є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.

Основні ознаки моделі:

1. За основу зростання у моделі Солоу береться зростання продуктивності праці у = Y/L а не збільшення продукту Y;

2. Модель враховує вплив трьох чинників: капіталоозб роєності K = K/L технічного прогресу (ТП) та праці;

3. За моделлю Солоу існує стійкий рівень капіталоозб-роєності К*, який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності можна визначити за формулою:

S/A = K*/f(K*)

де S - норма заощаджень;

А - норма амортизації;

К* - стійкий рівень капіталоозброєності;

f(К*) - продуктивність праці за стійкого рівня капіта­лоозброєності.

Джерелами економічного зростання за Солоу є:

1. Зростання капіталоозброєності К, яке залежить від підвищення норми заощаджень S.

Проте підвищення норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження S обмежують споживання С.

Р. Солоу, сформулював „золоте правило", яке вико­нується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації) А.

MPK = s

„Золоте правило" - при визначені норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання С.

2. Збільшення населення — темп зростання населен­ня) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

∆K =

де I/L — - інвестиції на одного працюючого;

A - норма амортизації;

t_L - темп зростання населення;

К - капіталоозброєність.

3. Технологічний прогрес, який за моделлю на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зрос­тання як продуктивності праці у, так і загального продукту Y.

Якщо ефективність виробництва Е під впливом техно­логічного прогресу змінюється з темпом g, то продуктивність праці змінюється з таким самим темпом, а загальний обсяг ви­робництва зростає з темпом t_L + g:

Y=(t_L +g)у_оL,

де у_о - базова продуктивність праці.

Модель Солоу, як будь-яка модель, має певні недоліки, а саме;

— норма заощаджень S вважається постійною і за­дається екзогенно, а також показники норми амор­тизації (A), темп приросту населення (t_L) та технічного прогресу ;

— не враховує обмеження економічного зростання: енер­гетичні, екологічні тощо;

— не враховує фактори, на які можна вплинути за допо­могою заходів економічної та соціальної політики (освіта, військові витрати тощо). Незважаючи на всі ці недоліки, модель Солоу є прогре­сивною порівняно з іншими у дослідженні процесу еко­номічного зростання.

За розробку цієї моделі Роберту Солоу було присуджено Нобелівську премію у 1987 р.

Основні поняття та терміни

□ Економічний розвиток.

□ Економічне зростання.

□ Екстенсивний тип економічного зростання.

□ Інтенсивний тип економічного зростання.

□ Змішаний (реальний) тип економічного зростання.

□ Крива виробничих можливостей.

□ Вартість втрачених можливостей (альтернативна вартість).

□ Фактори пропозиції економічного зростання.

□ Фактори попиту економічного зростання.

□ Фактори розподілу економічного зростання.

□ Фактори, що стримують економічне зростання.

□ Позитивні наслідки економічного зростання.

□ Негативні наслідки економічного зростання.

□ Неокласична модель економічного зростання.

□ Виробнича функція.

□ Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора.

□ Акселератор.

□ Модель макроекономічного зростання Р. Харода - Е. Домара.

□ Модель економічного зростання Роберта Соло.

□ „Золоте правило".