Індивідуалізація особистості

Соціальний досвід, який лежить в основі соціалізації особистості, не лише суб’єктивно засвоюється, він також активно трансформується, стаючи основою індивідуалізації особистості, тобто процесу набуття людиною своєї власної індивідуальності, неповторності психіки та особистості, своєрідного поєднання фізичних та психічних особливостей.

Інститути соціалізації

Процес соціалізації нерозривно пов’язаний зі спілкуванням та спільною діяльністю людей. Здійснюється він як у спеціальних соціальних інститутах, так і внаслідок впливу на людину різних некерованих, випадкових факторів, наприклад, різних неформальних компаній, реклами, моди, музики тощо. До соціальних інститутів, однією з основних функцій яких виступає саме соціалізація особистості, відносять школу, різноманітні професійні навчальні заклади (профтехучилища, технікуми, коледжі, вузи тощо), дитячі та молодіжні організації та об’єднання. Надзвичайно важливим інститутом соціалізації особистості є сім’я.

Механізми соціалізації

Серед механізмів соціалізації особистості насамперед назвемо ідентифікацію (ототожнення), тобто процес і результат уподібнення дитиною своїх психічних характеристик та поведінки психології та поведінці інших людей. Як наслідок, дитина переймає якості та форми поведінки тих людей, з якими вона себе ототожнює. Основним джерелом ідентифікації особистості у ранньому дитинстві є батьки. Потім до них добавляються інші дорослі. однолітки, діти старшого віку. Саме завдяки ідентифікації дитина освоює різні види соціальної та статево-рольової поведінки. Ідентифікація, починаючись у ранньому дитинстві, продовжується впродовж всього життя людини. Важливим механізмом ідентифікації, завдяки якому дитина освоює психологію та поведінку, характерні для людей певної статі, є статево-рольова типізація. Основну роль при цьому відіграють батьки. Саме вони послуговують реальними моделями для освоєння дітьми тих чи інших форм статево-рольової поведінки у сім’ї. На освоєння дітьми нормативних статево-рольових установок та форм поведінки дорослі впливають через підбір іграшок, відмінності в одязі, через розподіл обов’язків між дітьми тощо. Все це сприяє культивуванню у хлопчиків чоловічих, а в дівчаток жіночих рис та форм поведінки. На вирішення цієї задачі спрямовані також заохочення та покарання (осудження) дорослими, насамперед, батьками, певних форм поведінки. Аналогічні вимоги підтримуються і самими дітьми стосовно один одного. Активну участь у цих процесах беруть також книги, засоби масової інформації, останнім часом особливо телебачення. В ряді досліджень було експериментально показано, що діти в першу чергу схильні ідентифікувати себе з тими дорослими, які чуйні і добрі до них. У сім’ї, де домінує мати, дівчатка частіше ідентифікують себе з нею; водночас у хлопчиків можуть виникати проблеми, пов’язані з виробленням суто чоловічих рис характеру та форм поведінки. У сім’ях, де домінує батько, такі проблеми не характерні. У таких сім’ях дівчатка також схильні уподібнювати себе батькам, водночас у них виробляється багато рис характеру, властивих матерям. До інших механізмів соціалізації відносять наслідування, навіювання, соціальну фасілітацію, конформність та дотримання норм. Під наслідуванням розуміють свідоме або неусвідомлене відтворення людиною досвіду інших людей, зокрема їх манер, рухів, вчинків та дій. В основі наслідування лежать вроджені механізми. Найбільш яскраво наслідування виявляється у процесі соціалізації дітей дошкільного віку. Пізніше воно відіграє допоміжну роль поряд з іншими механізмами. Наслідування тісно пов’язане з навіюванням, тобто процесом, внаслідок якого людина несвідомо відтворює внутрішній досвід, думки, почуття, психоемоційні стани інших людей, з якими вона спілкується. Навіювання допомагає нам краще зрозуміти інших людей, проникнути в їх психоемоційні стани та переживання. Соціальна фасілітація (полегшення) – це стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших, в результаті чого ця діяльність стає активнішою, більш вільною і розкутою. Наслідування та навіювання, як правило, супроводжують фасілітацію. Остання насамперед проявляється серед рідних і близьких людей. Слід мати на увазі і можливість протилежного явища - соціальної інгібіції (гальмування). Так, в колі незнайомців діти часто стають тривожними і невпевненими, що приводить до гальмування їх поведінки. Соціальна інгібіція заважає процесу соціалізації, є серйозною перешкодою на шляху освоєння дитиною нового соціального досвіду. Важливе місце серед механізмів соціалізації належить конформності, тобто такій поведінці, коли людина, всупереч власній думці, погоджується з оточуючими, пристосовується до них з метою уникнення труднощів у спілкуванні та взаємодії з ними. Специфічна риса конформності – наявність внутрішнього конфлікту між тим, що людина дійсно думає, та її реальною поведінкою в соціумі. У процесі соціалізації конформність може відігравати як позитивну, так і негативну роль. У першому випадку ми маємо справу з корекцією помилкових суджень та поведінки під впливом інших людей. У другому мова йде про труднощі, з якими зіштовхується індивід, виробляючи свої власні, незалежні судження та поведінку. Процес соціалізації може бути як цілеспрямованим і керованим, так і стихійним, нерегульованим. Однак, осмислюючи співвідношення елементів стихійності та керованості у процесі соціалізації особистості, слід уникати спрощеності. Не завжди в офіційних соціальних інститутах, приміром, в школі, соціалізація носить цілеспрямований і керований характер, як і зовсім не обов’язково, щоб у неформальних об’єднаннях вона було стихійною.