VІІ.ДОДАТКИ

Додаток 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра теорії та історії держави і права, конституційного права

Кожевніков Богдан Ігорович

Курсова робота

З предмета: «Історія держави і права України»

На тему: «Судова реформа 1864 р. в Російській імперії та особливості її впровадження в Україну»

Курс І Група ПР-143

Науковий керівник:

доцент

Козинець О.Г.

Робота подана на кафедру

«___»___________20__р.

Робота допущена до захисту

Науковий

__________керівник

«____»______20__р.

Робота захищена з оцінкою________________

«____»___________20__р.

___________Голова комісії

____________Член комісії

Чернігів, 2015

Зміст:

3

ВСТУП 3

ГЛАВА 1. ПРИЧИНИ ПРОВЕДЕННЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ 7

1.1 Види судів дореформеної Росії 9

1.2 Правова база 10

ГЛАВА 2. СУДОВІ ОРГАНИ 14

ГЛАВА 3. ПРОКУРАТУРА ТА АДВОКАТУРА 19

ГЛАВА 4. СУДОВИЙ ПРОЦЕС 27

ВИСНОВОК 31

ВСТУП

Судова реформа, як і решта реформ 60-70 років XIX, була наслідком кризи російського суспільства, в тому числі і, так званої, елітної верхівки суспільства, під яким розуміють, звичайно, усвідомлення панівним класом та дворянами необхідності кардинальних змін, отож бажання до реформування судової системи виникло ще задовго до її проведення. Можна сказати, що суспільство вважало судову реформу навіть важливішою за селянську. Якщо більшість поміщиків усупереч здоровому глузду не хотіло розкріпачення селян, то в реформі судочинства були зацікавлені всі без виключень. крім, хіба що, кондових суддівських чиновників, що мали неабиякий прибуток від ,,правосуддя’’. І, звичайно, в першу чергу за проведення реформи виступав її організатор Олександр II, як і його брат Костянтин Миколайович, який був сторонником навіть більш радикальних заходів. Різноманітні важелі державної машини самодержавства почали виявляти свою нездатність до середини XIX століть, але, мабуть, жоден з органів державного апарату не перебувала в настільки кепському стані, як судова система.

Тема судова реформа 1864 р., хоча і відбувалася у XIX ст. але є дуже актуальною і зараз, що може обґрунтуватися такими положеннями:

1. Процес розбудови незалежної, суверенної, соціальної, демократичної, Української держави сьогодні неможливий без створення цілісної судової системи, досвідом якої може бути і судова реформа 1864 р;

2. Для належного правового забезпечення дійової судової системи, створення її наукових основ важливим і актуальним є узагальнення та вивчення історичного досвіду реформування судової системи другої половини ХІХ ст., коли в суспільстві також відбувалися кардинальні зміни;

3. Світове співтовариство визначило низку основних принципів незалежності судової влади, зокрема: рівноправні повноваження трьох гілок влади, довічне призначення суддів на посади, неприпустимість зниження їх заробітної плати, контроль за судовою діяльністю тільки з боку суддів та інші. Деякі з цих принципів сьогодні вже реалізовані, а окремі, хоча й проголошені та закріплені в Конституції і законах України, залишися поки що декларацією;

4. В період кінця ХІХ – початку ХХ умови були подібними до теперішніх соціально-економічних процесів.

Водночас треба зазначити, що, з одного боку, пряме перенесення досвіду минулої історичної епохи на сьогоднішні реалії є неприйнятним, з іншого – ігнорування цього величезного досвіду породжує важкі наслідки, спричиняє повторення помилок і вибір хибного шляху до майбутнього.

Мета даної курсової роботи розкрити зміни судової системи, які відбулися в Україні і структуру судів.

Працюючи над курсовою роботою, були поставлені такі питання і завдання: визначити причини реформи і структуру дореформеного суду , дослідити організацію діяльності судів, визначити їх структуру, учасників судового процесу, розглянути їх і описати у післяреформений період.

Курсова робота складається з таких питань:

1. Причини проведення судової реформи. Її правова база.

1. Види дореформених судів;

2. Правова база;

2. Судові органи.

3. Прокуратура та адвокатура.

4. Судовий процес.

В роботі були використані праці таких авторів: Чайковського А.С., Кульчицький В. С., Казанцев С.М., Єрошкін Н.П., Смолярчук В. І., Толмачов Є.П., Чернуха В.Г.

Глава 1. Причини проведення судової реформи

У першій половині XIX ст. судова реформа в Російській імперії мала досить жалюгідний характер, що аж ніяк не влаштовувало російську еліту. Хоча, і суди на українських землях протягом першої половини XIX ст. будувалися за становим принципом, їх діяльність сприяла зміцненню політичного й економічного становища дворянства, але вже досить застаріла система побудови державних органів дуже сильно гальмувала розвиток держави в цілому і тому вимагали негайного реформування. До проведення реформ діяла судова система, прийнята ще за часів Петра I та Катерини II (,,Установлення про губернії’’ 1775 р.). Застосування тілесних покарань до ще не осуджених осіб, свавілля, продажність органів судочинства і тяганина всього процесу були притчею та вічними темами народних прислів’їв: «Кривой суд и правое дело скривит», - казали люди того часу. І це, звичайно, не без підстав.

Розгляд усіх справ у всіх судових інстанціях був таємним, тобто його рішення не виносилося на розсуд громади. Діяльність судових органів знаходилася в стані залежності від адміністративних органів, що в, свою чергу, створювали вагомий тиск, що також заважало нормальному функціонуванню суду. Нерідко траплялося, що вирок був відмінений через ,,прохання’’ начальства. Міністр внутрішніх справ Російської імперії С.С. Ланський сказав: ,, административная власть погоняет юстицией’’.¹ Проведення слідства, проголошення вироку було покладено на органи поліції, котрі окрім цього також мали змогу втручатися у роботу суду, приймавши на себе судові функції, по справам не першої важливості. Поліція мала право наказувати різгами (до 30 ударів) або арештом на 3 місяці. Слідство було в грубих і нечистих руках, а між тим становило не тільки фундамент, але по суті єдиний матеріал для судження про справу, так як суд отримував справу, знайомився з нею тільки по матеріалами, підготовленими поліцією. Справа могла розглядатися роками і після цього не бути доведена до логічного завершення, тобто не було визнання підозрюваних осіб винним та винесення належного вироку. Затягнутість процесу можна було пояснити через те, що справа проходила декілька інстанцій та етапів перш ніж суддя міг оголосити вирок.² У 1842 р. після чергового звіту В. Панін, що був на посаді міністра юстиції в ці роки, повідомив, що розгляд деяких справ тривав роками десятиліттям, а часом доходив до 28-го року з її початку. У судовому процесі панували інквізиційний початок і теорія формальних доказів, що аж ніяк не могло бути об’єктивним. Наявність в законодавстві безлічі правил та виключень плутало навіть самих представників закону. В Російській імперії до реформи 1864 року був повністю відсутнім інститут адвокатури. Це пояснювалося бажанням царя Миколи I, який казав, що саме адвокати загубили Францію у XVIII ст. Більшість судових чиновників вимагала хабарі у всіх без виключень, хто звертався до суду. Тож також однією з головних проблем дореформеної судової системи було хабарництво.³