3. Фінансування заходів з охорони праці

Будь-яка людська діяльність завжди становить собою певний ризик. Виробнича, трудова діяльність стосовно ризику не є винятком. Незважаючи на прогрес і загальнодержавні масштаби виділення коштів на охорону праці, практичні поліпшення в охороні праці на підприємствах залишаються нижче очікуваного рівня. Дуже часто трапляються випадки повного ігнорування молодою українською буржуазією, тобто новими власниками підприємств, стандартів, норм і правил охорони праці. Пояснюється це звичайною людською жадібністю. В погоні за наживою, прибутками роботодавці не виділяють кошти на заходи по покращенню стану роботи з охорони праці. В результаті в нашій державі гине багато людей на виробництві, у шахтах, на дорогах, працівники підприємств отримують професійні захворювання, а злочинні дії окремих бізнесменів призводять до отруєнь населення різноманітними харчовими сурогатами тощо.

Згідно законодавства фінансування охорони праці здійснює роботодавець. На окремо взятих підприємствах, в галузях і на державному рівні у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, створюються фонди охорони праці. Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

Фонд охорони праці на підприємстві використовується тільки для виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державних фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і регіональних програм з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництва, творчих колективів, науково-дослідних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони праці.

До державного, регіональних і галузевих фондів охорони праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці. Працівники, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

На власника також покладається обов'язок за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників. Працівники із своїх коштів ніяких витрат на заходи щодо охорони праці не несуть. Обов'язкові медичні огляди провадяться згідно з Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45.

1.2. Державна політика і державне управління охороною праці

Державне управління охороною праці визначається державною політикою в галузі охорони праці відповідно до Конституції України і спрямованою на створення належних безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

• підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробн. ицтв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

• комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

• адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

• використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому і державному рівнях;

• використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Виходячи з принципів державної політики в Україні сформована і в подальшому удосконалюється система управління охороною праці (СУОП). Функціональними частинами СУОП є структури державної і місцевої влади відповідних рівнів, управлінські складові елементи підприємств, трудові колективи або їх представництва, включаючи профспілки та інші добровільні громадські об’єднання працівників.

Ефективне функціонування системи можливе за умови чітких зв’язків між її окремими складовими, адже кінцевою метою управління охороною праці є збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці через прийняття та реалізацію рішень і на їх основі здійснення конкретних організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та протипожежних заходів.

Усі структури СУОП умовно можна розділити на дві основні групи:

• ті, що забезпечують вирішення законодавчо-нормативних, науково-технічних, економічних та інших загальних питань охорони праці;

• ті, що вирішують конкретні питання в умовах окремих галузей, регіонів, виробництв і підприємств.

З викладеного нижче матеріалу стане зрозумілим, що такий поділ є умовним через те, що між структурами забезпечується прямий і зворотній зв’язок. Структурні елементи другої групи СУОП наділені правом нормотворчої ініціативи, які входять до їхньої компетенції.

Перша група включає органи державної виконавчої влади:

• Кабінет Міністрів України;

• спеціальний орган з нагляду за охороною праці (назва його може змінюватися, сьогодні це Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд), а раніше (до 1993 року) - Державний комітет по нагляду за охороною праці України – Держнаглядохоронпраці);

• міністерства або інші центральні органи виконавчої влади;

• Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Безпосередньо до компетенції Верховної Ради України, як законодавчого органу, не входять питання управління охороною праці. Вона визначає державну політику в галузі охорони праці, тобто приймає відповідні закони і удосконалює та розвиває законодавчу базу з питань охорони праці. Разом з тим в порядку контролю Верховна Рада України має право заслуховувати звіти відповідних органів і посадових осіб та виносити певні рішення.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці. Відповідно до законодавства Кабінет Міністрів:

• подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

• спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

• встановлює єдину держану статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації діяльності всіх органів державної виконавчої влади у сфері охорони праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України за відповідними функціональними обов’язками і повноваженнями.

Спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади – Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд), підпорядкований Кабінету Міністрів України, забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням санітарно-епідеміологічної служби, протипожежного нагляду, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці.

Відповідно до Положення про Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд), на нього покладені функції комплексного управління охороною праці на державному рівні, реалізації державної політики в цій галузі та здійснення координації та контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, відомствами, іншими органами державної виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування.

Держгірпромнагляд України розробляє за участю відповідних органів влади, громадських об’єднань роботодавців і профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання, здійснює розробку і затвердження правил, норм, положень, інструкцій та інших нормативно-правових актів з охорони праці.

Рішення Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, що належать до його компетенції, обов’язкові для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності.

Серед міністерств і інших центральних органів державної виконавчої влади, які реалізують державну політику у сфері охорони праці в межах окремих відомств, окреме місце займає Міністерство праці та соціальної політики. За ним визначені питання здійснення державної експертизи умов праці, контролю за якістю проведення атестації робочих місць, участі у розробці нормативно-правових актів про охорону праці.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити реалізацію державної політики у сфері охорони праці в межах відповідної території. Для цього в структурі названих органів створюються відповідні підрозділи.

Друга група структур управління охорони праці включає галузеві міністерства і відомства, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, що безпосередньо забезпечують організаційну роботу з охорони праці в умовах окремих галузей, регіонів, виробництв і підприємств. Тобто, окрім нормотворчих, управлінських і контрольних функцій на зазначені органи влади покладені також і організаційно-координаційні функції.

До другої групи СУОП відносяться також управлінські підрозділи підприємств (служби з охорони праці), що забезпечують реалізацію вимог законодавства з охорони праці і створюють безпечні, нешкідливі умови праці, проводять профілактичну роботу з метою недопущення виробничого травматизму і професійних захворювань тобто вирішують всі питання з охорони праці, що мають відношення до виробничої (функціональної) діяльності кожного з підприємств. Система управління охорони праці на підприємстві передбачає тісну взаємодію відповідних підрозділів з охорони праці спільно з комісією з охорони праці і профспілковими організаціями.