Рушійні сили розвитку особистості

Психологія виховання грунтується на висновку вітчизняної психології про те, що людська психіка розвивається як система, що сама себе вдосконалює (I.П. Павлов). Постійно порушується та знову відновлюється рівновага між організмом і зовнішнім середовищем, причому стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноважування - постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги. “Зняття” наявних суперечностей приводить до появи інших, які, в свою чергу, зумовлюють нові дії, подальше вдосконалення діяльності особистості. Психіка, свідомість дитини, таким чином, розвивається внаслідок її власної активної діяльності по освоєнню об’єктивної дійсності, діяльності, яка опосередкована взаєминами з дорослими. За словами С.Л. Рубінштейна “педагогічний процес як діяльність учителя-вихователя формує особистість дитини, що розвивається, і в міру того, як педагог керує дитячою діяльністю, а не підмінює її. Будь-яка спроба вихователя-вчителя “внести” в дитину пізнання і моральні норми, минаючи власну діяльність дитини по оволодінню ними підриває самі основи здорового розумового і морального розвитку дитини, виховання її особистісних властивостей і якостей”. Розглядаючи цю схему, вкажемо, що зовнішні протиріччя, тобто суперечності між людиною і навколишнім середовищем, самі по собі ще не є джерелом розвитку. Лише тоді, коли вони iнтеріоризуються, стають внутрішніми, породжують у самій людині протилежні тенденції, що вступають в боротьбу між собою, вони стають джерелом її активності, спрямованої на подолання внутрішніх суперечностей шляхом вироблення нових способів поведінки (Г.С. Костюк). Як на основну суперечність, що закономірно виявляється на всіх вікових етапах і по-новому визначає розвиток особистості на кожному з них, Г.С. Костюк вказує на розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистостi та досягнутим рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення, причому в соціальних умовах процес оволодiння останніми здебільш відстає від розвитку перших. Не менш важлива i та обставина, що на ранніх етапах розвитку описана суперечнiсть внутрiшнiх тенденцій, що об’єктивно мають місце в житті людини, як правило, ще не усвідомлюється нею (Г.С. Костюк). Лише пізніше ця суперечність стає предметом самоусвідомлення, переживається як не вдоволеність людини собою, як поява прагнення до її подолання тощо. Має мiсце також розходження між бажаним, очікуваним та наявним, теперішнім. Виникають суперечності між досягнутим рівнем розвитку людини та способом її життя, місцем в суспільстві. Мотиваційна сторона розвитку особистості, як правило, випереджує операційну і змістовну, спонукаючи до вдосконалення останніх. Вироблення нових мотивів діяльності особистостi включає боротьбу старого і нового, розвиток спроможності підпорядковувати безпосередні мотиви більш віддаленим, опосередкованим мотивам дiяльностi тощо.

Поняття про діяльність

Розвиток особистості дитини, таким чином, здійснюється внаслідок її власної діяльності. Під людською діяльністю розуміють свідому активність, що виявляється в системі дій та операцій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Діяльність як специфічний вид людської активності спрямована на пізнання і творче перетворення оточуючої дійсності, включаючи в неї саму людину та умови її існування. Діяльність людини має такі найважливіші характеристики: мотив, мету, предмет, структуру і засоби.