1.2. Облік в управлінні виробничою діяльністю.

Принципи розробки нормативів по матеріалах.

В собівартості продукції промислових підприємств матеріальні витрати мають значну питому вагу. Тому у системі управління витратами першочергове значення надається формуванню норм та нормативів матеріальних витрат. Нормативні витрати матеріальних ресурсів представляють величину витрат, які повинно понести підприємство.

Величина прямих нормативних матеріальних витрат на одиницю кінцевої продукції визначається за формулою:

де: - нормативні витрати і-го матеріалу через j-ту деталь в готовій продукції К;

- норма розходу і-го матеріалу на j-ту деталь;

- зведена застосовність j-тої деталі в кінцевому виробі;

- ціна одиниці і-го матеріалу.

Основою розрахунку нормативних величин виступає норма матеріальних витрат у натуральному виразі. Відносно продукту норми матеріальних витрат поділяють на 5 груп:

• поопераційні;

• подетальні;

• по вузлові;

• повирібні;

• функціональні.

Поопераційна норма регламентує витрачення матеріалу на окрему операцію. Систематизуючи ці норми у відомості поопераційних норм витрат по виробничих одиницях, можна отримати кошторис матеріальних витрат по підрозділу. Поопераційні норми витрачання матеріалів використовуються для розробки нормативно-технологічних карт, кошторисів матеріальних витрат та нормативних калькуляцій.

Подетальна норма витрачання матеріалів – величина, яку отримують в результаті узагальнення поопераційних норм, що відносяться до окремого найменування деталей. Систематизацію проводять у спеціальних відомостях по детальних норм. У свою чергу, подетальні норми підрозділяють на два види: норми чорнової маси (ваги чи об’єму) та норми чистої маси (ваги чи об’єму). Формули для розрахунку наступні:

Де: Н_в – норма вся деталь;

Ч – чиста вага деталі;

В – відходи, що використовуються та брухт;

К_вв – коефіцієнт використаних відходів;

Н_вв – норма використаних відходів;

В_БР – відходи брухту;

К_БР – коефіцієнт використаного брухту.

К_ВМ – коефіцієнт використаного матеріалу

К_ВЗ – коефіцієнт використання заготовки

Ч₀ – чорнова вага деталі

С_д – вартість деталі

- вартість використання відходів

- ціна використання матеріалу

- вартість брухту

- ціна одиниці брухту.

Такий поділ норм дозволяє планувати технологічні втрати та відходи у тих галузях промисловості, де це визначено технологією виробництва.

По вузлова норма регламентує витрачання матеріалів на окремі вузли, які можуть бути використані на самому підприємстві, реалізовані на сторону в складі запасних частин або у складі товарної продукції.

Витрачання матеріалів на виготовлення виробу в цілому розраховують на основі подетальних та повузлових норм витрачання та застосування деталей у вузлах (збірних з’єднаннях), а останніх – у виробах.

Розглянемо теоретичні викладки цього питання.

Конструктивно будь-який складний виріб можна представити у вигляді направленого графу:

(4)

де X – множина вершин графу G;

V – множина дуг.

Кожній дузі графа G можна поставити у відповідність вагу g, яка означає пряму (безпосередню) застосовність деталі (вузла) у виробі (вузлі), куди ця деталь (вузол) безпосередньо входить. Зауважимо, що під деталлю розуміють виріб, виготовлений із однорідного по марці і назві матеріалу без застосування збірних операцій.

Безпосередня застосовність деталі (вузла) у виробі вказується в конструкторському кресленні (специфікації) виробу.

Вершини графу знаходяться на певних ступенях входження, які характеризують послідовність входження деталей і вузлів (збірних з’єднань) у виріб. Рахують, що виріб знаходиться на нульовій ступені входження, а всі наступні рівні мають значення на одиницю більше. В машинобудуванні вироби мають по 7 рівнів входження.

Для визначення зведеної застосовності деталей і вузлів у виробі існують спеціальні методи. Розглянемо два з них.

А. Ітераційний метод розрахунку зведеної застосовності деталей і вузлів у виробі:

Реалізується в два етапи:

1. послідовно відшукують зведену застосовність вузлів у виробі для кожного рівня, крім останнього, за формулою

де - кількість вузлів, розрахованих для n+1 рівня;

- кількість вузлів ,розрахованих для n-го рівня;

- безпосередня застосовність вузла на n+1 рівні.

2. Визначають повну застосовність m-ої деталі в 1-ому специфікованому виробі: , в якому сходиться „n” шляхів, а довжина кожного шляху містить дуг за формулою:

(6)

де - вага j-ої дуги на i-му шляху;

n та – для кожних m та l свої.

Приклад 1.

Нехай у склад виробу В1 входять п’ять типів збірних з’єднань ( ) та два типи деталей( ), а його структура представлена у вигляді графу (рис. 2).

В 1

3 4

6

3 2 2 4 3

3 2

4 5

Рис. 2. Склад виробу В1.

Цифрами вказана безпосередня застосовність деталей та збірних одиниць у виробі.

Проведемо розрахунки за формулою (5).

Тепер реалізуємо формулу (2).

Визначимо зведену застосовність деталі у виробі:

(одиниць)

Визначимо зведену застосовність леталі у виробі:

(одиниць)

Зауважимо, що значення та різні при проведенні розрахунків, оскільки деталі і входять у виріб через різні вузли (різними шляхами).

Б. Матричний метод розрахунку зведеної застосовності деталей і вузлів у виробі.

Граф можна задавати одним з трьох способів. Перший спосіб заключається в перерахуванні усіх вершин і пар, з’єднаних між собою лініями. Другий спосіб передбачає використання матриці суміжності. Третьою формою представлення графа є матриця інциденцій.

На основі матриці суміжності можна побудувати матрицю досяжності, яка часто застосовується для рішення задач знаходження зведеної застосовності деталей і вузлів у виробі.

Матриця суміжності М=ІІ визначається наступним чином:

1, якщо вершина досяжна з ;

0, в протилежному випадку.

Матриця М розраховується за формулою:

, (7)

де А – матриця безпосереднього входження деталей і вузлів у виріб;

n – степінь піднесення матриці А.

Піднесення до степені матриці А припиняється при досягненні її елементами нульових значень.

Приклад 2.

Розрахуємо зведену застосовність деталей і вузлів у виробі матричним методом для рис. 2.

Матриця безпосереднього входження А матиме вигляд:

			3		4	2
			5	2
						3
						2	4
							3
								3
								4

Будемо підносити матрицю А до степеня до досягнення її елементами нульових значень.

Одержимо:

А А А

00304206 00304206 000009126 00304206 000000075

00520000 00520000 000001980 00520000 000000089

00000300 00000300 000000009 00000300 00000000

00000240 * 00000240 = 0000000022 * 00000240 00000000

00000030 00000030 0000000012 00000030 00000000

00000003 00000003 000000000 00000003 00000000

00000004 00000004 000000000 00000004 00000000

00000000 00000000 000000000 00000000 00000000

А

00304206 00000000

00520000 00000000

00000300 00000000

00000240 00000000

00000030 00000000

00000003 00000000

00000004 00000000

00000000 00000000

Оскільки елементи матриці мають нульове значення, то згідно формули (7):

(8)

Підставимо результати від множення матриць у формулу (8), одержимо:

			3		4	11	12	87
			5	2		19	8	89
						3		9
						2	4	22
							3	12
								3
								4

Як бачимо, зведена застосовність леталі у виробі - 87 одиниць, а деталі - - 89 одиниць.

Функціональна норма – величина матеріальних витрат, розрахована при удосконаленні технології виробництва та його організації, збільшення серійності та використання поточних методів виробництва окремих виробів, вузлів, деталей. В цілому функціональні норми характеризують процес функціонування матеріалів, що використовуються у виробництві. Такі норми застосовують у конструкторських розробках, створенні і удосконаленні технологічних процесів виробництва конкретних видів продукції.

Основними джерелами формування нормативної бази прямих матеріальних витрат є: конструкторська документація – специфікація деталей і вузлів; технологічна документація і ін.

Розробка нормативів на утримання робочої сили.

Розробка таких нормативів включає в себе розрахунок норм часу, виробітку продукції, нормованого фонду заробітної плати, чисельності робітників, тощо.

Норма часу – це час необхідний для виробництва одиниці продукції, або виконання заданого виду робіт, операції.

Норма виробітку – кількість продукції, обсяг виконаних робіт, операцій, який повинен бути зроблений за одиницю часу при визначених умовах виробництва.

Є три види норм часу: по детально-поопераційний, по вузлові, повирібні.

Наведемо основні формули для розрахунку нормативів та утримання робочої сили.

де: t_шк – час штучно-калькуляційний для виготовлення деталі;

t_н – час нормований;

t_пз – час підготовчо-заключний;

n– розмір партії деталей.

де: – розцінка повна на деталь;

розцінка штучна;

– розцінка підготовчо-заключна.

Розрахунок нормативної трудомісткості і нормованого фонду заробітної плати на виробничу програму виконується за формулами:

де: - нормативна трудомісткість програми на початок року по і-му цеху j-й дільниці професії Р виду норм q;

- нормований час на V-ту деталь (вузол) і-го цеху, j-тої дільниці професії Р, виду норм q;

- планова кількість V-тої деталі (вузла) і-го цеху j-тої дільниці;

n – кількість деталей, які випускаються в і-тому цеху на j-й дільниці.

де: - нормований фонд заробітної плати на програму на початок року по і-му цеху, j-й дільниці, професії Р, виду норм q;

- розцінка на одиницю V-тої деталі на j-й дільниці, і-го цеху, професії Р, виду норм q.

Планова чисельність основних виробничих робітників по професіях для виконання програми визначається в чотири етапи:

1. визначається скоригована трудомісткість виробничої програми з врахуванням відсотків зниження трудомісткості;

де: - планова трудомісткість програми по і-му цеху j-тій дільниці професії Р, виду норм q, з врахуванням коефіцієнтів зниження трудомісткості;

- відсоток зниження трудомісткості по і-му цеху j-й дільниці.

2. Визначається трудомісткість програми по кожній професії (людино-години) з врахуванням відсотка виконання норм виробітку:

де: - скоригована нормована трудомісткість програми по і-му цеху, j-й дільниці, професії Р, виду норм q;

- планований відсоток виконання норм виробітку по і-му цеху, j-й дільниці, професією Р.

3. Визначається плановий фонд робочого часу одного робітника на рік:

де: - плановий фонд (корисний робочий час) одного робітника по і-му цеху, j-й дільниці на рік;

- кількість робочих днів на рік в і-му цеху, j-й дільниці;

- тривалість робочої зміни в і-му цеху j-й дільниці;

- плановий відсоток неявок робітників (хвороби, суди і т.п.) по і-му цеху j-й дільниці;

- плановий відсоток витрат робочого часу (профілактика і т.п.) всередині робочого дня по і-му цеху j-й дільниці.

4. Визначається планова чисельність основних виробничих робітників по професіях для виконання програми:

де: - планова кількість основних виробничих робітників професії Р, необхідних для виконання програми в і-му цеху на j-й дільниці.

Основними джерелами формування нормативної бази прямих витрат на робочу силу є: документи конструкторської та технологічної підготовки виробництва; маршрутні карти виробничого процесу; графіки рентабельності робіт; поопераційні карти виробничого процесу і ін.

Напрямки управління виробничим обладнанням

Управління роботою виробничого обладнання здійснюється в трьох напрямках.

Перший напрямок – збільшення випуску продукції або маси прибутку по відношенню до вартості основних засобів, до виробничої площі, тощо. Однак показники фондовіддачі, фондомісткості, рентабельності основних фондів звичайно обчислюються не в системі бухгалтерського обліку, а за допомогою статистичних прийомів і методів.

Другий напрямок - збільшення питомої ваги активної частини основних засобів, зростання фондоозброєності, енергоозброєності праці. Відомості про збільшення використання основних засобів також не можна отримати з поточного бухгалтерського обліку, але можна визначити на підставі додаткових розрахунків.

Третій напрямок – збільшення використання основних засобів в часі. Тут існують спеціальні коефіцієнти змінності, завантаження обладнання, тощо.

Наведемо по етапам формули розрахунків для третього напрямку управління роботою виробничого обладнання.

1-ий етап. Розраховується плановий фонд роботи устаткування за формулою:

де: - плановий фонд роботи устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху;

- плановий річний фонд часу роботи одиниці устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху;

- кількість одиниць устаткування і-ої технічної групи в j-му цеху.

2 етап. Розраховується загальна цехова трудомісткість виготовлення виробів по кожній технологічній групі устаткування за формулами:

а) при застосуванні первинних трудових нормативів на товарні позиції

де: - трудомісткість виготовлення виробів в кількості та номенклатурі, передбачених планом в j-му цеху на i-ій технологічній групі устаткування;

- трудомісткість виготовлення деталі α на і-ій технологічній групі устаткування в j-му цеху;

- зведена застосованість деталі α у виробі β;

- виробнича програма випуску виробів β, цехом j;

- коефіцієнт виконання норм виробітку на устаткуванні і-ої технологічної групи;

- коефіцієнт зниження трудомісткості устаткування і-ої технічної групи.

б) при застосуванні зведених трудових нормативів формула розрахунку наступна:

де: - трудомісткість виготовлення виробу β в цеху j на і-й технологічній групі устаткування.

3 етап. Розраховуються коефіцієнти виробничої потужності по кожній технологічній групі обладнання за формулою:

де: - коефіцієнт виробничої потужності обладнання і-ої технологічної групи по j-му цеху.

Коефіцієнти порівнюються з нормативними коефіцієнтами , значення яких дає багатосерійного виробництва приймається рівним 1.05, дрібносерійного - 1.10, для одиничного – 1.15.

Випадок < означає утворення „вузького місця” по i-й групі устаткування і вказує на необхідність введення в дію нового обладнання або збільшення змінності роботи (введення третьої зміни).

4 етап. Розраховується кількість одиниць устаткування, яке повинно бути переведене на трьохзмінний (двохзмінний) режим роботи за формулою:

де: - кількість одиниць устаткування і-ої технологічної групи, яке повинно бути переведене в третю (другу) зміну роботи в j-му цеху;

- кількість змін роботи устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху.

При <1 кількість станків, що переводяться в третю (другу) зміну, приймається рівним 0, оскільки при неповному завантаженні станка недоцільно переводити його на трьохзмінний режим роботи.

Якщо , то ,береться рівним , тобто число станків, які переводяться на трьохзмінний режим, не повинно перевищувати кількості всіх станків і-ої групи.

5 етап, Розраховується кількість надлишку або нестачі устаткування за формулою:

де: - кількість надлишку (додатня величина), або нестачі (від’ємна величина) устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху.

6 етап. Якщо по якій-небудь технологічній групі обладнання виникла необхідність переводу станків на трьохзмінний режим роботи, виконується перерахунок дійсного фонду часу роботи цієї групи обладнання за формулою:

де: - дійсний фонд роботи устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху з врахуванням переходу на трьохзмінний (двохзмінний) режим роботи.

Перераховується також коефіцієнт виробничої потужності за формулою:

7 етап. Розраховується виробнича потужність цеху по кожному виробу за формулою:

де: - виробнича потужність j-го цеху по виробу β;

8 етап. На заключному етапі розраховуються коефіцієнти завантаження обладнання для двох ( )або трьохзмінної роботи ( ) за формулами:

Проблеми грошової оцінки використання основних засобів в обліку можна подолати, якщо для отримання необхідної інформації та проведення економічного аналізу при створенні системи обліку і статистики оптимально поєднати суто бухгалтерські та статистичні прийоми. Велику роль в системі обліку і статистики відіграє облік виконання плану виробництва, який повинен відображати використання виробничих потужностей. Тут поряд з вартісним вимірником успішно застосовують натуральні й трудові вимірники.