4. Формування моральної свідомості

Дитина знайомиться з основами людської моралі в процесі задоволення своїх актуалізованих бажань, прагнень, намірів. Деякі з них отримують схвалення, підтримку з боку дорослих, інші ж осуджуються і гальмуються. Поступово в свідомості дитини формується стійке уявлення, що певні моральні вимоги є способом розв’язання тих чи інших конкретних практичних задач. При цьому мається на увазі не лише досягнення дитиною власних цілей, але й встановлення чітко окреслених за змістом взаємин з іншими людьми (дорослими та однолітками). Характер таких взаємин стає визначальним у конкретному вчинку чи дії підростаючої особистості, що вона і відчуває, попервах сама ще не усвідомлюючи цього. Згодом у дитини формуються поняття “добра” і “зла” як певного способу її реальних взаємин з людьми. Для періоду дитинства взагалі характерне засвоєння моральних норм (і перетворення останніх у регулятори поведінки та діяльності дитини) через наслідування відповідних дій дорослих. Такий спосіб опанування дитиною основами моралі є природним. Проблема полягає не в тому, щоб відмовитися від нього, а в необхідності більш раннього розвитку у дитини моральної свідомості та самосвідомості. З педагогічної точки зору – це орієнтація на максимальне усвідомлення (в межах вікових психологічних можливостей) дитиною тих моральних вимог, що їх постійно ставить перед нею життя, орієнтація на природну творчість дитини.

Моральна свідомість особистості

Під моральною свідомістю особистості розуміють суб’єктивно-ідеальну форма відображення у вигляді уявлень і понять реальних взаємин між людьми, яка регулює моральну сторону діяльності особистості (І.С. Мар’єнко). Учні засвоюють вироблені масовою свідомістю моральні вимоги у вигляді неписаних правил, знеособлених вимог. Вчинки та дії оцінюються моральною свідомістю учня не зі сторони їх причинної обумовленості, а з точки зору їх цінності, створюючи тим самим волю вибору дії, що знаходиться в полі добро – зло. Моральна свідомість в учнів формується:

• під впливом оточуючого середовища (внаслідок відображення і пізнання реально існуючих взаємин між людьми);

• через освоєння норм, вимог, принципів, ідеалів та ін., відображених у суспільній свідомості.

В моральній свідомості учнів можна виділити два взаємопов’язаних рівні: теоретичний (система моральних знань того чи іншого рівня узагальненості) та рівень “життєвого досвіду”, “здорового глузду”. На основі співвіднесення засвоюваних знань морального характеру зі своїми спостереженнями та реальним досвідом взаємостосунків з людьми формуються моральні переконання особистості, які можна розцінювати в ролі системотвірних компонентів моральної свідомості. Відсутність узгодженості дії названих джерел зумовлює різноманітні деформації морального розвитку особистості.

Стадії розвитку морального свідомості

Розглядаючи проблему розвитку моральної свідомості, зупинимося на результатах дослідження відомим американським психологом Л. Колбергом генезису морального “Я” особистості. Він проаналізував ставлення дітей різного віку до різних аспектів життя і на цій основі виділив три головні стадії розвитку морального свідомості індивіда: доморальний рівень, рівень конвенційної моралі , нарешті, рівень автономної моралі.. I. Доморальний рівень. В своїй поведінці людина враховує прийняті в суспільстві правила і норми, що визначають добро і зло, однак орієнтується вона при цьому лише на власні фізичні або гедоністичні , пов’язані з задоволенням і невдоволенням, наслідки здійснюваних дій (заохочення, покарання, фаворитизм тощо), а також на авторитет і владу тих, хто встановив ці правила і норми. Виділяється дві стадії цього рівня. Стадія 1. Людина орієнтується на покарання і підпорядкування (покору). Її дії оцінюються як позитивні або негативні залежно від того, привели вони до заохочень або ж покарань. Стадія 2. Наївно інструментальна орієнтація. Морально оправданою вважається та дія, яка водночас сприяє задоволенню потреб як індивіду так і інших людей. Взаємини між людьми розуміються як ринковий обмін “ти – мені, а я – тобі”. II. Конвенційний рівень. Людина в своїй поведінці підпорядковується прийнятим моральним вимогам і прагне відповідати моральним очікуванням групи (сім’ї, трудового колективу, організації, нації тощо). Стадія 3. Орієнтація на еталонний зразок “хорошого хлопця” чи “хорошої дівчини”, існуючий у певній групі. Стадія 4. Орієнтація на вимоги “закону і порядку”. Людина поступає певним чином в силу того, що виконує свої обов’язки або обіцянки, сама контролює виконання встановленого порядку задля нього самого. III. Автономний, постконвенційний чи принциповий рівень. Людина прагне виявити і встановити для себе універсальні моральні цінності, які вірні, незалежно від того, яка група людей підтримує їх, та незалежно від того, які стосунки даної людини з відповідною групою людей. У цьому рівні також виділяють дві стадії. Стадія 5. Внутрішня система принципів людини зорієнтована на соціальну домовленість, зумовлену офіційно прийнятою суспільною мораллю. Стадія 6. Автономна мораль людини визначається деякими універсальними етичними принципами справедливості, добра, віри, красоти і т.п.