2. Види земель в україні. Форми та суб’єкти права власності на землю.

Розповідь учителя

Залежно від призначення земель визначається правовий режим їх ви­користання. Із метою врахування особливостей окремих категорій земель, законодавець поділяє їх на категорії за цільовим призначенням: землі сіль­ськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відносини земельної власності закріплені в Конституції України, Ци­вільному кодексі України, Земельному кодексі України. Цивільний кодекс України визначає зміст права власності як права володіння, користування і розпорядження майном.

Особливістю права власності на землю є накладення обмежень на влас­ників землі. Такі обмеження поділяють на постійні та тимчасові. Постійні обмеження прав власника — це закріплені в законодавстві обов’язки вико­нувати вимоги раціонального використання і охорони земель; не порушувати своїми діями права й законні інтереси інших власників, користувачів землі, виконувати особливі умови використання особливо охоронюваних територій, охоронних зон. До тимчасових обмежень належать обмеження на здійснен­ня купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, ведення будівництва з відхиленнями від існуючих норм і правил та без про­екту забудівлі.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Відповідно, в Україні суб’єктами права власності на землю можуть бути:

• громадяни України та юридичні особи — на землі приватної власності;

• територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування,— на землі комунальної власності;

держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної вла­ди, — на землі державної власності.

Об’єктом права власності на землю є земельна ділянка, тобто частина зем­ної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з ви­значеними щодо неї правами.

3. Способи набуття та припинення права власності на землю.

Розповідь учителя

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на під­ставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, ін­шими цивільно-правовими угодами;

• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користу­вання;

• прийняття спадщину;

• виділення на місцевості (в натурі) належної їм земельної частки (паю). Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особа­ми України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності в разі:

• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, ін­шими цивільно-правовими угодами;

• внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

• прийняття спадщини;

• виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридич­ні особи не можуть бути власниками земель сільськогосподарського призна­чення.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунк­тів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.

Територіальні громади набувають землю в комунальну власність у разі:

• передачі їм земель державної власності;

• примусового відчуження земельних ділянок у власників із мотивів сус­пільної необхідності та для суспільних потреб;

• прийняття спадщини;

• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, інши­ми цивільно-правовими угодами;

• виникнення інших підстав, передбачених законом.

Право державної власності на землю набувається і реалізується держа­вою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. Держава набуває пра­ва власності на землю у таких випадках:

• відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необ­хідності та для суспільних потреб;

• придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• прийняття спадщини;

• передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

• конфіскації земельної ділянки.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку;

• добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

• смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

• відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

• звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

• відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

• конфіскація за рішенням суду;

• невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України (наприклад, у випадку спадкування ними земель сільськогосподарського призначення).