Характеристики особистості

У психологічному словнику підкреслюється, що особистість характеризується своєю спрямованістю, тобто стійко домінуючою системою мотивів (інтересів, переконань, ідеалів, смаків тощо), у яких виявляють себе потреби людини; глибинними смисловими структурами (“динамічними смисловими системами”, за Л.С.Виготським), що зумовлюють її свідомість і поведінку, є стійкими до вербальних впливів, але перетворяться у спільній діяльності в групі (принцип діяльнісного опосередкування); рівнем усвідомленості своїх ставлень до дійсності: ставлення (за В.Н. М’ясищевим), установки (за Д.Н.Узнадзе), диспозиції (за В.Я. Ядовим) і т.п. Розвинутій особистості притаманна розвинута самосвідомість. На суб’єктивному рівні для індивіда особистість виступає як його “Я” (“образ Я”, “Я-концепція”), тобто система уявлень про себе, яка конструюється індивідом в процесах спільної діяльності і спілкування з іншими. Зі сказаного щонайменше випливає: а) що ядро особистості, її смислова сфера є відносно стійким утворенням, яке реально визначає свідомість і поведінку людини; б) що основний канал впливу на смислову сферу, тобто власне виховання, – це, насамперед, участь самої особистості в спільній діяльності групи, тоді як словесні форми впливу в принципі неефективні; в) що однією із властивостей розвинутої особистості є осмислення своєї смислової сфери, принаймні в її найважливіших рисах. Нерозвинута особистість або не знає власного “Я”, або просто не замислюється над цією проблемою.

Розвиток особистості

Поняття “розвиток” використовується насамперед для характеристики процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного). Під розвитком розуміють кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, послідовні, пов’язані з певними етапами її життєвого шляху, та прогресивні, що характеризують її структурне і функціональне вдосконалення.

Соціалізація особистості

Соціальний розвиток, тобто розвиток людської істоти під впливом зовнішніх соціальних факторів називають ще соціалізацією (формуванням) особистості. Під соціалізацією розуміють процес і результат засвоєння та наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду, в ході якого він стає особистістю, набуває необхідних для життя серед людей знань, умінь та навичок, тобто здатності спілкуватися та взаємодіяти з ними під час розв’язання тих чи інших задач. Наголосимо, що таке засвоєння не носить механічного характеру, воно завжди суб’єктивне. Однакові ситуації по-різному сприймаються і по-різному переживаються різними людьми. Різні особистості з однакових ситуацій отримують різний соціальний досвід. У процесі соціалізації виділяють дві фази – соціальну адаптацію і інтеріоризацію. Першу в науковій літературі визначають як пристосування дитини до рольових функцій (члена сім’ї, шкільного колективу тощо) та до норм, що існують у середовищі, яке її оточує. Друга фаза соціалізації – це процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ дитини. За словами Г.М. Андрєєвої, соціалізація є двостороннім процесом, який включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження у соціальне середовище, систему соціальних зв’язків; з іншого боку – це процес активного відтворення системи соціальних зв’язків індивідом завдяки його власній активній діяльності, активному включенню в соціальне середовище.