Висновки

Геополітичний аналіз має на меті розробку геостратегії держави (групи держав), що передбачає визначення напрямків/векторів співробітництва, співвідношення власних інтересів з інтересами суб’єктів на цих напрямках, визначення загроз та вироблення механізмів взаємодії в інтересах реалізації власних національних/коаліційних інтересів. Геостратегія складає основу зовнішньополітичної діяльності будь-якого суб’єкту геополітики. Власне геополітика визначає просторові рівні та вектори реалізації геополітичного інтересу, що полягає в спроможності бути активно діючим суб’єктом у визначеному геополітичному просторі, здатним захищати власні національні, державні, коаліційні інтереси. Якщо суб’єкт є пасивним, нездатним реалізовувати свій геополітичний інтерес він перетворюється на об’єкт геополітичних інтересів інших суб’єктів, тобто втрачає самостійне значення.

Геополітичне дослідження спрямоване на розробку методів та механізмів досягнення геополітичного інтересу у визначеному геополітичному середовищі та геополітичному просторі. Геополітичне середовище – це розстановка сил та їхнє співвідношення у світовій політиці, що враховують тенденції ієрархієзації світового простору і яка представлена численними моделями геополітичного районування. Геополітичний простір – це оточення суб’єкта геополітики, що визначає міжнародно-політичну поведінку держави або групи держав і місце суб’єкта геополітики в оточенні інших держав.

Геополітичний простір, як складова геополітичного середовища, складається з сукупності інтересів та стратегій держав оточення (першого, другого рівня тощо) щодо визначеного суб’єкта геополітики. Власне саме аналіз геополітичного середовища дає можливість виявлення низки чинників, що дозволяють певному суб’єкту геополітики реалізовувати власні національні. коаліційні інтереси або накладають певні обмеження на їх реалізацію, і потребують пошуку альтернативних механізмів. Тобто, аналізується які обмеження накладає певна структура геополітичного простору на політичну практику суб’єкта геополітики, а які можуть бути використані для максимізації ефективності реалізації національних інтересів за тієї чи іншої форми організації геополітичного простору. Складовою геопростору є силове поле/сфера впливу суб’єкту геополітики, що не тотожна геопростору. Власне основним законом геополітики виступає боротьба за геополітичний простір в інтересах встановлення контролю над цим простором. Форми контролю над простором сьогодні диверсифікуються і складаються із складного комплексу політичних, економічних, інформаційних, комунікаційних механізмів.

Ефективність геостратегії та відповідної зовнішньополітичної концепції залежить від дієвого механізму співробітництва внутрішньодержавних інституцій у сфері геополітичного аналізу.

Геополітика як наукова концепція складається з сукупності геополітичних традицій – підходів до аналізу геополітичного середовища в інтересах певного суб’єкта геополітики. Геополітична традиція залежить від національного світосприйняття геополітиків. Кожна держава має свою геополітичну традицію, що складається з теоретичного(академічного) та прикладного (практичного) рівнів. Оптимальним є високий рівень практичності теоретичних розробок науковців-геополітиків. Така геополітична традиція вирізняється геостратегічною природою. Порівнюючи геополітичні традиції та моделі європейської, американської, східних, російської геополітичних шкіл можна зауважити:

• англо-американські геополітичні моделі зосереджені навколо мети на встановлення світового контролю й розробки відповідних методів реалізації цієї мети, що різняться у відповідності до історичного контексті, такі розробки носять високий прикладний характер;

• європейська геополітична традиція характеризується сукупністю підходів до реалізації власних інтересів в рамках німецької, французької, італійської шкіл, що зосереджені на закріпленні європейського геополітичного поля й доступі до природних сировинних ресурсів, лише на сучасному етапі можна говорити про тенденції до формування єдиної європейської геостратегії – підконтрольного ЄС суміжного простору;

• російською геополітичною традицією є концепція євразійства, що характеризується високим рівнем прив’язки до цивілізаційної ідентифікації на межі європейської та азійської культур, яка визначає особливий статус Росії-Євразії, й не спрямована на боротьбу за світове панування;

• геополітичні традиції Японії, Китаю, Індії характеризуються високим рівнем центричності самих цих держав в їхньому геополітичному просторі на основі культурно-цивілізаційних особливостей.

Аналіз геополітичних традицій, тенденцій їх розробки та формування, дає можливість виявлення особливостей підходу, інтересів та потенційних механізмів їх реалізації для інших суб’єктів геополітики, що є спів складовими геополітичного середовища і вужче – певного геопростору.

Сучасне геополітичне середовище має власну ієрархієзовану структуру. Ієрархієзація світового простору має визначальне значення для розробки геостратегічних кодексів держав або груп держав. Геополітична структура сучасного світу є однополюсною, однак багатоцентричною й багаторівневою.

Геополітичне середовище сьогодні характеризується крім ієрархічності структури й певними функціональними рівнями, що виражаються у формі тенденцій детериторизації, ретериторизації, територизації, в основі яких зміна концепції територіальності під впливом процесів глобалізації, регіоналізації, інформатизації та поширення детериторизованих ризиків. Посилення цих тенденцій диверсифікують систему та рівні геостратегії держав: ускладнюється зміст зовнішньополітичної стратегії суб’єктів геополітики, розширюється спектр та рівні геостратегії, не применшуючи значення двосторонніх відносин з державами світу, додається рівень регіональних та міжнародних режимів та інституцій, актуалізація транскордонних форм взаємодії тощо.

Власне ці процеси не зменшують роль традиційних геополітичних чинників для геостратегії держав, сучасні міжнародні відносини можна охарактеризувати боротьбою за транспортно-комунікаційні коридори, транзит вантажів, енергетичні ресурси та доступу до них, регіональні умови господарювання та ринки збуту.

Формування геостратегії держав, блоку держав, в даних умовах потребує політичної диференціації території, оскільки це дозволяє вірно визначити систему факторів, що впливають на політичну діяльність на різних рівнях, умови та контекст, в якому реалізується геостратегія.

Геополітичний простір України характеризується комплексним поєднанням у якості сусідніх суб’єктів геополітики першого порядку ключових суб’єктів сучасних міжнародних відносин та регіональним районуванням цього простору в інтересах цих сусідніх суб’єктів. Така розстановка сил визначає локально-регіональний геополітичний кодекс України, що передбачає аналіз геополітичних кодексів сусідніх держав та співвідношення їх із власним геополітичним кодексом, а регіональні геополітичні кодекси розробляються державами, що прагнуть поширити свій вплив на територію більше, ніж сусідні держави першого порядку. Геополітичне розташування України є геополітичною реальністю, що перетворює Україну на своєрідний геополітичний центр – держава, яка в силу свого географічного положення, виконує комунікаційні функції між двома регіональними системами, має потенціал контролю доступу до важливих регіонів.

Геополітичні реалії України виключають можливість орієнтації України лише на один стратегічний зовнішньополітичний напрям, що передбачає визначення у якості пріоритетних напрямків РФ, США і ЄС, які визначають певну двополярність (якщо вважати, що хоча ЄС і прагне до створення незалежного від США центру світової політики, однак на сьогодні є складовою геостратегічної сфери впливу США (категорія Заходу), або триполярність (в контексті євроатлантичного, європейського та євразійського геополітичних полів) стратегічних, пріоритетних напрямків зовнішньої політики України, які в ідеалі не повинні суперечити один одному. Вони і складають перший рівень геостратегії України. Іншими рівнями є – держави ЦСЄ, у якості сусідів першого порядку, субрегіональні сусідні вектори в Балтійсько-Чорноморському, Чорноморському та Чорноморсько-Каспійському просторах, регіони Азії, Африки та Латинської Америки.

Дотримання відносин рівнонаближеності в усіх цих напрямках, послідовне взаємовигідне співробітництво з ними в питаннях, що складають національний інтерес України, уникнення різкого коливання від одного стратегічного напрямку до іншого мають складати основу стратегії України в існуючому геополітичному середовищі.