План

Вступ РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 

1. . Поняття лексичної антонімії

2. Визначення cтилістичних функцій антонімів.

РОЗДІЛ 2 АНТОНІМІЯ ТА ЇЇ СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ В ПОЕЗІЇ Б.І. АНТОНИЧА

2.1.  Структурно-семантична характеристика антонімів

2.2.Стилістичне використання лексичних антонімів у  поезії Б.-І. Антонича.

Висновки

Список використаної літератури

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………… РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ………

3. . Поняття лексичної антонімії…………………………………………….

4. Визначення cтилістичних функцій антонімів…………………………

РОЗДІЛ 2 АНТОНІМІЯ ТА ЇЇ СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ В ПОЕЗІЇ Б.І. АНТОНИЧА………………………………………………………………………...

2.1. Структурно-семантична характеристика антонімів……………….

2.2.Стилістичне використання лексичних антонімів у  поезії Б.-І. Антонича……………………………………………………………….

Висновки………………………………………………………………

Список використаної літератури………………………………………

Вступ

Особливе місце в українськй мові займають антоніми - слова, протилежні за значенням. Антонімія відображає істотну сторону системних зв'язків в українській лексиці.

Мета роботи – виявити особливості лексичної організації поетичного мовлення поезії Б.І. Антонича. 

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання більш конкретних завдань:

Сучасна наука про мову розглядає антонимию як крайній, граничний випадок противопоставленности слів за змістом. При цьому для антонімічних відносин характерно семантична відмінність. Існування антонімів у мові обумовлено характером нашого сприйняття дійсності у всій її суперечливою складності, в єдності і боротьбі протилежностей. Тому контрастні слова, як і що позначаються ними поняття, не тільки протиставлені, але і тісно пов'язані між собою. Антонімія являє собою одне з істотних вимірів лексико-семантичної системи різних мов

Предметом розгляду в курсовій роботі є стилістичне використання антонімів у поезії Б.І. Антонича.

Завдання:

• поняття про лексику і лексикології;

• проаналізувати зв'язок антонімів та полісемії;

• розглянути і узагальнити функції використання антонімів в російській мові;

проаналізувати стилістичне використання антонімів у поезії Б.І. Антонича.

Система засобів, що втілюють принцип контрасту, в лінгвістиці базується на антонімії, тому розгляд складу антонімів, вживаних автором, і особливостей їх вживання займає найважливіше місце у вивченні системи контраста.

Об'єкт дослідження – поезія Б.І. Антонича

Предмет дослідження – Стилістичні функції антонімів у поезії Б.І. Антонича.

Практична значимість даної курсової роботи полягає в тому, що теоретичні відомості, аналіз поетичного тексту, висновки можуть служити опорою для вивчення .

Розділ 1. Методолого-теоретичні засади дослідження

1.1 . Поняття лексичної антонімії

Мовознавча література поняттю антоніма дає різноманітні лінгвістичні тлумачення.

Як відомо, лексика мови являє собою певним чином організовану систему, елементи якої (слова, значення) пов’язані різноманітними відношеннями. Одним із багатьох проявів системних відношень у лексиці є антонімія.

Академік М.М. Покровський ще на зорі розвитку семасіології писав, що слова та їх значення живуть "не окремим один від одного життям", а незалежно від нашої свідомості об’єднуються "в різні групи, причому основою для групування служить схожість або пряма протилежність за основним значенням" [Покровский, 1959, 82].

А відомий французький лінгвіст Ш. Баллі вважав протиставлення логічних понять природним нахилом людського розуму. Він відмічав, що в свідомості людини такі "абстрактні поняття закладені парами, причому кожне із слів такої пари завжди так чи інакше викликає уявлення про інше" [Балли, 1961, 139].

Традиційно антоніми характеризують як слова, що мають протилежне значення [Реформатский, 1967, 95; СУЛМ: ЛФ, 1973, 95].

Однак Л.А. Булаховський підкреслював, що під антонімією слід розуміти лише "протиставлення… значень, виражених різними коренями" [Булаховський, 1953, 45]. Таке звужене розуміння антонімії відповідало нерозробленості цих питань у науковій літературі того часу.

Своєрідною реакцією на такого роду обмеження в розумінні і визначенні антонімів були статті О.О. Киреєва у 1954 році та В.М. Клюєвої у 1956 році. Останнім часом антоніми дедалі більше привертають увагу дослідників, відповідно і питання про обсяг антонімії вивчене докладніше.

Суттєву поправку до визначення антонімії робить М.М. Шанський, зазначаючи, що "антонімами є різні за звучанням слова, які виражають протилежні, але співвідносні один з одним поняття" [Шанский, 1964, 63].

Через десять років Д.М. Шмельов дає визначення антонімів, яке відповідає новим методам аналізу семантичної структури слова і відношень слів у лексичній системі: "Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми" [Шмелев, 1973, 131]. Близьке до традиційного (хоч у новій термінології) визначення дає Л.О. Новиков: "Два чи більше ЛСВ є антонімами, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми)" [Новиков, 1982, 247]. Дослідник визначає антонімію як відношення крайнього заперечення між двома лексичними одиницями, які розрізняються однією дистинкцією – протилежними семами [Там же, 246].

Проте в лінгвістичній літературі вказувалися й на інші, власне лінгвістичні ознаки, антонімів. Так, В.М. Комісаров до таких ознак відносить, по-перше, регулярне протиставлення слів-антонімів у мовленні, зокрема вживання їх поруч як однорідних членів речення, по-друге, однакову сферу лексичної сполучуваності, тобто властивість слів-антонімів сполучатися з одним і тим же колом слів [Комиссаров, 1957, №2, 55-56]. Спробу описового визначення антонімів через перерахування їх різних властивостей зробила і Л.О. Введенська у вступі до "Словника антонімів російської мови" [Введенская, 1971, 4-35].

Як видно з наведених вище та інших визначень, центральним і ключовим поняттям мовної антонімії є поняття протилежності. Однак протилежність ця семантично неоднорідна. Отож питання про те, які поняття (контрарні чи контрадикторні) утворюють логічну основу антонімії, розв’язується в науковій літературі по-різному. Так, О.В. Ісаченко вважає, що з погляду формальної логіки антонімами слід вважати "лише контрадикторні протиставлення, одержані на основі екстенсіоналу ("обсягу") понять" [Исаченко, 1963, №2, 47]. Такий підхід до обґрунтування логічної основи антонімії веде до обмеження системи антонімів, оскільки за її межами залишається велика група контрарних протиставлень.

Ми поділяємо поширений у сучасному мовознавстві погляд, що логічну основу антонімії утворюють контрарні поняття і та частина контрадикторних, у яких протиставлення перейшло в протилежність [Михайлов, 1987, 9-10; Новиков, 1966, №4, 79-87; Родичева, 1968, 284-296]. Визнання логічною основою антонімії контрарних і контрадикторних понять дає можливість відносити до антонімів як різнокореневі лексеми (смислове протиставлення в них не має формального вираження, воно передається семантикою слова), так і однокореневі (протиставлення у них має марковане вираження: заперечні частки, префікси із заперечним значенням)