2.3.6.1. Захист від дії радіоактивних речовин та джерел іонізуючого випромінювання

При роботі з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання першочерговим пріоритетом повинна бути правильна організація праці зі сторони роботодавців і неухильне дотримання правил безпеки. Променеві навантаження не повинні перевищувати норми, приведені у попередній таблиці.

Для захисту від альфа-випромінювання не потрібно виготовляти спеціальні захисні загородження, оскільки довжина пробігу альфа-частинок дуже мала. Для захисту від дії зовнішнього альфа-опромінення достатньо знаходитися на відстані 9 – 10 см від джерела. Одяг, рукавички, взуття повністю захищають працівників від зовнішнього опромінення альфа-частинками.

Для захисту працюючих від опромінення вета-частинками потрібно використовувати спеціальні ширми (екрани). Товщина екрану повинна бути більшою довжини максимального пробігу в речовині, із якого виготовлений екран. Як захисний матеріал екрану використовується звичайне скло, оргскло, алюміній.

Захист персоналу від зовнішнього опромінення гама-фотонами складніший. Гама-випромінювання має значно більшу проникаючу здатність. Потрібно пам’ятати, чим вища щільність речовини, із якої виготовлене захисне обладнання, тим більша ступінь ослаблення гама-променів. Матеріал захисту вибирається у відповідності до призначення, конструктивних особливостей, вимог до маси і габаритів самого джерела гама-активності. Як правило, для захисних екранів, охоронних кожухів, контейнерів, де зберігається чи переноситься (перевозиться) джерело радіоактивного випромінювання, використовується свинець. Для обладнання стаціонарних пристроїв в роботі з джерелами гама-випромінювання використовується бетон. Товщина стін при цьому розраховується виходячи з потужності джерела. Як правило не повинна бути меншою 0,5 м.

Захист від внутрішнього опромінення потрібно забезпечити при безпосередній роботі з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді. До таких випадків відносяться роботи в лабораторіях при радіаційно-хімічних аналізах, проходка і документація відкритих чи закритих гірничих виробіток, відбір еманаційних проб і зразків гірських порід з підвищеним вмістом радіоактивних елементів, обробка уранових руд тощо. При таких роботах не можна виключати можливість попадання радіоактивних елементів всередину організму, на шкіряний покрив.

Заходи захисту передбачають перш за все постійний контроль за вмістом радіоактивних речовин, аерозолів, еманацій у повітрі, рівнем радіаційного забруднення робочих поверхонь машин, обладнання та інструментів, спецодягу, тіла працюючих. Повинні здійснюватися вимірювання експозиційної та поглиненої дози, контролюватися кількість радіоактивних речовин, що використовується, активність та об’єм відходів, які не повинні потрапляти в каналізацію, атмосферу, ґрунт, водні ресурси.

Для зменшення рівня шкідливої дії іонізуючого випромінювання передбачається комплекс заходів:

• раціональне планування приміщень, герметизація обладнання;

• механізоване і автоматизоване управління технологічними процесами;

• знешкодження чи уловлювання радіоактивного пилу;

• удосконалення технологічних процесів і покращення стану робочих місць;

• дотримання правил збирання і видалення радіоактивних відходів;

• забезпечення надійної вентиляції приміщень і гірничих виробіток;

• дотримання правил особистої гігієни, застосування індивідуальних засобів захисту;

• регулярна дезактивація приміщень, машин, механізмів,спецодягу, засобів захисту і негайна їх заміна в міру потреби.

При виконанні робіт з радіоактивними речовинами у приміщеннях використовуються спеціальні укриття, бокси, витяжні шафи, камери. Їх розміщення потрібно правильно спланувати. Стіни приміщень і внутрішні стінки камер, витяжних шаф, боксів тощо виготовляються із непористих матеріалів, щоб їх легко можна було дезактивувати. Для видалення газових радіоактивних еманацій, а також радіоактивного пилу використовується вентиляція із подачею чистого повітря і витяжкою забрудненого. Забруднене повітря не повинно попадати назовні приміщення і забруднювати навколишнє середовище. Для цього його при відкачування пропускають через фільтри, які періодично замінюють, а використані відправляються для спеціального зберігання чи захоронення.

Для виключення можливості накопичення твердих радіоактивних часточок і пилу на поверхнях виробничих приміщень, камер, боксів, лабораторного обладнання тощо потрібно періодично проводити їх дезактивацію. Для цього проводиться чистка, миття і звичайне вологе прибирання. Відпрацьовані при дезактивацій них роботах рідини та робочий реманент підлягають спеціальній утилізації.

При збиранні та утилізації радіоактивних відходів потрібно використовувати всі наявні засоби механізації та автоматизації. Для цього необхідно підтримувати їх у належному робочому стані відповідно до технічних паспортів.

Для перевезення джерел радіоактивного забруднення потрібно отримати погодження відповідних санітарних служб і органів МВС та МНС. У разі необхідності забезпечується супровід автомашинами Державтоінспекції.

Захоронення радіоактивних відходів здійснюється спеціальними підприємствами на територіях санітарно-захисних зон. В останні роки, як правило, для цього використовується полігон на території Чорнобильської АЕС.

При роботі з радіоактивними джерелами працівникам потрібно неухильно дотримуватися правил безпеки і гігієни праці, використовувати засоби індивідуального захисту. Для уникнення попадання радіоактивних елементів в органи дихання застосовуються респіратори-фільтри і навіть протигази.

У процесі робочої зміни здійснюється постійний радіаційний контроль і комплекс заходів, що забезпечує радіаційну безпеку при будь-яких роботах з джерелами випромінювань і радіоактивними речовинами. В основу радіаційного контролю покладені дозиметричні вимірювання. Завдяки дозиметричному контролю забезпечується вимірювання потужності експозиційної дози іонізуючого випромінювання на робочих місцях та індивідуальних доз опромінення персоналу. Кожний працівник повинен мати індивідуальний дозиметр. У 1997 році були затверджені нові Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97), відповідно до яких гранично допустима доза для працівників категорії А (ГДД_А) складає 20 мЗв на рік, а для працівників категорії Б (ГДД_Б) складає 2 мЗв на рік.

Захист від опромінення при ядерно-фізичних дослідженнях. Ядерно-фізичні методи широко використовуються при пошуках і розвідці родовищ рудної та паливно-енергетичної сировини. В основу методів покладено вивчення взаємодії гама-квантів, нейтронів чи протонів з гірськими породами. Гірські породи опромінюються одним із видів випромінювання з одночасним вимірюванням вторинного ефекту, який отримуємо в результаті взаємодії з гірськими породами. Джерелами опромінення можуть бути радіоактивні речовини або генератори штучно виробленого радіоактивного випромінювання.

Ядерно-фізичні методи використовуються в польовій геофізиці але більше поширення знайшли в геофізичних дослідженнях свердловин і лабораторних аналізах складу мінералів і гірських порід. Найбільш безпечними є геофізичні дослідження свердловин, оскільки джерело радіоактивного випромінювання при проведенні робіт опускається у свердловину. При використанні генераторів випромінювання небезпека опромінення персоналу наступає з моменту включення генератора. А це робиться після опускання його у свердловину. При цьому на поверхні землі працювати безпечно. Більш детально правила безпеки при роботі з джерелами радіоактивного випромінювання розглядаються в розділі правил безпеки при виконанні окремих видів геологорозвідувальних робіт. Потрібно також зазначити, що на роботах з використанням ядерно-фізичних досліджень повинен здійснюватися постійний дозиметричний контроль. Кожний працівник повинен слідкувати за дотриманням правил безпеки робіт відповідно до Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97).