Особливості ринків товарів промислового призначення та товарів широкого ужитку

Елементи структури (вид діяльності)	Ринки промислових товарів	Ринки товарів широкого вжитку
Вибір ринку	Особлива увага розробці рин­ку на етапі впровадження то­вару	Сегментування та вибір цільового ринку мають вирішальне значення
Сегментування споживачів	Переважають змінні демогра­фічні чинники сегментування ринку (наприклад, місце зна­ходження та розмір фірми)	Переважають змінні чинники сегментування, пов’я­зані зі стилем життя та пси­хологією
Маркетингова політика щодо окремих видів товару.	Ринкове позиціювання това­ру базується на перевагах характеристик та функцій	Ринкове позиціювання това­ру базується на психологіч­них чинниках, таких як імідж фірми та торговельна марка
Ціноутворення	Ціни залежать від дій конку­рентів і орієнтуються на задо­волення конкретних потреб	Стандартні ціни з великим набором рекламних знижок
Канали збуту	Переважне використання служби збуту та торговельних агентів для контактів зі споживачами	Переважає спілкування зі спо­живачами через гуртові та роздрібні торговельні орга­нізації
Просування товару	Реклама епізодично викорис­товується з метою заохочен­ня безпосереднього попиту	Широке використання реклами задля заохочення попиту та диференціювання торговельної марки

Якщо попит значно перевищує пропонування товару це ознака так званого ринку продавця, на якому існує стійкий дефіцит товарів та послуг. Переважання пропонування над попитом є харак­терною ознакою ринку покупця. Ринок покупця є найбільш поширеним у розвинених країнах.

Рис. 24. Типи ринків за характером та об’єктами сфери обміну

Координація незалежних рішень у ринковій економіці здійснюється з допомогою ринкового механізму. Організувальною силою цього механізму є ціни, які виконують функцію сигналів — інформаторів про умови на ринку для виготовлювачів і споживачів товарів. Тобто саме ціни стають генеральним координатором ринкової економіки. Через них утілюються в життя незліченні індивідуальні економічні рішення. Головною регулювальною та контролювальною силою ринкової економіки виступає конкуренція. Її форми та методи залежать від кількісного співвідношення продавців і покупців. Визначальні варіанти таких співвідношень наведено в табл. 40.

Таблиця 40

Види конкуренції

Форми ринку
		Покупець
Продавець	Один		Кілька	Багато
Один	Обопільна монополія		Обмежена монополія	Монополія
Декілька	Обмежена монопсонія		Обопільна олігополія	Олігополія
Багато	Монопсонія		Олігопсонія	Обопільна поліполія

Конкуренція примушує продуцента виробляти саме ті вироби, які бажає придбати споживач, та ще й за низькими цінами. Для окремого товару конкуренція набирає вигляду конкурентності ринку. Для кожної фірми конкурентність ринку — це міра її мож­ливостей впливати на умови реалізації власної продукції. Що мен­ше окремі фірми впливають на ринок своєї продукції, то конкурентнішим він є. Для оцінювання ступеня монополізації ринку застосовується коефіцієнт Герфіндаля—Гіршмана:

IXX = SUM(A_j)²,

де IXX — індекс концентрації ринку;

A_j — частка фірми на ринку, при цьому SUM(A_j) = 1.

Крім цього, для оцінювання концентрації ринку застосовується ще один індекс. Він обчислюється піднесенням до квадрата відсоткової частки ринку кожної із фірм та підсумовуванням здобутих результатів. Для галузі, в якій діє n фірм, що конкурують між собою, застосовується така формула розрахунку:

H = P²₁+ P₂ ² + …… P_n²_,

Зі зростанням концентрації ринку цей індекс збільшується. Його максимальне значення, що дорівнює 10 000, можливе було б тоді, коли на ринку діяла б лише одна фірма.

Ринкова економіка має і переваги і вади. До найсуттєвіших переваг відомі сучасні економісти відносять:

• ефективність розподілу ресурсів;

• можливість плідної діяльності за умов обмеженого інформаційного забезпечення;

• гнучкість і високу адаптивність до мінливості ринкових умов;

• оптимальне використання результатів науково-технічної революції;

• свободу вибору і дій споживачів і підприємців;

• здатність до задоволення різноманітних потреб, постійного підвищення якості товарів та послуг.

Водночас найбільш очевидними негативними явищами, що при­таманні сучасному ринку, можна вважати:

• брак внутрішніх стимулів до збереження непоновлюваних ресурсів;

• малоефективний механізм охорони довкілля;

• ігнорування потенційно негативних наслідків окремих господарських рішень;

• брак юридичних гарантій щодо прав на працю та дохід, а також щодо обов’язкового перерозподілу прибутків. За словами відомого американського економіста П. Самуельсона, ринкова система постійно відтворює значну майнову нерівність;

• нестабільність розвитку , наявність рецесійних та інфляційних процесів.

Відмітні особливості сучасної ринкової значною мірою є похідними від своєрідної «споживацької» спрямованості цього етапу науково-технічної революції. Саме внаслідок такої спрямованості сучасний ринок товарів та послуг характеризується:

• насиченістю товарами масового виробництва, орієнтуванням на задоволення потреб певних груп покупців;

• гнучким і високоадаптивним виробництвом, здатним задовольняти найрізноманітніші та складні потреби споживачів. Наприклад, щороку на ринок радіоапаратури надходить понад 700 но­вих моделей та модифікацій;

• постійною підтримкою конкурентоспроможності товару вна­слідок його модифікування, підвищення якості та зменшення собівартості.

На сучасному ринку добре помітна тенденція до зміни форм підприємницької діяльності. Крім великих корпорацій у ринковій економіці Заходу багато важить малий бізнес. Це пояснюється тим, великі підприємства з комерційних та інших причин часто не здатні задовольнити безмежно широку гаму мінливих люд- ських потреб. Виникають так звані економічні ніші, тобто ділянки суспільного виробництва, які не цікавлять великі підприємства. Натоміть малі підприємства гнучко та мобільно реагують на швид­ку зміну запитів споживачів, необхідність упровадження нових технологій, забезпечують більш ефективне використання творчо­го потенціалу окремої особистості. Саме тому в економіці промислово розвинутих країн 50—60 % внутрішнього валового продукту становлять на малі та середні підприємства. У світовій господарській системі, за даними ООН, малі та середні підприємства створюють робочі місця майже для 50 % працездатного населення. Кількість малих підприємств, яка припадає на 1000 жителів у Франції,Німеччині, Великій Британії, Японії, коливається від 35 до 50, а у США — понад 74. Досягнутий вагомий внесок в економіку та розв’язання соціальних проблем промислово розвинутих країн забезпечується сукупністю різноманітних заходів державної політики підтримки підприємництва. Головними і обо­в’язковими заходами державної підтримки малого підприємництва в розвинутих країнах вважаються законодавча база; сукуп­ність спеціальних державних інституціональних структур; розвинута мережа організацій забезпечувальної інфраструктури; фінансово-кредитна політика. Розвинуте мале підприємництво на сучасному етапі вважається унікальним і ефективним інструментом у створенні прогресуючої економіки, яка здатна забезпечити високий рівень та якість життя людей.

Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» до суб’єктів малого підприємництва віднесено:

• фізичних осіб, що зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності;

• юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих протягом календарного року не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро. В Україні державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямками:

• формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготов­ки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

• установлення системи пільг;

• запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

• фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

• залучення малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, поставляння продук­ції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Значного поширення у сформованому та розвинутому ринку набув ефективний спосіб ведення бізнесу під загальною наз­вою — франчайзинг. Цей термін походить від французького franchir — звільняти (початково — «звільняти від рабства»). Франчайзинг — один із найефективніших способів розвитку фірм, які досягли успіху в бізнесі та бажають його подальшого розвитку. Водночас франчайзинг — найліпша можливість щодо організації надійного власного бізнесу дрібним підприємцем. Між­народна франшизна організація (International Franchise Association) визначає франчайзинг як «...безперервні взаємовідносини між франшизером і франчайзі, за яких усі знання, образ, успіх, вироб­ничі та маркетингові методи надаються франчайзі за зустрічне задоволення інтересів» За правилами франчайзингу, головна, най­частіше велика або відома фірма, укладає договір з невеликими підприємствами чи приватною особою про надання права реалізації продукції або послуг із відповідною торговельною маркою. Договір надає право головній фірмі (франчайзеру) постійно контролювати діяльність своїх операторів (франчайзі) щодо якості продукції та надання послуг (наприклад, кожну декаду). Франчайзер може припинити дію контракту, якщо виявить факти порушення вимог стандартів фірми та загрозу своїй репутації. Тобто, в обмін за переваги використання перевіреної концепції та методики ведення великого й сталого бізнесу суб’єкт малого підприємництва відшкодовує частину свого прибутку і втрачає частину своєї економічної самостійності та свободи. Комбінація «великого» та «малого» бізнесу на транзитивному ринку є найбільш швидким способом навчання підприємців практичним стан­дартам успішного господарювання (табл. 41).

Таблиця 41